Фінансова криза, що охопила практично всю земну кулю, змусила більшість країн вдатися до розробки та впровадження спеціальних антикризових заходів. Від початку кризи минуло вже майже два роки, проте їх ефективність досі є під знаком питання. Аналітики й прогнозисти лякають черговою хвилею кризи, фондові ринки продовжують показувати негативні тенденції, а доля другої світової валюти — євро — залишається невизначеною.
На тлі загальносвітового спаду й невизначеності, завдяки правильно обраній стратегії й тактиці реформ, Узбекистан, що не відрізнявся раніше особливими фінансово-економічними показниками, демонструє значне зростання економіки. Цим весняний Ташкент привернув увагу представників більш ніж 46 держав з усього світу, які з’їхалися на конференцію, щоб запозичити досвід впровадження, мабуть, найефективнішої антикризової програми.
Ще перебуваючи в салоні літака на висоті кількох сотень метрів над узбецькою землею, починаєш розкривати для себе перші секрети національного економічного дива. Крізь потрійне скло ілюмінатора видніють тисячі гектарів зеленіючих сільськогосподарських земель, подекуди накритих тепличними комплексами великих розмірів. Майже всі посівні площі пронизані іригаційною системою з великої кількості каналів, оскільки місцеві землі не відзначаються наявністю вологи й родючістю.
За кілька днів розповіді про те, що в українських супермаркетах продають єгипетську картоплю, польську моркву, буряки й китайський часник, викличуть у місцевих бізнесменів глибокий подив. Для них просто незрозуміло, як можна, маючи один з найбільш родючих чорноземів на планеті, не користуватися цим благом? Маючи такі грунти, Узбекистан прогодував би всю Азію й одягнув би її в бавовну, дивуються місцеві аграрії.
Із цього хотілося б почати опис узбецького економічного дива. Адже основна заслуга всіх досягнень цієї центральноазіатської держави належить працьовитому, дисциплінованому, вірному своїм традиціям і своєму лідерові народу, що вхитряється вирощувати на нещедрих грунтах урожаї, частина яких експортується, серед іншого й до Китаю.
Із початком світової фінансової кризи президент Узбекистану Іслам Карімов, розуміючи серйозні масштаби можливих наслідків, розробляє й впроваджує програму антикризових і посткризових заходів на 2009—2011 роки, що здається простою й логічною. Хочу наголосити, що сутність основних антикризових заходів є простою й зрозумілою не лише для економіста й фінансиста, а й для простого обивателя. Не викликає сумніву й те, що закладені в програму принципи однозначно повинні призвести до захисту й оздоровлення внутрішньої фінансово-економічної системи.
Проте якою б не була програма, необхідна наявність двох обов’язкових умов її успішного виконання. Про першу умову вже було сказано — це працьовитий народ, який старанно втілює в життя найскладніші пункти програми. Друга — це професійна влада, що діє на користь свого народу й держави.
На сьогоднішній день сучасний Узбекистан може похвалитися обома умовами. На відміну від України, де правляча «еліта» навіть у найскладніший період в історії країни продовжує чвари й розподіл державних ресурсів. Порівняння саме цих двох країн не є випадковим, адже, згідно з даними Світового банку за 2009 рік, Узбекистан і Україна посідають відповідно перше й останнє місця серед країн СНД за показниками зростання ВВП і промислового виробництва.
ОСОБЛИВОСТІ «УЗБЕЦЬКОЇ МОДЕЛІ»
Зазираючи в сучасну історію Узбекистану, стає зрозуміло, що ефективність антикризових заходів пов’язана з докризовою економічною політикою держави і є її гармонійним продовженням. На цьому наголосив і І. Карімов у своєму посланні до учасників конференції. У цьому його підтримали представники МВФ, Світового банку, Азіатського банку розвитку й інших міжнародних фінансових і банківських структур.
«Узбецька модель» економічного розвитку, що базується на принципах реформування й оновлення економіки, а також стримана й виважена економічна політика створили надійне прикриття й достатній запас міцності для захисту економіки Узбекистану від впливу спекулятивного капіталу, некерованої стихії й безконтрольності на світових фінансових і фондових ринках. Впровадження цієї моделі забезпечило макроекономічну стабільність, стале функціонування фінансово-банківської сфери й зростання валютних накопичень.
Впродовж конференції учасники неодноразово зупинялися на причинах виникнення світової кризи, називаючи банки основним винуватцем. Якщо точніше, то вживали слово «жадібність». Саме жадібність власників і керівників банків, їхнє затяте прагнення надприбутків на невиправданому кредитуванні, на думку багатьох міжнародних експертів, стали основною причиною фінансової кризи.
Уряд Узбекистану, на відміну від українського, «не накачував» економіку, фінансову й банківську системи надмірною ліквідністю. А зосередився, перш за все, на підтримці фінансової сталості реальної економіки, малого бізнесу й галузі підприємництва. Багато зусиль було спрямовано на модернізацію, технічне й технологічне переобладнання й диверсифікацію виробництва, зниження витрат і забезпечення конкурентоспроможності продукції, що випускається.
