Важко сказати, чого в постійних ескападах Володимира Вольфовича Жириновського більше — безсоромного самопіару, відвертого цинізму чи щиросердої проповіді ідей російського імперіалізму. Але навіть до найбільш чудернацьких висловлювань лідера створеної, якщо хтось пам’ятає, ще під омофором ЦК КПРС — для виконання ролі квазіопозиції — Ліберально-демократичної партії варто ставитися серйозно. Адже цей епатажний політик нерідко висловлює, хоч і в деформованому вигляді, ті питання, які розглядає Кремль; Жириновський проводить своєрідний зондаж російської та західної громадянської думки, так би мовити, розвідку боєм, а вже потім, відповідно відкоригувавши рішення, у бій вступає важка артилерія офіційної Москви в особі найперших посадовців Російської держави.
А ще Жириновський часом висловлює притлумлені бажання перших осіб — ті бажання, які вони не можуть собі дозволити публічно оприлюднювати. А от Володимир Вольфович з величезним ентузіазмом розповідає чи то про миття чобіт російських вояків у Індійському океані, чи то про штурм столиці Грузії, чи то про поділ України на міні-держави, і всі розуміють, що він висловлює далеко не тільки свої думки...
Проте цього разу, здається, Жириновський передав куті меду. Одночасно у двох сенсах — і цинізму, і непрофесіоналізму.
Відгукуючись на японську трагедію, спричинену страхітливим землетрусом, минулого тижня віце-спікер російської Держдуми від фракції ЛДПР заявив, що жителі Японії повинні покинути небезпечні для життя острова і переселитися на вільні російські території. «У зв’язку з останніми подіями в Японії фракція ЛДПР пропонує уряду Росії звернутися до японців з рекомендаціями розпочати консультації з питання переселення жителівів островів на територію Росії». Мовляв, «у нас повно місць, де є до чого докласти руки та мізки, особливо японські... Нехай будують собі житло, вони самі себе забезпечать, нехай приймають громадянство в установленому порядку, вчать російську мову та асимілюються». Бо ж якщо японські острови непридатні для людського життя та надзвичайно вразливі в плані природних катаклізмів, то «Росія на порядок стабільніша в цьому аспекті». І додає: «Ми в даному разі нічого не ділимо, жодних островів, ми пропонуємо уникнути гуманітарної катастрофи. Нехай їдуть на вільні простори, будуються, забезпечують себе, нашим не завадять, а Росія лише виграє від того, що до нас приєднається такий працелюбний народ». Тим більше, упевнений Жириновський, історично деякі російські етноси мають спільне коріння з японськими.
Ну, просто-таки новітній Мойсей, готовий вивести нещасних японців на російську землю обітовану, чи не так?
А якщо серйозно, то в цих висловлюваннях міститься неприховане цинічне знущання з Японії, з якою, нагадаю, перед цим у російської влади виник черговий, цього разу достатньо гострий конфлікт через Південнокурильські острови. Невипадково ж у словах Жириновського прозвучало «!ми нічого не ділимо, жодних островів»; мовляв, ви у нас хотіли забрати чотири острови, споконвічну російську землю, — а ми ж такі добрі, селіться у нас хоч усією Японією, тільки от доведеться прийняти наше громадянство і розмовляти по-російськи, а зрештою — і працювати на розквіт Великої Росії... А так селіться, будь ласка, хоч і на тих самих спірних островах...
Проте за цими цинічними пропозиціями Жириновський геть забув про етнонаціональну реальність. А вона така, що громадян Японії та Росії у світі нині приблизно рівна кількість (відповідно 127 та 143 мільйони), причому власне росіян («русских») менше аніж 115 мільйонів осіб, тоді як японці є практично гомогенною в етнічному сенсі нацією. А ще японці дуже добре переймають різні цивілізаційні досягнення від різних народів, при цьому не втрачаючи свого національного «я», майже не піддаючись асиміляції в разі проживання в інших країнах. А про техніко-технологічну та організаційно-політичну культуру японців годі й говорити. Отож у разі, якби раптом Японія скористалася щедрим запрошенням офіційної особи (нагадаю, Жириновський є віце-спікером Держдуми), то Росія дуже швидко припинила б своє існування, принаймні, у нинішньому вигляді: адже разом із «спорідненими народами» (тобто бурятами, якутами, китайцями і корейцями РФ) японці б склали половину населення, і половину дуже активну, яка взяла б усі політичні та економічні важелі у свої руки. Ну, а далі пішли б узагалі дуже цікаві процеси, в тому числі й демографічні, наслідком чого стало б утворення на східному кордоні України такої собі Нью-Японії з кількома російськими, татарськими та башкирськими автономними утвореннями...
