Окупація Іраку американцями та їхніми союзниками, як очікувалося, мала започаткувати процес перетворень по всьому Близькому Сходу. Сирійський поет і політичний аналітик Аммар Абдулхамід висловлює припущення, що в Сирії зараз відбувається «відлига» — якщо і не зміна, то, можливо, щось таке, що їй передує.
Життя в Сирії простим ніколи не було. Реальність, прихована під зовнішньою однорідністю, завжди була дуже складною навіть для найпроникливіших дослідників. Мирне співіснування між численними етнічними, релігійними та племінними групами у країні — це результат складного нашарування поступок, компромісів, негласних угод та інших прагматичних домовленостей, доведених до досконалості за кілька сторіч.
В останні кілька місяців життя стало ще складнішим, оскільки як правляча еліта країни, так і прихильники громадянського суспільства, здається, ніколи ще не були більш збентеженими стосовно майбутнього країни. Кожна група зосереджена на ствердженні своїх власних привілеїв, у той час як збереження територіальної цілісності та національної єдності країни стає дедалі некерованішою справою.
Ці зміни, звісно, є наслідком окупації Іраку американцями та їхніми союзниками, що перетворила туманну й віддалену загрозу на значного сусіда, наміри якого стосовно сирійського баасистського режиму аж ніяк не назвеш дружніми. Нарешті правлячі кола, раніше позбавлені почуття реальності, почали усвідомлювати необхідність радикальних змін у структурі та стилі режиму.
У результаті різні центри політичної влади Сирії почали гарячково шукати образ, з допомогою якого можна було б заявляти про зміни і при цьому дати можливість нинішньому порядку продовжувати існування. Оскільки правителі Сирії не мають ані здібностей, ані знань, необхідних для створення такого образу, громадянському суспільству було надано певну свободу дій.
Безумовно, це розширення сфери дії громадянського суспільства може вилитися навіть у відкриту опозицію правлячим колам Сирії. Смисл полягає в тому, щоб дозволити розпочати дискусію в надії на створення необхідного образу змін. У навколишнього світу створиться враження, що відбуваються серйозні зміни і що режиму слід дати час на їх проведення. Тому придушення, арешти й незаконні суди співіснують у сьогоднішній Сирії з дедалі зростаючою терпимістю до творчих ініціатив.
Впродовж останніх кількох місяців утворилося понад двадцять недержавних об’єднань. Багато з них є благочинними товариствами, і часто до їхніх консультативних комітетів входять один або два члени, явно пов’язані з урядом (дочка якогось міністра або армійського генерала, або ж, як у кількох відомих прикладах, дружина президента). Навіть, попри це, така зміна все одно є значною за сирійськими стандартами, оскільки на незалежні ініціативи за традицією дивляться несхвально.
Справді значущою подією є створення сирійським інженером Айманом Абдул Нуром прес-служби All4Syria (www.all4syria). До служби входить електронний інформаційний бюлетень, що містить доповіді та статті про Сирію з різноманітних джерел, часто включають коментарі діячів опозиції всередині країни та за її межами. Ресурс All4Syria став своєрідним непрямим засобом діалогу між урядом й опозицією — діалогу, який інакше міг би і не відбутися.
Хоча інтернет-сайт All4Syria нещодавно заблокували, не вказавши причин, інформаційний бюлетень продовжують поширювати, і пана Абдул Нура поки що ніхто не турбує.
Я брав участь у реалізації іншої ініціативи, проекту Tharwa (www.tharwaproject.com), який я розглядав як один із способів для арабського світу наблизитися до вирішення проблем релігійних та етнічних меншин. Хоча за обхватом проект Tharwa («tharwa» арабською означає «багатство») є регіональним, він базується в Дамаску і звідти здійснюватиметься його управління.
Відкриття проекту Tharwa місяць тому випадково збіглося з курдськими повстаннями на півночі Сирії. Це, в поєднанні з іменитістю членів консультативної ради (до якої входять добре відомий єгипетський соціолог Саад Еддін Ібрагім, французький експерт з політичного ісламу Жиль Кепель та член ради інституту Брукінгса Флінт Леверетт) і чутливістю до питання прав меншин загалом, зробило проект помітним на національному, регіональному й міжнародному рівнях.
Досі влада Сирії ніяк не відреагувала на проект Tharwa. Імовірно, час для цього поки ще не настав. Але цей проект, очевидно, є таким видом діяльності, який може допомогти створенню образу змін. Дехто з членів сірійського уряду може це усвідомлювати.
Проте чотирнадцяти активістам-прихильникам громадянського суспільства, які намагалися організувати спеціальну зустріч для обговорення реалій курдського питання в Сирії, нещодавно винесли різні вироки за обвинуваченням у діях, спрямованих на підрив національної єдності. Влада виявляє недвозначне прагнення контролювати міру «відлиги» сирійської політичної культури. Але, незважаючи навіть на те, що подібні репресії тривають, з’являється дедалі більше приватних незалежних ініціатив.
Нинішній час для моїх колег і для мене — це час безперервної напруженої роботи з розширення участі населення в житті країни та регіону. На даному етапі ми не можемо судити про те, як розвиватимуться події далі. Все на світі здається можливим. Проте хочеться думати, що Сирія вступає в новий період, і епоха, гріхи якої лежать на всіх нас, добігає кінця.
