Інтереси Росії та США вже давно зустрілися на пострадянському просторі. Події останнього часу, зокрема революції в Грузії, Україні та Киргизстані, примусили ще активніше говорити про змагання між Москвою та Вашингтоном за колишній СРСР. Деякі політологи, особливо в Росії, взагалі схильні зводити причини «кольорових революцій» саме до цього. Сьогодні ж ми надаємо вам думку старшого наукового співробітника американського центру Heritage Foundation Аріеля КОЕНА.
— Популярна думка, що США нині конкурують з Росією в боротьбі за вплив у країнах колишнього СРСР. Чи справді США намагаються закріпитися в пострадянських державах?
— Росія та США продовжують стикатися на пострадянському просторі. Цей конфлікт повинен бути врегульований на підставі врахування інтересів обох країн, а не на підставі емоцій. Однак саме цього досягти вкрай важко. Пріоритетами адміністрації Джорджа Буша у сфері національної безпеки нині є Ірак, боротьба з поширенням зброї масового знищення, війна з тероризмом, Іран, Китай, енергія та демократизація. За винятком Іраку, реалізація всіх цих завдань вимагає підтримки хороших відносин із Росією. Тому підтримка США «кольорових» революцій у країнах, які знаходяться на периферії Росії, може, й важлива, однак вона не повинна впливати на вирішення стратегічних завдань, які стоять перед Сполученими Штатами. Росія повинна високо стояти в переліку зовнішньополітичних пріоритетів США.
— Яким чином сприймає ситуацію Росія?
— Росія недостатньо розуміє не лише США, але й своїх сусідів по регіону. Наприклад, Росія протягом століть вважала українців «молодшими братами». Досі російська еліта не може визнати, що у України є унікальна культура і свої національні інтереси. У Москві вважають, що кожна республіка колишнього СРСР просто щаслива, якщо зазнає російського впливу. У Москві люблять згадувати про ті добрі справи, які Росія робила протягом століть. Та історична пам’ять сьогодні має набагато менше значення, ніж сепаратизм, бізнес, проблеми міграції тощо. Американці часто відчувають, що російська еліта переконана, що Сполученим Штатам нічого робити на пострадянському просторі.
— Як дивляться на цю проблему у Вашингтоні?
— Спадщина холодної війни відчувається й досі. Дехто продовжує вважати Росію ворожою імперською силою, вважаючи, що Росія не прагне відновити Радянський Союз лише через нестачу можливостей зробити це. Однак уявіть: до чого може призвести хаос у країні, яка володіє колосальним ядерним арсеналом! Влада опиниться в руках екстремістів та криміналітету. Легко зрозуміти, що це не в інтересах США. У Москві чомусь модно вважати, що адміністрація Джорджа Буша вважає своєю стратегічною метою розпад Росії. Але це просто невірно.
— Однак США підтримували «кольорові революції»...
— Вашингтон завжди підтримував демократичні сили по всьому світу, в тому числі і в колишньому СРСР. Але не мають рації ті російські «експерти», які описують «помаранчеві» та інші революції як реалізацію американських планів. Вони чомусь не враховують серйозні проблеми режимів Шеварднадзе та Кучми. Московські політтехнологи надто багато читали Макіавеллі, який цинічно відмовляв народам у праві висловлювати свою думку про своїх правителів. Вони вважають, що люди голосують за тих, хто більше заплатить.
Не в інтересах Росії і не в інтересах США підтримувати кола, які прагнуть до влади, використовуючи антиамериканські або, відповідно, антиросійські лозунги. Москві безглуздо сліпо підтримувати «проросійські» режими, закриваючи очі на корупцію та нейтралізацію інакомислячих. Рано чи пізно диктатури, подібні до туркменської чи білоруської, припинять своє існування, і в Росії з подивом виявлять, що нова влада буде відверто антиросійською. Демократія може дуже багато чого дати молодим державам — ми бачимо це на прикладі країн Балтії. Росія виграє, якщо підтримуватиме і розвиватиме демократичні цінності та процедури.