Основні ж заходи антикризової програми Узбекистану зводилися до кількох пунктів. Це реалізація масштабної інвестиційної програми, продовження структурних перетворень в економіці, істотне розширення масштабів і обсягів соціальних і інфраструктурних проектів та забезпечення за рахунок цього зайнятості населення, послідовне зниження податкового тиску, створення необхідних преференцій для базових експортоорієнтованих галузей.
Така стратегія боротьби з кризою та нейтралізації її наслідків дозволила Узбекистану забезпечити сталі темпи економічного розвитку. В результаті 2009 року економіка держави зросла на 8,1%, промислове виробництво — на 9%, сільське господарство — на 5,7%, обсяг інвестицій в економіку збільшився на 25%, прямі іноземні інвестиції зросли в 1,8 разу. Такі показники рідко мають держави й за сприятливих часів, не кажучи вже про кризу.
Те, що в нас обіцяв зробити й не зробив В. Ющенко на піці економічного зростання України, І. Карімов здійснив під час кризи й спаду світової економіки — минулого року було створено понад 940 тисяч нових робочих місць, з яких більш ніж половина — в сільській місцевості.
Завдяки державній підтримці експортоорієнтованих галузей, зниженню собівартості вироблюваної продукції, за 2009 рік експорт зріс на 2,4%, забезпечивши значне позитивне сальдо зовнішньої торгівлі й стале зростання золотовалютних резервів. Українські ж експортери в цей період продовжували скаржитися на підвищення ціни на енергоносії.
На думку багатьох європейських банкірів, які виступали на конференції, «узбецька модель» економічного розвитку мінімізує ризики визнання держави банкротом, зводячи до мінімуму зовнішній борг. Тоді як уряд України, йдучи на поводі в МВФ, збільшує свої зовнішні зобов’язання й отримує чергові транші, Узбекистан намагається скоротити свій борг, який на 1 січня 2010 року складав щонайбільше 10% по відношенню до ВВП.
Узбецький уряд серед антикризових заходів приділив особливу увагу стимулюванню розвитку малого бізнесу й приватного підприємництва. На сьогоднішній день у цій галузі виробляється близько 50% ВВП Узбекистану.
З огляду на плани вже нового українського уряду на чолі з М. Азаровим щодо збільшення оподаткування малого бізнесу, складається враження, що в Україні реалізується модель виходу з кризи, протилежна до узбецької. Проте конференції про ефективність українських заходів боротьби із кризою в найближчій перспективі не передбачається.
ПЕРСПЕКТИВИ УЗБЕКИСТАНУ
Приємно вражають і плани Узбекистану на 2010 рік. На продовження й початок реалізації нових стратегічно важливих проектів планується залучити іноземні інвестиції в обсязі понад $3 млрд. Зростання, порівняно з минулим роком, складе 30%, у тому числі прямі інвестиції збільшаться на 46%.
Про перспективність узбецької економічної моделі впродовж всієї конференції навперебій говорили представники розвинених країн. Надзвичайний і Повноважний Посол США в Узбекистані Річард Норланд, не приховуючи свого захоплення, заявив, що сьогодні американські компанії відзначають Узбекистан як найпривабливіший ринок для вкладення своїх інвестицій.
На думку президента й виконавчого директора компанії «Кореан-Ейр» (Республіка Корея) Чі Чанг Хуна, одним з яскравих прикладів ефективності «узбецької моделі» ринкових реформ є створення вільної індустріально-економічної зони в Навої й одного з ключових її об’єктів — аеропорту «Навої». Їхній розвиток має великі перспективи для створення сучасного Шовкового шляху, який об’єднає Європу, Індію, Китай і Південно-Східну Азію. Корейці впевнені, що незабаром ВІЕЗ «Навої» неодмінно стане найбільшим в Євразії економічним центром.
Офіційний Узбекистан із задоволенням йде на співпрацю з розвиненими країнами й впроваджує в себе наукомістке, високотехнологічне виробництво. Керівництво країни повністю усвідомлює, що майбутній успішний розвиток країни й добробут населення залежить від залучення й розробки високих технологій.
Прикладом цього є фінансування галузі освіти в розмірі 50% витратної частини державного бюджету. Такі дані шокували українську делегацію, в якій, варто зазначити, представники Кабінету Міністрів України не були присутні. Проте були запрошені.
Тому не дивує досить прохолодне ставлення першого заступника прем’єр-міністра Республіки Узбекистан, міністра фінансів Рустама Азимова, який головував на конференції, до представника Виконавчої Ради СНД. Адже Узбекистан зробив крок на декілька щаблів уперед і аж ніяк не бажає перебувати «під крилом» у сусідів, які наповнюють бюджет торгівлею сировиною — енергоресурсами та металом.
Сьогодні за Узбекистаном уважно спостерігають найбільші світові інвестори. І не виключено, що років через п’ять-десять Самарканд знову стане столицею Шовкового шляху, Узбекистан — лідером Центральноазіатського регіону. А «узбецька модель» буде представлена як новий зразок розвитку світової економіки, оскільки американська й європейська моделі ринкової економіки показали свою вразливість і неспроможність.
