«Подарунок Європи ісламу» — саме так називає Мухаммада Асада німецький дипломат і громадський діяч Мурад Вілфрід Хофман. Хоча правильніше було б назвати Асада подарунком України, адже один із найшановніших мусульманських діячів ХХ століття народився на нашій землі. У світі його знають як талановитого письменника, журналіста, мандрівника і навіть політика та дипломата. В якості останнього він представляв в ООН тоді ще новоутворений Пакистан. Проаналізувати творчу спадщину Асада та повернути пам’ять про нього на батьківщину спробували організатори міжнародної науково-практичної конференції «Значення науково-інтелектуальної спадщини Мухаммада Асада в осмисленні актуальних проблем сучасного розвитку», що відбулася в Києві 16 травня.
Видатний мусульманський мислитель народився 2 липня 1900 року в родині ортодоксальних євреїв у Львові (тоді австро-угорському Лемберзі). Леопольд Вейсс (справжнє ім’я Асада) вже в юному віці проявив зацікавленість Сходом, його традиціями та культурою. 1922 року він відвідав Єрусалим. Наслідком цієї подорожі стала його перша книжка «Неромантичний Схід». Того ж року Леопольд здійснив подорожі до Палестини, Сирії, Єгипту та інших ісламських країн. Зачарований арабською культурою, Вейсс глибоко пройнявся проблемами мусульман і вже через кілька років навернувся до ісламу, взявши собі ім’я Мухаммад Асад, під яким і став відомим на увесь світ.
Завдяки своєму твору «Шлях до Мекки» він зміг привернути увагу громадськості до проблем мусульман. Книжка побачила світ 1954 року і, одразу ставши бестселером, спричинила навернення до ісламу великої кількості англо- та німецькомовної інтелігенції. Асад уже тоді розумів, яку роль згодом зіграють країни арабського Сходу у світовій політиці. Він багато писав про те, яким принизливим є становище мусульманських країн у складі великих колоніальних імперій, і як важливо надати їм можливості для гармонійного розвитку. Вихований у єврейській родині, де дід був рабином, Асад засуджував намагання юдеїв створити власну державу, «потіснивши» палестинців, і відверто виступав проти сіонізму.
В одній зі своїх ранніх робіт Асад грунтовно розмірковував про те, чи зможе він стати повноцінним членом умми (мусульманської громади): «Аби зрозуміти їхній геній, необхідно увійти до їхнього кола та жити разом з ними. Чи здатний хтось вчинити так?». Для того, щоб стати справжнім арабом, письменник доклав неймовірних зусиль і, зрештою, досяг свого.
Цікаво, що багато що з його роздумів, які стосуються самоусвідомлення арабів, можна накласти на сучасну ситуацію в Україні: «У часи, коли навіть найтемніші мусульмани усвідомлюють, у яку прірву сповзла мусульманська цивілізація, дуже приємно думати про той період, коли вона була могутньою і потужною, — писав Асад. — Але таке задоволення є сумнівним, оскільки подібні мрії ні до чого не зобов’язують мрійника, а з другого боку, підживлюють його високу самооцінку та створюють у нього чарівну ілюзію того, що він сам якимось містичним чином є причетним до слави своїх пращурів».
Утім, Мухаммад Асад підкреслює, що гордість минулим є виправданою для будь-якого народу, однак тільки тоді, «коли вона служить стимулом для наших власних досягнень».
Літературний доробок Асада для сучасників, незалежно від того до якої нації чи релігії вони себе відносять — це джерело натхнення для вирішення багатьох міжетнічних та міжконфесійних конфліктів. Лейтмотивом творчості письменника та головним чинником його політичної діяльності стало порозуміння та діалог між Сходом та Заходом. І його праця не була марною, особливо в Австрії, де Мухаммада Асада вважають австрійцем, а його ім’ям названа одна з віденських площ.
«Ми вивчаємо його спадщину сьогодні, щоб розвивати релігійне розуміння. Його життя та творчість стали предметом вивчення для багатьох учених Віденського університету навіть на рівні дисертаційних та професорських робіт. Він зробив великий внесок у розвиток прав людини та загальнолюдських свобод», — наголосив Повноважний Посол Австрії в Україні Вольф Дітріх Хайм.
