Минулого року, виступаючи перед підлеглими з нагоди 90-річчя радянських спецслужб, голова ФСБ РФ Микола Патрушев дозволив собі незвичайний історичний відступ: «Хто займається історією, знає, що безпека була й раніше. Софія Палеолог вийшла заміж за Івана Третього й, будучи племінницею останнього візантійського імператора, дуже серйозно займалася питаннями безпеки». Мало хто зрозумів, про що він говорить.
Загадку розгадали через декілька тижнів, коли державний телеканал «Россия» показав 60-хвилинний фільм «Загибель імперії: візантійський урок». Він мав такий успіх, що канал показав його вдруге, доповнивши 45-хвилинним диспутом, який закінчився висновком, що Росія може існувати лише як православна імперія. Автором фільму й оповідачем є архімандрит Тихон Шевкунов — за чутками, духівник Володимира Путіна. Протягом останніх тижнів цей фільм є одним iз найактивніше обговорюваних у Москві.
Російські правителі часто вдаються до історичних паралелей для виправдання своїх дій. Путін виявив цікавість до історії з самого початку свого президентства, коли відновив сталінський гімн у правах державного. Минулого року Путін підтримав шкільний підручник, у якому жорстоке правління Сталіна виправдовується як необхідне зло. Коли інші колишні республіки СРСР створюють меморіали, щоб пам’ятати про звірства радянської влади, Росія розцінює це як спотворення історії. Цього тижня міністерство закордонних справ РФ провело за закритими дверми круглий стіл на тему «Протидія фальсифікації історії на шкоду Росії — завдання загальнодержавної ваги».
На думку колишніх шпигунів, які грають домінуючу роль у Росії, історія, як вони висловлюються, — це потужний інструмент. Мабуть, вищезгаданий телефільм належить до цього жанру. На екрані отець Тихон у церковному вбранні переноситься із засніженої церкви до Стамбула й Венеції, де викриває Захід як «генетично схильний» ненавидіти й Візантію, і її духовну спадкоємицю — Росію. Багата та висококультурна столиця Візантії Константинополь викликала заздрість у темних і агресивних варварів із Заходу, які розграбували це місто під час Четвертого хрестового походу 1204 року. Сучасний західний капіталізм, стверджує отець Тихон, побудований на основі трофеїв, здобутих під час розграбування Візантії, та єврейського лихварства.
Згідно з цією версією, першою помилкою Візантії була довіра до Заходу (його у фільмі уособлює постать у довгому плащі та зловісній венеціанській масці з довгим носом) і здавання «командних висот» економіки — торгівлі й збирання митних зборів — західним підприємцям і пожадливим олігархам. Запозичивши термін із сучасного російського життя, отець Тихон говорить про «стабілізаційний фонд», розповідаючи про досягнення візантійського імператора Василя II, який доводився хрещеним батьком російському князеві Володимиру. Василь придушив сепаратистів і кинув до в’язниці олігархів. Але навіть у великих імператорів бувають слабкі наступники. (Фільм було зроблено до того, як Путін обрав наступником Дмитра Медведєва, кандидатуру якого мають підтвердити виборці на виборах 2 березня.)
Використання у фільмі сучасних слів і образів настільки впадає в очі, що російський глядач не може не засвоїти його моралі. Замість того щоб триматися за свої традиції, Візантія спробувала провести реформи й модернізацію, як вимагав Захід, і дорого за це поплатилася. Найстрашніше, що Захід заразив Візантію шкідливими індивідуалістичними ідеями, які підірвали ключові цінності імперії, і народ втратив віру у своїх правителів.
Сергій Іванов, провідний російський візантиніст, говорить, що все це — сумбурний виклад тисячолітньої історії Візантії та незграбна екстраполяція результатів на сучасну Росію. Власне, викладене у фільмі майже не має стосунку до справжньої історії Візантії. Але справжньою метою стрічки є не виклад історичних подій і не насадження цінностей православ’я. За відсутності якоїсь нової ідеології фільм маніпулює історією Візантії, щоб виправдати антизахідні настрої та ксенофобію Росії протягом тисячі років її історії. У фільмі також міститься прихований заклик до Путіна: не слухайте Захід, залишайтеся при владі, закрийте кордони країни.
Отця Тихона та російське державне телебачення мало турбує той факт, що Російська імперія найбільше набувала тоді, коли відкривалася Заходу, а не коли відгороджувалася. Візантія завжди була для Росії джерелом православної віри, але мало хто з російських царів орієнтувався на Візантію як на політичну модель. Москву небезпідставно називали третім Римом, а не другим Константинополем. Як схвально говорить батько Тихон, вивчення Візантії довелося воскресити лише Сталіну — а «він знав, у кого вчитися». Але маніпулювання історією небезпечне тим, що її трагедії можуть повторитися.