Чи настало потепління між США та Росією після зустрічі президентів Джорджа Буша та Володимира Путіна в родовому маєтку американського лідера? Чи з'явилися в Москви та Вашингтона шанси врегулювати спірні проблеми — такі, як розміщення систем ПРО у Східній Європі, питання про Косово тощо? Що непокоїть американську сторону в зовнішньополітичній риториці Росії в останні кілька місяців? Якою країною Росія може стати через 15 — 20 років? Про це розповідає в інтерв'ю Washington ProFile старший науковий співробітник ради із зовнішньої політики в адміністрації президента Білла Клінтона, спеціальний радник держсекретаря США щодо держав колишнього СРСР посол Стівен СЕСТАНОВИЧ.
— Я вважаю, що зустріч в Кеннебанкпорті продемонструвала, що ні та, ні інша сторона не була задоволена тоном двосторонніх відносин, які розвивалися протягом останніх кількох місяців. Все почалося з відомої промови Путіна в Мюнхені. Сама по собі вона не була такою важливою — просто нагромадилися розбіжності щодо цілої низки проблем. Нині два президенти не вирішили жодної із цих проблем, але вони заявили, що готові підходити до роботи з ними дещо по-іншому.
— На вашу думку, це не просто дипломатичні фрази, а реальний поворот у політиці?
— Важко сказати. Помітна поява так званої ядерної основи в американо-російських відносинах. Якщо подивитися, де Росія й США найтісніше співпрацюють і де досягають найбільших успіхів, то стане очевидним, що це «ядерні» питання. Після зустрічі в Кеннебанкпорті Сергій Лавров і Кондолізза Райс оголосили про намір почати переговори про стратегічні ядерні озброєння в зв'язку із закінченням термінів дії Договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СТАРТ-1). Був досягнутий компроміс щодо так званої угоди 123, яка дозволяє створити правові рамки для співпрацi в цивільних проектах ядерної енергетики.
Існують ядерні проблеми, які трохи складніші. Це, наприклад, питання про санкції проти Ірану в Раді Безпеки ООН і проблема протиракетної оборони. Дивно, наскільки порядок денний російсько-американських відносин нині зав'язався на ядерних питаннях.
— Багато американських фахівців щодо Росії негативно сприймають дії адміністрації Буша стосовно Росії. Ваш коментар?
— Коментарі Буша на саміті продемонстрували деякий відступ від проблеми російської демократії та внутрішнього політичного розвитку Росії. Буш, по суті, говорив: «Так, у Росії не все прекрасно, але давайте рухатися вперед».
Є також питання про російську риторику останнього часу. Путін дійсно займав агресивну позицію. Пригадайте його порівняння США з Третім Рейхом, звинувачення у створенні однополярного світу, заява, що американська політика у В'єтнамі була не краща, ніж сталінські чистки. Президент Буш був би повністю правий, якби запитав у Путіна: «Як я взагалі повинен до цього всього ставитися?».
Але, на мою думку, росіяни прийшли до висновку, що своїми діями вони ізолювали себе. Одна річ — управляти успішною пропагандистською кампанією. Зовсім інша — зайняти агресивну позицію й виявити, що раптово люди починають вас уникати. Я не думаю, що в Москві вважають результати цієї інтенсивної риторики особливо успішними.
Я був уражений результатами опитування недавно проведеного дослідницьким центром Pew Global Attitudes Project. Мало хто звернув увагу на те, як ставляться різні країни світу до Росії. Всупереч затвердженням Кремля, що заклопотаність діями Росії виражають виключно країни Балтії та Польща, імідж Росії погіршився в країнах, з якими Москва розраховувала мати хороші відносини. Рівень нелюбові до Росії в Німеччині та Франції вищий, ніж у Польщі. Росія стримала свою антиамериканську риторику не тому, що про це заявив президент Буш, а тому, що вона усвідомила, що подібні дії не спрацьовують.
— Незабаром у США та Росії з'являться нові президенти. Як це може відбитися на двосторонніх відносинах?
— Зовсім недавно ми бачили, як президенти Росії та США перебували на межі риторичної конфронтації, а потім скористалися випадком утриматися від неї та спробували показати, що можливо здійснити прорив у вирішенні конкретних і важливих завдань. Питання полягає в тому, чи будуть нові президенти продовжувати діяти у схожому стилі чи їхні відносини набудуть більш спірного характеру?
Мені здається, що новий президент Росії, якщо він подивиться на досвід останнього року, побачить, як легко погіршити російсько-американські відносини. Тому, ймовірно, у цій сфері він зможе досягти більших успіхів, ніж Путін. Путін повечеряв із Бушем, але чого він реально досягнув, якщо казати про конкретні угоди? Поки важко сказати. Цілком можливо, що новообрані президенти постараються укріпити відносини не сімейними вечерями й добрими почуттями, а конкретними домовленостями.
Відкритим залишається питання наскільки це буде просто зробити, оскільки проблем нагромадилося так багато. З іншого боку, коли існує так багато розходжень у думках, виникає багато можливостей поліпшити ситуацію.
— Зазначається, що в останні роки в Росії посилилися антиамериканські настрої. Як це може вплинути на двосторонні відносини?
