Схоже, що Сирія прагне до пошуку компромісів із Заходом. Так, у своєму інтерв’ю впливовій британській газеті The Guardian президент Сирії Башар аль-Ассад наголосив на необхідності діалогу зі США, без якого всі надії на мир у регіоні є ілюзорними. Виглядає, що Сирія шукає відновлення повноцінних дипломатичних стосунків з Білим домом.
Що стосується вирішення палестинсько-ізраїльського конфлікту, то президент аль-Ассад висловив надію на те, що Вашингтон діятиме як «основний арбітр». Він також пообіцяв прийняти в Дамаску генерала Девіда Петреуса, голову центрального командування США, щоб обговорити питання співпраці по Іраку й інші моменти. «Ми хочемо вести діалог з американською адміністрацією. Ми хотіли б бачити Петреуса в Сирії», — підкреслив він.
Утім, обмін сигналами про можливість діалогу між США та Сирією відкриває двері до порозуміння не лише з американцями, а й з Ізраїлем, Ліваном та Іраком. Адже попри всі розходження, раніше Сирія все ж спромоглася прийняти важливі рішення: встановити дипломатичні відносини з Ліваном на рівні послів, а також провела деякі заходи для того, щоб стримати потік іноземних бойовиків до Іраку. І у цьому сенсі необхідно визнати важливість цих подій і певну історичну трансформацію сирійського керівництва.
Можна сказати, що налаштованість Сирії до компромісів надає реальну можливість для неї стати одним із факторів стабільності на Близькому Сході. Якщо Сирія реально продемонструє свою прихильність і повагу до суверенітету демократичного Лівану та неухильно почне дотримуватися добросусідських відносин з Іраком, прагнутиме до стабільності в регіоні, то цілком імовірний серйозний політичний діалог між США та Сирією, котрий допоможе двом сторонам краще зрозуміти позицію одна одної.
Однак, якщо Сирія дійсно хоче вийти з ізоляції, то Дамаск повинен відмовитися від тандему з Іраном і зректися підтримки ХАМАСу й «Хізбалли». Як вважають арабські експерти, ні союз Сирії з Іраном (що є небезпечним для арабського регіону), ні велика відповідальність за терор (котрий обрушився на Ірак), не здатні допомогти сирійцям вирішити їхні проблеми. Адже першим кроком до відновлення втрачених територій має стати діалог, а не конфронтація. Оскільки, як показав увесь попередній досвід, силою досягти нічого не вдасться. У свою чергу, Ізраїлю не вдасться досягти мирного договору із Сирією без прямої американської допомоги, а Сирія погодиться на демонтаж своїх відносин з Іраном, ХАМАСом і «Хізбаллою», лише отримавши за це серйозні дивіденди.
Останнім часом дві делегації Конгресу відвідали Дамаск. Одну очолював Джон Керрі, голова сенатського комітету в закордонних справах. Обговорювалися сирійсько-іранські відносини, озброєння «Хізбалли», підтримка ХАМАСу й сирійсько-ізраїльські переговори. Після переговорів у Дамаску сенатор Керрі заявив, що Сирія повинна припинити підтримку ХАМАСу й «Хізбалли», перш ніж Вашингтон змінить свою політику. Він також повідомив, що сирійські чиновники мають поважати результати майбутніх парламентських виборів у Лівані, координувати свої дії з Вашингтоном щодо Іраку та Ірану та просувати свої мирні переговори з Ізраїлем.
Джеффрі Фелтман, виконуючий обов’язки помічника державного секретаря США у справах Близького Сходу і, до речі, колишній посол Америки у Лівані, підтвердив офіційну точку зору щодо Дамаску. Сирії, за його словами, необхідно відмовитися від підтримки терористів, припинити спроби придбання зброї масового знищення, припинити втручання у Лівані, а також продемонструвати покращання у сфері прав людини.
