Минулого тижня між Росією та Грузією спалахнув новий скандал. 27 січня МВС Грузії повідомило, що молодший сержант російської армії 21-річний Олександр Глухов попросив політичного притулку в цій країні. За словами самого військовослужбовця, він перетнув грузинсько-осетинський кордон, рятуючись від нестерпних побутових умов і дідівщини. Грузинська влада заявила, що вирішує питання про надання Глухову громадянства, а також допоможе знайти роботу й житло (зараз він живе в готелі в передмісті Тбілісі). Міноборони Росії, у свою чергу, стверджує, що грузини викрали сержанта, а всі свої заяви (зокрема, по національному телебаченню про те, що російські війська таємно увійшли до Південної Осетії ще в червні минулого року) він зробив «під фізичними або моральними погрозами». У відомстві також додали, що серед російських військовослужбовців у Південній Осетії нестатутних стосунків немає, а Глухов після закінчення термінової служби (до демобілізації йому лишалося чотири місяці) планував залишитися служити за контрактом. Нижче подаємо точку зору російського публіциста на цей скандал.
1975 року політрук Валерій Саблін збунтував есмінець «Сторожевой» і ледь не втік на ньому до Швеції. Через рік льотчик Віктор Беленко втік до Японії на МіГ-25.
Молодший сержант Глухов не повставав проти радянської влади, не викрадав есмінців, не крав МіГів і взагалі нічого проти Росії не мав. Він навіть до Тбілісі бігти не збирався, а просто йшов, за його словами, до Цхінвалі, а коли помітив, що йде до Тбілісі, то вирішив не повертати.
Молодший сержант Глухов зрадив батьківщину тому, що його не мили.
Бідне дитя.
Чесно кажучи, мені важко уявити собі ізраїльського солдата, який перебіжить на бік ХАМАС тому, що його не мили. І не давали каші. По-перше, тому, що йому дають кашу. По-друге, відсутність каші — це ще не привід для зради батьківщини.
Феномен сержанта Глухова — суто російський феномен. Ми тут підводимося з колін і розгромлюємо не когось там, а саму Грузію у відповідь на її зрадницький напад на мирний Цхінвалі, а потім у Тбілісі з’являється сержант Глухов, просить з голодухи гамбургер і в обмін на цей нещасний гамбургер видає найголовнішу військову таємницю: про те, що він, сержант Глухов, був у Південній Осетії на навчаннях з червня, і з цього самого червня всі рили окопи й готувалися до війни.
Ще ніде в світі військову таємницю не продавали за гамбургер.
Авжеж, ви можете сказати, що сержант Глухов бреше на догоду грузинам. Однак дуже важко уявити собі, що ця істота здатна брехати, бо брехня передбачає якусь розумову діяльність. Сержант, який зраджує батьківщину тому, що його не мили, не справляє враження людини, здатної на глибоке перетворення дійсності у власному мозку. Він, мов птах небесний, — що бачить, те й співає.
До речі, не виключено, що сержант Глухов поживе в Грузії й повернеться. Рівень рефлексії у товариша явно невисокий. Ну з’їсть він свій гамбургер. Занудьгує, захоче побачити шкільних друзів. Йому скажуть: хлопче, слухай, повертайся, ми тобі два гамбургери дамо. Він повернеться, його посадять, і на суді він, звісно, розкаже, як підступні грузинські спецслужби викрали його і як Саакашвілі особисто наказував йому зводити наклеп на Росію, заганяючи під нігті голки.
Посадять його, звісно, правильно. А що з ним робити, з таким красенем? Він тут батьківщину за гамбургер продав. А якби йому запропонували цілий біфштекс?
Сержант Глухов був неможливим за радянських часів. По-перше, за кордон не можна було втекти — он Беленко летів між сопками на висоті 100 м. По-друге, батьківщину цінили дорожче за гамбургер.
Щоправда, ви можете сказати мені, що ми тепер підвелися з колін. Але, ну, справді, воно незрозуміло якось: з колін ми підвелися, а куди поділися гроші на кашу й лазню? Глухова посадять, якщо він повернеться. А того, хто каші не давав, посадять чи ні?
Причому ніяк не можна сказати, що відсутність каші та наявність вошей у солдатів у Ахалгорському районі були для командування таємницею за сьома печатями. Навіть якщо в міноборони самі не знали, що в них відбувається, то численні журналісти — зокрема, моя колега з «Новой газеты» Олена Мілашина — в подробицях описали, що становище солдатів у Ахалгорському районі не дуже відрізняється від становища євреїв у Бухенвальді. Там Олена взагалі багато чого описала в статті, зокрема, й той факт, що дорогу до зайнятого нашими військами Ахалгорі влада почала будувати ще до того, як кривава Грузія підло напала на мирний Цхінвалі.
У пригодах солдата Глухова ще одне погано. Адже ми офіційно заявляли, що вплуталися у війну з Грузією тому, що захищали інтереси наших південноосетинських громадян, у кількості 30 тисяч, якщо без мертвих душ. Але Глухов також наш громадянин. І рядовий Пасько, про якого вже котрий місяць пише Вадим Речкалов, теж наш громадянин. І як я можу повірити, що ми в Південній Осетії захищали наших громадян, коли рядового Паська в мішку забули в морзі, а сержант Глухов втік, бо йому не давали каші?
Окремо стоїть питання політичного притулку солдата Глухова. Бо якщо всі російські солдати почнуть бігати до Грузії, щоб помитися, то в бідної республіки почнуться проблеми з водопостачанням.
А я взагалі вигадала, як нам завоювати Грузію. Ми вводимо до Південної Осетії все нові й нові війська. Завошивілі, худі, з курячими шиями сержанти й рядові біжать до Грузії. Вони біжать і біжать. Сотнями, тисячами. За гамбургери й бігмаки. Вони просять каші й помитися. А потім, коли їх зібралося достатньо, вони беруть у руки зброю й влаштовують переворот, бо ні з якими вони не курячими шиями, а глибоко законспіровані бійці «Альфи».
Хто каже, що в нас вертикаль влади? У нас не вертикаль. У нас труба.
