Великою проблемою країн, які здійснювали перехід від Маркса до ринку, була приватизація. Сьогодні, через 15 років після краху комунізму, в побут входить нове слово — реприватизація.
Правителі України, які прийшли до влади в ході торішньої помаранчевої революції, запропонували провести повторну приватизацію кількох компаній, починаючи з найбільшого металургійного підприємства «Криворіжсталь». Вони стверджують, що за старого режиму його корумповані прибічники за безцінь отримали національне надбання.
У Росії президент Володимир Путін пояснював наругу та розграбування ЮКОСу, колись провідної нафтової компанії, хаотичною приватизацією 90-х років. Інші олігархи, які сколотили капітал за попереднього президента Бориса Єльцина, бояться, що їх спіткає доля засновника ЮКОСу Михайла Ходорковського, на початку червня засудженого до дев’яти років ув’язнення за обвинуваченнями в шахрайстві.
Випадки України та Росії схожі лише на перший погляд. На очах у всього світу Кремль знехтував права власників і законність. Для знищення Ходорковського та ЮКОСу були задіяні слухняні суди, податливі прокурори та рихле податкове законодавство. Інвестори все зрозуміли та розбіглися.
Якщо Україна хоче залучити іноземний капітал і претендує на місце в клубі західних ринкових демократій, з боку Президента Віктора Ющенка та його уряду було б мудро не повторювати російської моделі. Ця думка до них доходить. На зміну завзятому бажанню скасувати всі приватизаційні угоди, укладені за часів колишнього президента Леоніда Кучми, в Києві спостерігається обережніший підхід. Недосвідчені керівники України намагаються виконати свою обіцянку та знищити розквітлу при Кучмі корупцію, керуючись законом, а не бажанням помсти.
«Криворіжсталь» — символ попереднього правління — здається очевидним випадком для перегляду з політичного та правового поглядів. У червні минулого року компанії, контрольовані українськими мільярдерами Віктором Пінчуком і Ринатом Ахметовим, купили за 800 млн. доларів 93% акцій підприємства, яке приносить прибуток у 370 млн. доларів. Їхня пропозиція була майже вдвічі менша за ціну, запропоновану компанією U.S. Steel and Mittal Steel, яка оцінила підприємство в 1,5 млрд. доларів. До речі, Пінчук випадково виявився одруженим із донькою тодішнього президента Кучми. Озброївшись кількома судовими рішеннями, уряд Ющенка взяв під контроль «Криворіжсталь», яка до кінця року буде знову виставлена на торги.
У цьому випадку уряд пройшов через усі звичайні судові процедури, залишаючи за нинішніми власниками право оскаржити рішення. Його цікавила сумнівна угода, а не особисто Пінчук та Ахметов. Київ також дав зрозуміти, що в майбутньому керуватимуть підприємством й отримуватимуть від нього прибуток приватні власники, а не держава.
«Якби вони цього не зробили, вони втратили б політичну довіру, — заявив нещодавно Жан Лем’єр, президент Європейського банку реконструкції та розвитку, що є найбільшим іноземним інвестором на Україні. — Їм треба братися за найочевидніші випадки, але список повторної приватизації не повинен бути довгим». Київ повинен оцінювати законність контракту, маючи на увазі недоторканність контракту.
Спочатку українські лідери говорили про майбутній перегляд сотень приватизаційних угод. У травні Ющенко звів цей список до 29 неназваних компаній, а в червні оголосив, що «жодного списку не буде». Тепер він каже, що суди розглядатимуть кожен окремий випадок. Нікому з інвесторів не подобається уряд, що прагне відібрати приватні компанії. Тож обмеження радують.
Ринкові економіки будуються на правах власників, які захищають незалежні суди. Україна повинна зміцнювати свої інституції та законність, а не ослабляти їх, як зробив Путін, і забезпечити рівні умови для всіх. Це означає, що до друзів нинішнього режиму слід ставитися не краще і не гірше, аніж до друзів попередньої влади. Київ, схоже, не забуває й про те, що в перші роки після розпаду СРСР закони були туманними, а правила гри невизначеними. За винятком кричущих випадків, Україна, мабуть, залишить недоторканними чинні угоди та не починатиме все наново.
Україна має шанс завершити перехід до ринкової економіки, який втратила Росія. У 90-ті роки Мілтон Фрідман радив колишнім комуністичним країнам «приватизувати, приватизувати і приватизувати». «Я помилявся, — сказав він нещодавно. — Виявилося, що законність, мабуть, важливіша за приватизацію». З огляду на це, будь-яку реприватизацію треба проводити так, щоб вона зміцнювала законність. Київ каже, що повинен виправити помилки своїх попередників. Його діяльність можна буде вважати успішною, якщо майбутнім правителям не доведеться знову розглядати позови стосовно прав власників.