І, знов-таки, якщо серйозно, то віце-спікер Держдуми разом зі своїм апаратом (а, радше, з тими кремлівськими персонами, котрі його нацьковували) виявив граничне нерозуміння сучасного світу та національного характеру народу, з яким Російська держава впродовж першої половини ХХ століття кілька разів сходилася в оголошених та неоголошених війнах. Здавалося б, слід знати, з ким і як можна жартувати і чим можуть закінчитися для Росії ті чи інші гіпотетичні сценарії! Але — гординя, але — імперська пиха... Отож і зриваються з вуст віце-спікера російської політичної арени слова, які, поза сумнівом, у годину японської національної трагедії звучать по-дикунськи, а отже, неодмінно десь закарбуються у підсвідомості політиків цієї країни.
...Утім, сталося саме так, як гадалося: не минуло й тижня після здійсненого Володимиром Вольфовичем геополітичного зондажу, як із, по суті, такими ж, хоча дещо пом’якшеними пропозиціями виступив президент Росії Дмитро Медведєв. Мовляв, ми готові прийняти постраждалих до санаторіїв, а також розглянути питання про переселення японців до РФ: «І взагалі, нам зараз слід подумати в цілому про використання, у разі потреби, може, і частини трудового потенціалу наших сусідів, особливо у малонаселених районах Сибіру та Далекого Сходу», — заявив Медведєв на засіданні Ради безпеки.
За формою — благородно. Але за суттю... Ось як зреагував на ініціативу Медведєва російський публіцист Семен Шифрін:
«А що в цей час відбувається в Забайкаллі?.. Безрічна, 58-е з’єднання. Тисячі військовослужбовців і селище, що працювало і жило навколо військових з 30-х років. Тисячі людей залишилися без роботи. За десять років залишилося 900 осіб. Зараз —790. За зиму померло 27 молодих людей. Хтось загинув під руїнами містечка при видобутку металобрухту та цегли (іншої роботи все одно немає), хтось труїться, хтось вішається. А десь просто не дочекалися медичної допомоги. «Швидку» викликати — 700 р. Величезні гроші! У селищах немає не тільки медиків, а й навіть аптеки. Ціле мономісто Петровськ-Забайкальський прикінчили. Як? Просто. Збанкрутували ПЗМЗ — залізоробний завод, що працював не одну сотню років. Навіщо рятувати мономісто, якщо це не Тольятті? Чим зайнятися сорока тисячам жителів? Їхати! А якщо нема куди? Правильно — пиляти ліс! Випиляли і відвезли до Китаю вже майже все. Однак про нові виробництва ніхто навіть не думає. Медицини немає в принципі.
Ситуація подібна практично зі всіма селищами Забайкалля. Та сама ситуація з вимиранням на Далекому Сході. І що Медведєв? Продовжує понтити. Давайте японців працевлаштуємо. Мабуть, на якісь секретні робочі місця. Може, заводи чи фабрики? А може, в сільське господарство? Всі чудово розуміють, що ніхто нікого працевлаштувати не зможе і що це лише понти. Чи нормально це для президента країни?», — пише російський автор.
Звісно, що ні, ненормально. Втім, якби японцям і справді передали в концесію на кілька десятків років ряд незаселених територій російського Далекого Сходу, вони б там справді побудували щось унікальне. Але навряд чи Кремль наважиться на такий сміливий крок. Тому слова Медведєва — вслід за виступом Жириновського — залишаться тільки образливими для японців балачками, а далекосхідні території тим часом де-факто братимуть під контроль переселенці з Китаю...
