Понад 10 років судовій тяганині в справі колишнього офіцера органів Василя Кононова, якого влада Латвії звинувачувала у воєнних злочинах. І весь цей час Росія всіляко підтримувала його і навіть надала своє громадянство. І ось Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув справу Кононова vs Латвія й визнав першого винним майже в усьому, що йому інкримінувалося. При цьому два роки тому Мала палата ЄСПЛ відкинула велику частину звинувачень. Але зовсім не з тих причин, як хотілося російським захисникам Кононова, а з суто юридичних і процедурних питань. Звинувачуючи ЄСПЛ у політичній упередженості, в російській столиці не помічають або, мабуть, вдають, що не помічають ще більшої політизованості зі свого боку. Посипалися звинувачення щодо Заходу; прокремлівський рух «Наши», вочевидь, отримавши відповідну вказівку, загрожує пікетувати посольства США, Великої Британії та Франції. Антизахідна істерія набирає обертів. Анекдотичним є можливе пікетування посольства США. Яке вони мають відношення до Європейського суду? Погане знання географії? Ні — політика й ще раз політика. І не стільки зовнішня, скільки внутрішня.
У травні 1944 р. члени загону, яким командував Кононов, в Латгалії (східна частина Латвії) в селі Мазіє Баті (російсько-білоруська назва «Малые Баты») вбили дев’ятеро мешканців нібито за співпрацю з окупантами. При цьому деяких, у тому числі трьох жінок, живцем спалили. Коли одна з них (вона була на дев’ятому місяці вагітності) вирвалася з будинку, що горів, так звані народні месники заштовхали її назад. Кажуть, що Кононов таким чином боровся з поплічниками фашистів. Як справедливо зазначила Юлія Латиніна на радіостанції «Эхо Москвы», йому б літом 1940 р., коли фактичний союзник Гітлера Радянський Союз окупував Латвію, піти в ліс і боротися із загарбниками. Проте він вступив у комсомол, окупантам допомагав, а через рік пішов разом з відступаючою Червоною Армією.
Ми не випадково вжили слова «так звані народні месники». Кононова було «закинуто» на територію окупованої Латвії в червні 1943 р. До цього він пройшов підготовку в Іжевську. І його як офіцера діючої армії було закинуто в тил ворога. Зазначимо цю обставину, тому що радянська влада дуже чітко розділяла партизанські загони. Прославлені комуністичною пропагандою партизанські командири Федоров, Сабуров, Ковпак, Медведєв командували не партизанськими з’єднаннями, а бойовими частинами Червоної Армії — або залишеними в німецькому тилу, або закинутими туди. Вони та подібні з’єднання підпорядковувалися Центральному штабу партизанського руху, яким командував Клим Ворошилов. І те, що до них приєднувалися місцеві мешканці, не змінює їхнього статусу. Всі інші загони так званих диких партизан були під підозрою в органів, і велика частина їхніх членів після визволення опинилася або в таборах, або в штрафних батальйонах. Отже, вживати щодо Кононова слово «партизан» слід з урахуванням цієї обставини.
Основна лінія захисту Кононова будувалася на двох підставах: жителі були шуцманами, тобто перебували в поліції, відповідно покарані за співпрацю з ворогом (у них в будинках було знайдено зброю, хоча вони її не застосовували). І, по-друге, на той час нинішні юридичні норми не діяли, і судити Кононова за ними не можна.
Латвійська прокуратура документально довела, що ні в якій поліції жителі села не перебували, тому це звинувачення спростовано. Вони могли погано ставитися до партизанів, цілком можливо, повідомляли про них німців, що, втім, не було доведено, але це не підстава їх розстрілювати і спалювати живцем без вироку суду. Посилання на міфічний партизанський суд теж не витримують критики. Кононов звинувачує латвійську прокуратуру в тому, що вона з російських архівів свідомо не запитала копію вироку цього суду. І в цьому він бачить тенденційність слідства. Але чому це не зробив його захист? Російські власті йому б уже точно потрібний документ надали. Виникає підозра, що як партизанського суду, так і вироку не існувало. Надавати захисту Кононова просто нема чого. І ще одне. Такого поняття, як партизанський суд, в радянському судочинстві не існувало. У необхідних випадках, а їх було чимало, проходили виїзні засідання військових колегій, їхніх членів направляли в німецький тил — і вони виносили вироки. У всякому разі, формальностей дотримувалися. У своїх численних інтерв’ю Кононов стверджує, що в розправі, а її він не заперечує, не брав участі. Наказав лише доправити колабораціоністів у загін. Навіть оголосив догану своїм підлеглим за перевищення і невиконання наказу.
