Більшість людей, на яких напав ведмідь, самі в цьому винні, говорять жителі сільської глибинки. До цих лютих створінь треба ставитися з повагою. Якщо він раптом з'явиться біля вашого заднього двору, суворо накажіть дітям або нерозсудливим родичам не висовуватися — щоб не вийшло так, що вони роздратують його, а коли ведмідь заричить, побіжать рятуватися до вас — а слідом за ними прийде й сам розлючений звір.
Лідери багатьох країн ЄС дуже довго дотримувалися саме такого підходу у відносинах з Росією — ведмедем поблизу заднього двору Європи. Країни, які перейшли дорогу Росії Володимира Путіна, особливо невеликі (наприклад, прибалтійські держави) або вдалися до необдуманих дій (наприклад, Польща), засуджували за провокування «стратегічного партнера». Замість вияву солідарності члени ЄС часто говорили країнам, які стали об'єктами невдоволення Росії, що вони мають впоратися зі своїми проблемами самі й не повинні дозволяти двостороннім суперечкам підривати всю систему відносин Євросоюзу зі зростаючою енергетичною наддержавою.
Здобувши натхнення своєю здатністю розколювати Європу, Росія почала вступати в нові й нові двосторонні конфлікти. Спочатку в списку були здебільшого країни колишнього радянського блоку (суперечки, пов'язані з експортом польського м'яса, імпорт нафти Литвою, розташування військового меморіалу в Естонії, плани Чехії й Польщі щодо розміщення елементів американської системи протиракетної оборони). Однак тепер Росія почала гарчати й на стару Європу. Запитайте про це Швецію та Італію (торгові суперечки), Іспанію (шпигунський скандал) і Велику Британію, що переживає наслідки отруєння в Лондоні Олександра Литвиненка радіоактивною речовиною.
Але врешті Європейський Союз почав реагувати як організація. На «неформальному» саміті міністрів закордонних справ країн-членів ЄС, що відбувся на півночі Португалії 7 та 8 вересня і проходив за зачиненими дверима, дискусія щодо Росії перетворилася на примітний сеанс самоаналізу. «Сьогоднішня дискусія відрізнялася від усіх, у яких я будь-коли брав участь, — сказав один ветеран-дипломат. — Ми всі зійшлися на одному: Росія стала абсолютно іншою». Офіційно «стратегічне партнерство» між Європою та Росією встановлено з 1999 року, коли цей термін був використаний в одному з документів Європейського Союзу. Однак насправді його досягнути не вдалося, відверто зізнався міністр. Причиною цього висновку стала не зміна умонастроїв у Європі, додав він, а реалії поведінки Росії останнім часом.
Невдоволення Росією, яке висловлюють у приватних бесідах, не є чимось новим. Однак цього разу, після дебатів міністрів у Віана-ду-Каштелу (політичній вотчині господаря саміту, міністра закордонних справ Португалії Луїша Амаду), невдоволення стало публічним. Амаду, уряд якого прагнув встановити тісні зв'язки з Путіним, закликав до встановлення з Росією «істинно стратегічного партнерства», зауваживши, що при такому партнерстві не має бути «проблем», з якими Євросоюзу довелося зіткнутися в близькому минулому. Комісар Євросоюзу із зовнішніх зв'язків Беніта Ферреро- Вальднер відзначила «парадокс», що полягає в тому, що європейсько-російська торгівля й інвестиції зростають на 20 відсотків на рік, однак «при цьому в нас виникає дедалі більше запитань про прихильність Росії демократії, дотриманню прав людини й верховенству закону».
Навіть знайомі розмови про необхідність єдиного голосу здавалися більш цілеспрямованими, єдність була представлена як захисна стратегія (на відміну від розпливчастих розмов про необхідність збереженні довіри до ЄС, що мали місце в минулому). Міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер зазначив, що коли Євросоюз був слабким, Росія була готова розмовляти з ним, однак коли він ставав сильнішим, Росія розмовляла з його членами «по одному». Президент Франції Ніколя Саркозі минулого місяця звинуватив Росію в тому, що вона використовує свою владу з деякою «грубістю». Це докорінно відрізняється від тону висловлювання його попередника Жака Ширака, який ставився до Путіна як до союзника й друга.
Важливість появи у Франції та Німеччині нових лідерів важко переоцінити. Канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка виросла в окупованій радянськими військами Східній Німеччині, кинула відкритий виклик пану Путіну, засудивши його за жорстке придушення протестів опозиції. Якщо хтось забув, наскільки її попередник відрізнявся від неї, зверніть увагу на те, як Герхард Шредер з'явився нещодавно в Москві, звідки закликав Європейський Союз відхилити претензії Польщі, яка блокує переговори про договір між ЄС і Росією через заборону на експорт м'яса. Іноді інтереси Європи вимагають «забути про інтереси окремих країн», пояснив Шредер, у якого, проте, є суто особистий інтерес: він займає посаду керівника німецько-російського трубопровідного проекту «Північний потік».
Навіть представники структур, що не належать до Євросоюзу, вітають новий «суворий» підхід ЄС до Росії. Високопоставлений чиновник НАТО зауважив, що Росія «переграє», що вона вступає в бій у стратегічних питаннях, які мають велике значення для європейців. «Якщо росіяни й припустилися якихось помилок за останні чотири місяці, то головною з цих помилок є їхнє рішення про відмову від Договору про звичайні збройні сили в Європі».
НЕ РОЗДІЛЕНІ, АЛЕ ЩЕ НЕ ЄДИНІ
Звісно, все це не означає, що Європа цілком об'єдналася проти Росії. Міністр закордонних справ Польщі Анна Фотига, як повідомляється, порушила питання про те, чи не настав час відмовитися від прагнення до стратегічного партнерства з Росією, однак ця ідея була одностайно відхилена. ЄС не може ігнорувати Росію як сусіда або торгового партнера (вона постачає близько половини імпортованого Євросоюзом газу ), а також не може заперечувати ролі Росії як гравця в гарячих точках у всьому світі, таких, як Північна Корея, Близький Схід і Косово.
Але чи можуть деякі з членів ЄС продовжувати ставитися до Росії як до доброго союзника? Це питання виникло не так давно. Візьміть, наприклад, Косово. Через низку причин деяким країнам ЄС (зокрема Іспанії, Греції, Словаччині та Румунії) не подобається ідея про те, що Косово незабаром може проголосити в односторонньому порядку свою незалежність від Сербії. Наполягаючи на вирішенні косовського питання в Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй, вони дають Росії можливість застосувати право вето, дозволяючи їй таким чином впливати на політику Євросоюзу.
Однак миритися з цим стає дедалі важче. У Португалії кілька міністрів сказали, що їм не до душі відділення Косово — однак надання Росії можливості диктувати її політику в сусідніх регіонах їм не подобається ще більше. Країна-ведмідь дає й ще один урок. Коли дикий ведмідь бродить у пошуках поживи, провокувати його не просто безглуздо. Це рівноцінно спробі лягти й спробувати утихомирити його.
