Розвиток подій в Іраку як підтвердив найпесимістичніші прогнози аналітиків, так і підкреслив очевидний, помічений ще англійськими колонізаторами факт: на Сході часто не спрацьовують очевидні для європейців схеми й алгоритми. У цьому на власному прикладі пересвідчилися й американці як ядро військ антисаддамівської коаліції, й їхні союзники, серед яких гідне місце посідає український військовий контингент.
На жаль, перебування українських солдатів і офіцерів у Іраку вкотре стало предметом політичних спекуляцій. Представники лівих фракцій використали факт загибелі в бойовому зіткненні з повстанцями рядового-контрактника Руслана Андрощука для розв’язання істеричною за суттю та недалекоглядної за змістом кампанії за виведення українських військ із території Іраку. Справді, подібного розвитку ситуації ніхто не очікував, у тому числі й командування військ коаліції. Український контингент в Іраку не має важкого озброєння, оскільки його завданнями були й залишаються виключно миротворчі функції — конвоювання гуманітарних вантажів, роззброєння бойовиків, знищення складів зі зброєю. На жаль, наші військовослужбовці не були готові до протистояння з повстанцями, і їхній відхід з Аль-Кута виявився вимушеним, але абсолютно виправданим кроком із гарантування безпеки наших громадян. Зауважимо, що наші військовослужбовці добралися до базового табору без втрат, зумівши евакуювати й тимчасову адміністрацію Аль-Кута.
Ще під час обговорення питання про використання українських військ на території Іраку й Кувейту я підтримував позицію Міністерства оборони. Необхідно було максимально повно використати можливість для підвищення авторитету нашої армії на міжнародному рівні, забезпечити проведення бойового навчання у кліматичних умовах, не притаманних Україні. Практика засвідчила, що українські контрактники й офіцери виявилися одними із найбільш підготовлених підрозділів військ коаліції, зумівши завоювати заслужений авторитет серед місцевого населення та воїнів інших країн.
На жаль, не обійшлося без хвилі «чорного піару» навколо перебування українських військовослужбовців у Іраку. Цьому об’єктивно сприяли й втрати серед наших хлопців, які до початку квітня 2004 року мали характер небойових. Не варто забувати, що завдяки активній миротворчій діяльності останніх років українські Збройні сили отримали неоціненний досвід і можливість передавати його новобранцям. Через службу в миротворчих підрозділах пройшли тисячі контрактників, офіцерів і прапорщиків, які є золотим фондом української армії. Хотів би особливо відзначити послідовну позицію Міністерства оборони й особисто його керівника Євгена Марчука, який зумів прийняти на себе всю повноту інформаційного негатива, пов’язаного з перебуванням українського військового контингенту в Іраку. Марчук не уникав відповідальності за дії українців у Іраку, і ця позиція заслуговує на повагу.
Далеко не всі українські політики сьогодні розуміють, що українська окрема бригада в Іраку відстоює насамперед національні інтереси. І справа зовсім не в можливості взяти участь у тендерах на відновлення зруйнованої економіки Іраку і, можливо, навіть перемогти в них. Головне полягає в тому, що українські солдати в гарячій точці захищають престиж держави, її право не перетворюватися на «бананову республіку», а вголос заявляти про своє місце в Старому Світі. Можу зрозуміти логіку дій комуністів і соціалістів, які є політичними противниками нинішньої влади і діють за принципом «чим гірше, тим краще». Але виправдовувати стогони політиків, які кажуть про євроатлантичний вибір України і пропонують виховувати нашу армію в тепличних умовах, «максимально наближених до інкубаторних», не хочу й не буду. В сучасному світі участь військових підрозділів тієї або іншої армії в миротворчих операціях — це показник її боєздатності та наявності високої військової кваліфікації.
Справді, в Іраку триває не наша війна, і українські військові не мали наміру брати участь у бойових діях. Практично вони діяли в рамках самозахисту, подібні ситуації, з урахуванням менталітету іракців і рівня насиченості зброєю населення, були вельми імовірними. І нехай це не наша війна, я готовий висловити, можливо, непопулярну думку: українське керівництво веде правильну політику. Вивівши український контингент із району бойових дій між військами коаліції та бойовиками, командування продовжує зберігати свою присутність в Іраку. На сьогоднішній момент це — єдине грамотне рішення, яке я цілком підтримую. Зі свого боку, хочу наголосити — те, що відбувається сьогодні в Іраку, є черговою підставою для плідної дискусії, що завершується прийняттям рішень про соціальний захист не тільки військовослужбовців-миротворців, а й усього особового складу Збройних сил України.
