Минулого тижня Росія піддала жорстким нападкам президента Буша за те, що він проголосив «Тиждень поневолених націй» (з 20 до 26 липня), який було оголошено з метою підвищення інформованості людей про країни, що живуть під владою комуністичних та інших деспотичних режимів. Буш заявив: «У ХХ столітті зло радянського комунізму й нацистського фашизму було знищене, і з появою нових демократій у світі поширилася свобода».
Російське міністерство закордонних справ заявило, що ставити в один ряд нацистський фашизм і радянський комунізм, називаючи їх «єдиним злом», це образа, що «ранить серця» ветеранів Другої світової війни в Росії та в країнах-союзницях, зокрема й у Сполучених Штатах. «Засуджуючи свавілля й невиправдану жорстокість внутрішньої політики радянського режиму, ми, втім, не можемо байдуже ставитися до спроб зрівняти комунізм і нацизм, а також погодитися з тим, що їх надихали однакові ідеї й цілі», — йдеться в заяві МЗС.
Насправді Буш сказав правильно. Не існує великої різниці між гітлерівською Німеччиною й сталінською Росією. Коли у вересні 1939 року почалася Друга світова війна, нацистська Німеччина й Радянський Союз були союзниками. Насправді Сталін і Гітлер разом розпочали цю війну.
Договір Молотова—Ріббентропа від 23 серпня був пактом про ненапад між Німеччиною та Росією. Але секретний протокол до цього пакту відкривав шлях до розчленування Європи шляхом розділення Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі й Румунії на сфери впливу. 1 вересня Німеччина вторглася в Польщу з півночі, півдня й заходу; Сталін вторгся до Польщі 17 вересня зі сходу.
І це був лише початок. Другою кампанією в цій війні стала радянська агресія проти Фінляндії в листопаді 1939 року. Лише третя кампанія, проведена проти Данії і Норвегії (в квітні), була суто німецькою операцією. Четверта кампанія — вторгнення до Франції в травні 1940 року — супроводжувалася сталінським приєднанням Естонії, Латвії й Литви. У цей період Сталін був відданим союзником Гітлера. Без радянської нафти й зерна Гітлер навряд чи пережив би перший рік війни. Сталін навіть наказав європейським комуністам не допомагати своїм урядам у боротьбі проти Гітлера.
В окупованих країнах, в Польщі, наприклад, нацистське гестапо й радянський НКВС працювали пліч-о-пліч. Таємна поліція Німеччини знищувала людей у своїй зоні окупації за соціальною й расовою ознакою. Нацистські есесівці передавали Радам українських націоналістів; у відповідь НКВС передавав гестапо німецьких комуністів, які тікали з Німеччини.
Лише коли два тоталітарні лідери не змогли домовитися про розподіл світу, між ними спалахнула війна. У червні 1941 року Гітлер напав на Радянський Союз. Утворена внаслідок цього антифашистська коаліція допомогла Заходу вижити й, перемігши у війні, врятувала від тоталітаризму пів-Європи. Але для іншої її частини, що потрапила під владу комуністів, Друга світова війна закінчилася лише 1991 року з розпадом радянської імперії.
У своїй чудовій книжці «Неоднозначна перемога» британський історик Норманн Девіс просить нас не забувати, що «у війні в Європі панували два злобні монстри, а не один. Кожний із цих монстрів пожирав найкращих людей на своїх територіях, а потім почав боротьбу не на життя, а на смерть за панування. Третя сила в цій боротьбі — західні держави — була ледь не знищена на початковому етапі, й щоб відновити свій вплив, їй знадобився значний час у цій війні».
Така заява жодним чином не ображає мільйони людей, які воювали проти нацистів. Жертвою злочинів Сталіна й Гітлера став народ Радянського Союзу. Радянські втрати у Другій світовій війні були дуже великими. За деякими оцінками (до яких належать і оцінки Девіса), вони становили 27 млн. людей, як військовослужбовців, так і мирних жителів. Але ці втрати включають не лише тих людей, які загинули внаслідок німецького вторгнення. До них належать люди, загиблі внаслідок комуністичних репресій і депортацій, а також солдати, розстріляні власною радянською владою. Девіс вважає, що кількість радянських військовослужбовців, розстріляних НКВС, перевищує загальну кількість бойових втрат британської й американської армій.
То чому ж у деяких колах ще не засудили злочини комунізму? Чимало людей говорять про те, що якщо злочини фашизму були доведені й засуджені Нюрнберзьким трибуналом, то злочини комунізму досі потребують розслідування. Інші вагаються, не наважуючись засудити комунізм. Вони знають, що Гітлер бачив у більшовизмі свого головного противника, й тому побоюються зайняти спільну з нацистами позицію.
Це нелогічно. Якщо два бандити почнуть битися, й один уб’є другого, то перший бандит аж ніяк не може вважатися невинним.
Комуністичний терор знаходиться в тій же лізі підлоти й ганьби, що й злочини Третього рейху. Насправді він тривав значно довше, й при ньому було вбито набагато більше людей, ніж при нацистах. Це не робить нацизм кращим за комунізм. І одні, й другі боролися проти свободи й людської гідності. І їх слід засудити однаково, як зло ХХ століття.