До речі, на четвер призначено зустріч посла Сирії у США Імада Мустафи з Джеффрі Фелтманом. Це буде перша зустріч на такому рівні від часу, як президент Барак Обама в січні перейняв обов’язки президента США. Як зазначив Імад Мустафа: «Ця нарада стане початком нового етапу в американсько-сирійських відносинах і охоплюватиме усі основні питання Близького Сходу».
Як пише іракська Al-Sabah: «Міністр закордонних справ Сирії Валід аль-Моаллем вважає, що Сирії не потрібні посередники для проведення діалогу зі Сполученими Штатами. Мова йде про французьку тенденцію відігравати посередницьку роль для встановлення діалогу між Дамаском і Вашингтоном. Валід аль-Моаллем підкреслив, що «є прямі відносини між двома країнами, і якщо США хочуть відкрити цей діалог, ми завжди готові до цього». Він вважає, що нова адміністрація США змінить свою політику стосовно Сирії, наголосивши на необхідності Вашингтону вчитися у європейських країн і враховувати сирійське географічне положення, історичну роль і важливість Сирії для стабільності у регіоні».
США перебувають у очікуванні результатів від можливого взаєморозуміння за допомогою діалогу з Сирією. Втім, не можна виключати й того, що запуск цих переговорів є частиною політичних маневрів. І вони спрямовані на те, щоб прикрити слабкість політичної чи військової ситуації, що притаманна усім сторонам, в процесі підготовки до подальших раундів конфронтації чи до вирішальної конфронтації у майбутньому.
Найважливіший висновок із ситуації, котра склалася на сьогодні у сирійсько-американських стосунках, є той, що керівництво Сирії, власне, як і більшості країн Близького Сходу, нарешті усвідомило, що всі учасники цього протистояння вичерпали свій наступальний ресурс і, відтак, приречені роками стояти на місці, незалежно від того, наскільки це протистояння виснажуватиме ресурси країн і відволікатиме від вирішення інших нагальних проблем у регіоні.
Причому, якщо раніше було зрозуміло, що протистояння вичерпало себе на сьогоднішньому оперативному рівні, то наразі, мабуть, уже й лідери арабських країн усвідомили, що воно вичерпало себе й стратегічно. Оскільки якщо раніше домінувала ілюзія, що ці країни, маючи набагато більший природний приріст населення, зможуть врешті-решт взяти гору за рахунок чисельності, то сьогоднішні досягнення в галузі високоточних систем захисту та озброєнь перекреслили її. Не менш важливим чинником є позитивний приклад ряду інших країн, котрі вже пішли шляхом співпраці й діалогу зі США замість силового протистояння. Із США — не лише як зі світовим арбітром, а з тією світовою силою, котра дійсно може не лише військовим, а й загально-ресурсним шляхом допомогти у врегулюванні конфліктів у світі.
Якщо ж розглядати питання, наскільки далеко можуть піти сирійські лідери цим шляхом, то тут можна констатувати, що все залежить у першу чергу від самого процесу врегулювання, оскільки політика протистояння угрупувань на кшталт ХАМАСу та «Хізбалли» себе вже вичерпала, і це починають розуміти навіть і деякі представники цих угруповань. А Іран нині й сам напередодні широкомасштабних переговорів із урегулювання конфлікту зі США. Не виключено, що те, що Сирія почала першою, є політикою, узгодженою з іранським керівництвом, котре починає поволі усвідомлювати безперспективність протистояння усьому цивілізованому світу. Особливо — враховуючи широкий перелік внутрішніх проблем як у суспільстві, так і в економіці.
І тут необхідно відзначити, що подібна ініціатива дуже вчасна. Адже вона впала на плідний ѓрунт нової міжнародної політики адміністрації президента США Барака Обами. Мабуть, і це також не випадково, оскільки у цей час подібні кроки набагато ймовірніше приведуть до позитивного результату для всіх сторін.
