Дискусії про майбутнє — або про відсутність майбутнього у Співдружності незалежних держав не вщухають не лише в країнах-скептиках, але й у самому серці СНД — Росії. Саміт у Казані, який відбувся минулого тижня, дав нові приводи до роздумів. Передусім про те, що будь-який російський проект модернізації пострадянського простору має на меті виключно російські інтереси.
Ще понад півроку тому я говорив про те, що Співдружність незалежних держав давно вичерпала себе й потребує розпуску. Причому провина за це лежить насамперед на Росії, яка не скористалася можливістю і не представила країнам-учасницям СНД оптимальний геополітичний проект.
У такій ситуації питання про розпуск СНД рано чи пізно мало виникнути. І якщо цей процес не буде ініційовано Росією, то поділ СНД, а фактично розформування Співдружності буде зроблене за неї.
Запропонований Інститутом національної стратегії проект полягає в створенні нового союзу, що передбачає вихід Росії із СНД. Йдеться про так звану Співдружність країн-союзників Росії, куди на даний момент могли б увійти шість держав — Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Вірменія і Росія.
Проблема в тому, що цей проект при нинішньому режимі реалізовано не буде. Про це зайвий раз свідчать останні заяви російської влади, які передують самітові глав держав СНД у Казані.
У заявах про намір кардинально переглянути політику Росії на пострадянському просторі вбачається не так спроба Кремля взяти чи повернути ініціативу. Насправді Кремль боїться признатися в тому, що Росія позбавилася ролі керівника процесами на пострадянському просторі, що колишній вплив втрачено і, головне, що провина за це лежить на російській владі. Росія була джерелом легітимності для влади країн СНД протягом мало не 15 років, аж до помаранчевої революції в Україні. Навіть лідери цієї революції Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко розглядали відносини з Москвою як важливий чинник власної передвиборної кампанії і в перспективі як джерело власної легітимності. Вони надавали великого значення думці Росії. Однак помаранчева революція показала, що в Росії немає ні ефективної стратегії на пострадянському просторі, ні ефективної тактики.
...Підстави для формування нової співдружності з шести держав, включаючи Росію, є. Це не лише лояльне ставлення її потенційних учасників до Росії. У загальних рисах ясна програма, яка може зробити цей союз міцним. Передусім, програма має бути спрямована в майбутнє. Вона не повинна базуватися виключно на нашому спільному минулому чи існуючих спільних економічних інтересах. Говорити потрібно про конкретні кроки, завдяки яким міг би рости авторитет і значущість Росії. Це, наприклад, і відкриття ринків, і поширення інституту подвійного громадянства. Такі заходи помітно б підвищили привабливість Росії.
Тим більше: поки що говорити всерйоз про формування на пострадянському просторі так званого антиросійського блоку з Грузії, України та країн Балтiї не доводиться. Реальним рушієм цього процесу є Польща, яка хоче стати ядром Нової Європи. З цієї причини вона за визначенням потребує зміцнення свого впливу на частини пострадянського простору. Інші можливі учасники блоку в цьому контексті контактують iз Польщею ситуативно. Грузія перебуває в пошукові заступників, альтернативних Росії. Те ж завдання ставить перед собою Україна. Однак діє Україна скоріше пасивно, оскільки не має серйозних експансіоністських прагнень.
Завдання цих держав — посилити свою переговорну позицію перед Росією, не більше того. Тому говорити про формування реально діючого антиросійського альянсу не варто. Скоріше це буде досить аморфний конгломерат держав, призначений для вирішення тактичних завдань. Стратегічний гравець у ньому лише один — Польща. Так що цей альянс не буде якимось новим наддержавним об’єднанням.
Росії в даній ситуації необхідно передусім визначитися з власною позицією, а не займатися виробленням єдиних правил гри на пострадянському просторі, наприклад, із Європою, що також прозвучало напередодні саміту в Казані. Росія може й повинна прямо домовлятися з суб’єктами пострадянського простору. Російська влада має схильність перебільшувати роль Європи і США на пострадянському просторі. Насправді це не так. І Європа, і США зацікавлені в тому, щоб Росія виступала модератором на цьому просторі. Інша річ, що Росія цим шансом так і не скористалася. Замість цього досі російська влада діяла, не маючи перед собою ніякого стратегічного проекту. Росія то займалася економічним шантажем Білорусі, побачивши в режимі Лукашенка союзника лише після помаранчевої революції, то відмовляла в підтримці Придністров’ю 2001 року.
Європа і США насправді не готові брати на себе всю відповідальність за регулювання ситуації на пострадянському просторі. Їхній інтерес полягає в тому, щоб на даній території не було політичного хаосу, вогнищ тероризму, щоб країни СНД не переходили в зону впливу Китаю. Вирішення цих завдань може взяти на себе Росія. І це не питання вироблення спільних правил із тією ж Європою. Це проблема внутрішньої політики Росії та вміння прямо взаємодіяти з суб’єктами пострадянського простору.