— Мені завжди подобалася думка, що в Росії під час президентських виборчих кампаній звичайно багато уваги приділяється створенню «образу ворога». У 1999 році чеченці були дуже зручним ворогом. У 2003 і 2004 роки ворогами, здається, були олігархи. Помітно, що в новому виборчому циклі таким ворогом стає Захід.
Я сумніваюся, що це є виявом якоїсь глибокої підсвідомої ворожості російського суспільства на Заході. Мені це явище здається відрежисованим. Коли Кремль вказує, що потрібно проводити ворожішу лінію щодо Заходу, російські ЗМІ починають виготовляти подібні статті й телесюжети. Після обіду президентів у Кеннебанкпорті, як мені здається, на деякий час тон висловлювання російських ЗМІ й політиків про Захід буде стриманішим. А майбутнє залежатиме від переваг Кремля.
— Росіяни часто докоряють американським експертам щодо Росії та ЗМІ в тому, що вони малюють невірну картину подій, які відбуваються в Росії, концентруючись на негативі. Що ви можете на це сказати?
— Не тільки фахівці щодо Росії, але й американці загалом, вся наша зовнішньополітична еліта весь час стикається з такою критикою. Нам кажуть, що ми боїмося російської потужності, що ми перешкоджаємо відродженню Росії, що ми бажаємо бачити Росію знесиленою, як у 1990-ті. Загалом, американці не розуміють цю критику з кількох причин.
Головна з них полягає в тому, що ми вже бачили, що означає «слабка Росія». Ми знаємо, як складно ефективно співпрацювати з слабкою Росією — Росія не була цінним партнером для США в 1990-ті. Російські зовнішньополітичні фахівці й публіцисти створили міф про російську «підлеглість» Заходу в 1990-ті. Однак я пам'ятаю цей час трохи іншим. Я пам'ятаю, як складно було досягати компромісів щодо Ірану, Іраку, Косово, протиракетної оборони... Російські представники нам тоді пояснювали, що, мовляв, «ми знесилені, нам потрібно лише якось показати, що ми ще повністю не зникли...».
Американці дуже хочуть мати партнера в особі Росії. Але тут питання не стільки в тому, сильна Росія чи слабка, а в тому, як ми визначаємо наші інтереси й чи зможемо ми за допомогою цих визначень ефективно співпрацювати.
Американську сторону непокоїть у зовнішньополітичній риториці Росії в останні кілька місяців те, що Кремль нам дає зрозуміти, що для російської еліти незгода із Заходом є благом сама собою. Це означає, що хоч якою є Росія — сильною або слабкою — відносини з нею будуть проблематичними. Однак я вважаю, що представники російської влади, у кінцевому результаті, прийдуть до висновку, що такий настрій все-таки не в їхніх інтересах. Можливо, ми побачили перші ознаки цього на недавньому саміті президентів.
Це був би оптимістичний сценарій. Безумовно, також можливо, що надалі ми побачимо спроби сконструювати жорсткішу російську зовнішню політику. Малоймовірно, що ці спроби увінчаються успіхом, також малоймовірно, що подібна політика вестиметься довго. Однак, у будь-якому випадку, на деякий час вона може привести до віддалення Росії від Заходу й до збільшення підозрілості в двосторонніх відносинах.
— Якою країною Росія може стати через 15 — 20 років?
— Дуже складно прогнозувати на такий довгий термін. Ймовірно, що Росія стане більше схожою на сучасну європейську країну, однак, існує ще багато перешкод на шляху її трансформації. І не варто забувати, що часто такі зміни займають більше часу, ніж очікується спочатку.
У 1990 роки американці вважали, що Росія зможе швидше пристосуватися до руйнування старої радянської системи. Я часто повторюю, що ми завжди помиляємося в прогнозах про те, куди йде Росія, бо ми наївно вважаємо що те, що відбувається сьогодні продовжуватиметься і в майбутньому.
Зараз люди заморожені путінським режимом. Вони вважають, що знайдена успішна формула розвитку країни, яка працюватиме ще 10 — 20 років або навіть, як кажуть деякі прихильники Путіна, 70 років — так, наприклад, правила одна партія в Мексиці. Але цей сценарій малоймовірний.
Зовнішньополітичну орієнтацію США через 20 років також складно передбачити. Так, у нас є основа для співробітництва, вона в інтересах обох країн, але потрібно бути дуже самовпевненим, щоб заявити, що через два десятиріччя президенти обох держав захочуть скористатися цією основою.
— Яку пораду ви могли б дати президентам Росії та США?
— Накопичені розбіжності минулого року створили порядок денний для роботи президентів. Нехай вони зосередяться на розв'язанні цих питань.
Ми повинні пройти через цикл політичної послідовності в обох країнах. Більше за все загрожує майбутнім двостороннім відносинам спроба Росії визначити свої інтереси на основі того, що можна відкинути й забракувати в російсько-американських відносинах протягом останніх 15 років.
Але не варто забувати скільки хорошого було створено в наших відносинах за цей період. Нам не потрібно будувати нічого нового поки ми не скористаємося існуючими інститутами й структурами. Я наведу один приклад: недавно Путін зазначав про обговорення проблеми протиракетної оборони на рівні Росія — НАТО. Саме цю пропозицію США робить Росії протягом уже десяти років. Якщо президент Путін погодився співпрацювали в цьому питанні, можливо, ми нарешті стали на правильний шлях.