Росія доводить, що зацікавлена в стабільності на пострадянському просторі. Російські лідери заявляли, що вони не мають нічого проти змін, якщо зміни здійснюються без порушень законів та конституцій. Однак Москва застосовувала цей принцип до режимів, які не влаштовували її, як це було у випадку з Україною. Водночас, вона забуває про нього в автократичних державах, таких, як Білорусь, Туркменістан та Узбекистан, які порушують свої власні закони і відправляють до в’язниць або навіть убивають своїх громадян.
Росія також надає допомогу сепаратистам у Придністров’ї, Абхазії, Північній Осетії та Нагірному Карабаху. Метою цього є ослаблення Молдови, Грузії та Азербайджану. Однак сепаратизм — це обопільногостра зброя. Той, хто живе в скляному будинку, не повинен кидати каміння.
— Останніми роками дедалі більше говорять про зростання впливу Китаю на пострадянському просторі...
— Росія чомусь забуває про це. Пекін ініціював, а Москва підтримала створення Шанхайської організації співпраці, яка створила прецедент, дозволяючи Китаю боротися з «сепаратизмом, екстремізмом та тероризмом» у пострадянських країнах. Китай дивиться на Середню Азію як на близьке зарубіжжя, як на свій стратегічний тил. Економіка Китаю зростає, відповідно зростають і геополітичні апетити — китайські війська вже брали участь у навчаннях на території Середньої Азії. Часто кажуть, що Китай є найбільшим покупцем російських озброєнь, але не забувайте, що Китай може випередити Росію в технологічному плані вже протягом найближчих десятиліть. Інтереси Китаю не обмежуються питаннями збройних сил та безпеки. Китай виявляє зацікавленість інвестувати мільярди доларів у Росію та Середню Азію, включаючи стратегічно важливі райони. Зростання потреб Китаю у нафті та газі значно вплине на російську енергетику.
У Москві вважають, що Росія може розіграти «китайську карту» проти США так само, як 30 років тому США розіграли «китайську карту» проти СРСР. Однак надання карт-бланшу Пекіну різко обмежить свободу маневру Москви на Далекому Сході, в Сибіру та Середній Азії. Росія не повинна ставати сировинним додатком Китаю. Тому Росії варто, наприклад, надати можливості для інвестицій у Сибір та на Далекий Схід компаніям із США, а також, можливо, Індії та Японії, а також приєднатися до американських, європейських, індійських та японських фірм в інвестуванні в Середній Азії. Це дозволить Москві зберегти свободу маневру.
Однак Китай бідний ресурсами і багатий населенням. Тому Китай може стати загрозою для Росії лише в довгостроковій перспективі. А поки що головна загроза безпеки та територіальної цілісності Росії — не від Китаю і не від США, а від радикальних ісламістських та націоналістичних елементів Чечні та Північного Кавказу.
— Яким чином повинні діяти США та Росія?
— Вони повинні знайти грунт для співпраці. Зокрема, необхідно активно співпрацювати в боротьбі з тероризмом. Ісламські екстремісти не визнають державних кордонів; радикальні імами, пропагандисти та воєнні лідери, які діють у Чечні, Європі та на Близькому Сході, отримують знання і гроші в одних і тих самих місцях. Росія та США повинні співпрацювати в енергетичній сфері, що піде на користь обом країнам.
Залишаються відкритими багато питань. Яку роль Росія хоче відігравати в майбутньому? Чи стане вона членом співдружності демократій, чи молодшим партнером у коаліції, очолюваній Китаєм? Чи стане російська еліта, яка належить до європейської культури, європейською і в політичному плані? Чи хоче Росія бути політичною подобою Узбекистану та Пакистану або США та Канади? Час для пошуків відповіді ще є, однак пісок у годиннику історії сиплеться дедалі швидше.
