Парламентські вибори, які нещодавно відбулися в Монголії, викликали масові сутички в столиці країни Улан-Баторі. Опозиція, яка за деякими опитуваннями могла розраховувати на отримання відносної більшості у Великому державному хуралі, звинуватила правлячу Монгольську народно-революційну партію (МНРП) у фальсифікаціях і зажадала перерахунку голосів. За підрахунками опозиціонерів у парламенті, який нараховує 76 місць, вони могли розраховувати на 40 мандатів, а отримали лише 26. При цьому, як заявив глава монгольського громадського фонду «Сант Марал» Суматі Лувсандендєв, — «Система підрахунку голосів у Монголії є настільки складною, що якщо десять разів перерахувати голоси, то десять разів отримаєш різні результати». Й опозиція, і правляча партія займалися прямим підкупом виборців. Лідер опозиційної Демократичної партії та колишній прем’єр-міністр Цахіагійн Елбегдорж запропонував залучити виборців правом отримати «частку від природних багатств» у розмірі 1 млн. тугриків (860 дол.). Перед виборами правляча МНРП також роздавала ваучери, за якими кожному громадянинові країни належить по 1,5 млн. тугриків (1300 дол.) із фонду «Дари батьківщини», створеного з відрахувань від експлуатації родовищ корисних копалин.
Нині правляча МНРП керувала країною з 1921 року, коли з допомогою Червоної армії колишній сержант Сухе-Батор захопив владу. Монголія також пережила свою колективізацію, коли кочовиків силою привчали до осілого способу життя, що коштувало країні сотень тисяч життів. У період правління маршала Чойбалсана було майже повністю знищене духовенство, дворянство, опозиція до партії, значна частина національної інтелігенції. На початку 90-х років МНРП утратила владу, але після парламентських виборів 1996 року повернулася до влади. На виборах 2004 р. колишні комуністи та демократи отримали приблизно рівну кількість місць у парламенті та сформували коаліцію, але за два роки вона розвалилася. Тоді прихильники прозахідної Демократичної партії також на деякий час було захопили будівлю штаб-квартири МНРП, але комуністи встояли і сформували свій уряд.
Незважаючи на свою віддаленість Монголія привертає пильну увагу найважливіших світових гравців із двох причин. По-перше, вона займає важливе стратегічне положення між Росією та Китаєм. Зіткнення на кордонах Монголії в травні—серпні 1939 року між СРСР і Японією було азіатським прологом Другої світової війни. По-друге, Монголія багата корисними копалинами, насамперед залізною рудою, кам’яним вугіллям, міддю, золотом. Запаси родовища Оюу-Толгой оцінюються в 30 млн. тонн міді і 8 тис. тонн золота. Саме тут беруть свій початок важливі річки Сибіру та Далекого Сходу: Селенга, Керулен, Халхін-Гол, Онон. В умовах загострення світової спраги, контроль над водними ресурсами набуває стратегічного значення. Зрозуміло, що до Монголії виявляють підвищену цікавість не лише її сусіди — Росія та Китай, а й західні країни — насамперед, США та Канада.
В епоху будівництва соціалізму, обминаючи капіталізм, Монголія була фактичним продовженням СРСР, який неподільно панував в її економіці та забезпечував за рахунок сильного військового угрупування її безпеку від можливої експансії Китаю. До теперішнього часу великі російські компанії мають значні позиції в економіці країни. намагаються їх ще більше посилити. Російська «Роснефть» постачає до Монголії понад 90% споживаної нафти. За останні три місяці «Роснефть» двічі підвищила ціни — щоразу в середньому на 20%. Це накладається на загальне зростання цін, через яке інфляція в Монголії з 2006 року складає більш ніж 15% на рік. «Роснефть» нещодавно повідомила офіційним особам Монголії, що знизить ціни на нафту, якщо їй буде надано права на «управління нафтовою промисловістю». Москва хоче побудувати по всій країні 100 автозаправних станцій, що закріпить її панівне положення в цьому секторі економіки. Російський бізнес уже володіє 49% акцій державних залізниць Монголії, а також її найбільшими компаніями в сфері видобутку міді та золота.
Політичне прикриття російської експансії в Монголію забезпечує нинішній прем’єр- міністр Санжійн Баяр. Найближчим часом вирішуватиметься доля одного з найбільших у світі вугільних родовищ Таван-Толгой — за оцінками, близько 6 млрд. тонн вугілля, з яких 40% коксівного. Кабінет Баяра вже почав діяти в напрямку передачі цих активів до рук російських компаній. Дії прем’єра призвели до того, що канадська компанія Ivanhoe Mines втратила контроль над родовищем золота та міді Оюу-Толгой. Програш на парламентських виборах прозахідної Демократичної партії може істотно ослабити позиції західних компаній. Як писала американська газета The Wall Street Journal, «куми Путіна фактично отримають майже необмежений контроль над ключовими гравцями монгольської економіки. Керівництво Монголії в кулуарах визнає, що Москва чинить тиск, вимагаючи відкрити ринки для себе... Якщо Росія зуміє шантажем примусити Монголію до економічної покірності, то потім, можливо, спробує розповсюдити цю тактику на інші країни Центральної Азії».
Зрозуміло, що російське керівництво визнало вибори в Монголії «справедливими та демократичними». Про це в Москві заявило Міністерство іноземних справ. Однак, незважаючи на поточну поразку прихильників західної орієнтації, радіти як російським політикам, так і бізнесу особливо не варто. У них є набагато сильніший і близький до Монголії конкурент — Китай, на який доводиться понад 70% монгольського експорту. Пекін збирається нарощувати тут свою присутність. За офіційними даними, в Монголії проживає 10 тис. китайців, а фактично їх удесятеро більше. Крім того, в Китаї (в основному, в автономному районі Внутрішня Монголія) проживає вдвічі більше монголів, ніж на їхній історичній батьківщині. Загалом за тиждень до виборів Улан-Батор відвідав віце-голова КНР Ці Цзіньпін, який, вельми імовірно, 2013 року змінить нинішнього лідера Піднебесної Ху Цзіньтао. Він пообіцяв допомогу китайських компаній у розвитку інфраструктури та розв’язанні соціальних питань. Зрозуміло, за умови допуску китайців до стратегічних родовищ.
Пригнічена владою спроба «революції юрт» не означає стабілізації ситуації в країні. Найближчим часом можна чекати загострення боротьби між проросійською та прокитайською фракціями в МНРП. Позиції Москви, з чуток, послабляються хворобою прем’єра Санжійна Баяра. Якщо він, з об’єктивних причин, змушений буде піти, то Пекін може пролобіювати свого кандидата — з несприятливими для Москви наслідками. За таких умов Монголія знову може стати нервовим вузлом російсько-китайських відносин, як це вже сталося в першій половині ХХ століття.