СРСР не підписував тоді жодних конвенцій про правила ведення війни, а підписані царським урядом не визнавав. Але — що цікаво. Кононов перебував на дійсній військовій службі, й радянський Кримінальний кодекс до нього цілком може застосовуватися. Поняття «воєнні злочини» існувало і в ньому. За них радянські суди і військові трибунали судили і виносили вироки. І тоді діяло, хай номінально, положення, що карати людину може лише суд. Не Кононов і його подільники, а суд. Тому посилання захисту на відсутність юридичних норм виглядає дещо дивно. Те, що він особисто не брав участі в нападі на село, не знімає з нього відповідальності за скоєне його підлеглими. Інакше можна дійти абсурду. Особисто Гітлер, Геринг, Гіммлер нікого не розстрілювали і в газових камерах не спалювали. Отже, вони не злочинці? Командир несе повну відповідальність за дії своїх підлеглих. І ця норма діяла в радянському законодавстві.
Реакція Москви на рішення ЄСПЛ була цілком передбачуваною, але від цього не стає логічнішою. Заступник голови комітету з міжнародних справ Державної думи Леонід Слуцький вважає, що «створено всі передумови для того, що переглянути вирок Нюрнберзького трибуналу, що відкриє можливості для реваншизму в історії. Своїм рішенням суд «підтримує і захищає лінію латвійської влади на перегляд підсумків Другої світової війни». Ще далі пішов російський МЗС. У своїй заяві він називає рішення Великої палати ЄСПЛ «украй небезпечним прецедентом». У чому ж небезпека прецеденту? А в тому, що Велика палата «фактично погодилася з тими, хто прагне переглянути підсумки Другої світової війни і обілити нацистів та їхніх поплічників».
Усі прекрасно розуміють, що жодного відношення ухвала у справі Кононова до перегляду підсумків війни не має. Ніхто не збирається виправдовувати поплічників фашистів. А ось щодо перегляду історії, то тут дещо є. Адже виявляється, що партизанський край на Брянщині та Орловщині був зовсім не таким, як малювала його офіційна радянська й услід за нею — російська історіографія. Досить пригадати Локотське самоврядування на території нинішньої Брянської області в 1941 — 1943 рр. І населення не лише на заході України й у Прибалтиці, а й у глибинці Росії зі зброєю в руках боролося з «народними месниками». Тим самим девальвується весь пафос викриття бандерівців і прибалтійських націоналістів як поплічників гітлерівців. Так звані партизани прийшли в Малі Бати одягнені в німецьку форму, і тим самим було грубо порушено правила ведення війни, що прямо забороняють такі дії.
Як пише офіційна «Российская газета», рішення ЄСПЛ відкрило скриньку Пандори. Тепер начебто проти всіх ветеранів можна відкривати справи. Типовий приклад маніпуляції. Відповідальність і покарання за протиправні діяння виключно індивідуальна. Це в обожнюваного деякими вождя всіх народів могла бути колективна відповідальність кримських татар, калмиків, чеченців і поволзьких німців. Причому всіх: від немовлят до тих, хто воював на фронті й отримував зірки Героїв Радянського Союзу.
Справа Кононова, Катинь і ряд інших відображають дедалі зростаюче розмежування в російських правлячих колах. Уже деякий час в російській пресі дедалі рідше вживається термін «тандем». Його фактично немає, президентські вибори наближаються невблаганно, ось давно наявні тріщини розширюються і поглиблюються.
Вибух антизахідних настроїв припав якраз на час досягнення угод зі США щодо обмеження стратегічних озброєнь, компромісу по Ірану тощо. Навіть заговорили про потепління відносин Москви і Вашингтона. Все це пов’язують з президентом Медведєвим. Візьмемо відносини Росії й України. Всі домовленості підписували президенти, а ось ініціативи Путіна поки не знайшли оформлення на папері. І невідомо, чи знайдуть. Прем’єр-міністра Росії переслідують невдачі. Дві катастрофи на шахтах, неясно з яких причин коливається дуже важливий міст через Волгу у Волгограді, побудований при Путині. Прямо його ніхто не звинувачує, але чутливе до таких змін високе чиновництво й олігархи можуть зробити певний висновок і, найголовніше, вибір.
Чекісти і консерватори (хоча назвати Медведєва лібералом було б великим перебільшенням), що групуються довкола Путіна, пропагандистський наступ президента Росії зустріли скреготом зубовним. Потрібна була відповідь, і досить гучна. Рішення ЄСПЛ у справі Кононова наспіло вчасно. Терміново потрібно нагнітання антизахідної патріотичної істерії, щоб таким чином спробувати перехопити ініціативу.
Слід чекати нових загострень і захоплюючих сюжетів у російській зовнішній і внутрішній політиці. У тому числі — й на українському напрямі.