Пан посол також зазначив, що у мусульманському питанні Україна та Австрія дуже схожі, адже в наших країнах люди, які сповідують іслам, вже стали корінним населенням цих країн.
«Прийняття в Австрії закону про утвердження ісламу як другої державної релігії створили унікальні умови для розвитку мусульман. Також це заклало основи для взаємоповаги та мирного співіснування», — підкреслив Хайм.
Слова посла стають особливо актуальними, якщо зважати на те, що чисельність мусульманського населення Європи сягає близько 20 млн осіб. і продовжує невпинно зростати.
«Найбільша мусульманська громада наразі існує у Франції. Там перебуває від 5 до 7 мільйонів послідовників шаріату, що складає близько 10 відсотків населення, — заявив Андрій Кудряченко, директор ДУ «Світової історії НАН України». — Крім того, значні мусульманські громади є в Німеччині (3 млн), Великобританії (2 млн), Італії (3 млн) та інших країнах. Зростання мусульманського населення в Європі відбувається не тільки через значну кількість мігрантів, але й через велику кількість європейців, насамперед представників інтелектуальної еліти, що обирають для себе іслам».
Зважаючи на ці фактори, можна сказати, що думки Мухаммада Асада щодо майбутньої ролі мусульманського населення у світових процесах справді виявилися пророчими. Утім, проблеми мусульманського населення, а особливо його сприйняття серед європейців залишилися тими ж. Це, насамперед, упередження щодо догматів ісламу, які базуються на тому, що Коран заохочує насильство. Вже на початку своєї діяльності Асад намагався переконати опозиційну до мусульман та досить консервативну (в його часи) європейську громадськість у тому, що іслам не є загрозою християнському світу, а Коран пропагує толерантне ставлення до представників інших релігій.
Можливо, саме це переконання спонукало його перекласти Коран англійською. І не просто перекласти, а відтворити його живою та художньою шекспірівською мовою. Щоправда, згодом єдиновірці та опоненти не раз звинувачували письменника у надто вільному тлумаченні святої книги.
Мухаммад Асад був противником екстремізму у будь-яких його проявах, а також намагався показати різницю між офіційним «державним» ісламізмом та тим, яким він повинен буди насправді. У своєму радіозверненні до пакистанських громадян, вже після того, як країна отримала незалежність від Індії, він зазначав: «Ані сам факт наявності мусульманської більшості, ані механічне утримування ключових посад в уряді мусульманами, ані навіть функціонування окремих законів Шаріату не дозволяє нам характеризувати ту чи іншу країну як ісламську державу?» Цікаво, що б відповіли на це нині сирійські, лівійські чи то іранські лідери?
Асад знав, про що казав, адже за своє довге життя встиг проплисти майже всіма течіями, що вирували тоді в політиці країн Сходу. Був він і радником короля Саудівської Аравії Абдул-Азіза, і борцем за свободу проти італійської окупації Лівії та французького панування в Алжирі, а ще зробив особистий внесок в створення держави Пакистан та її конституції.
Про Мухаммада Асада багато написано та сказано, але, на превеликий жаль, не українською мовою. Утім учасники конференції презентували невелику збірку перекладів асадових критичних статей на українську мову «Випереджаючи свій час». Вона була видана за підтримки мусульманської організації ВАГО «Альраід» та ВГО «Український центр ісламознавства». Щоб українці не забували вшановувати великого мислителя спеціальною резолюцією діячів науки та культури, було задекларовано звернення до міської влади Львова з проханням знайти місце народження Леопольда Вайсса і встановити пам’ятну дошку. «Також настав час для створення у Львівському музеї історії релігії спеціальної експозиції, присвяченої Мухаммадові Асаду», — йдеться у документі. Ще одним кроком до повернення Мухаммада Асада з забуття має стати показ фільму про його життя «Дорога до Мекки», який було знято австрійським режисером Георгом Мішем.
Поки ж Мухаммад Асад залишається в пам’яті мільйонів мусульман усього світу, а також сина Талала, який активно бере участь в дослідженні творчої спадщини батька. А от меседжем для сучасних українців зважимося назвати такі його слова: «Ми не можемо, навіть якби захотіли, жити так, як ми жили раніше, — самовдоволено, безпечно, відчуваючи ілюзію, наче спосіб життя, прийнятий у якості дієвого в минулому, має назавжди залишитися таким».
