Нещодавно у виступі в Києві редакторка американської версії газети «Файненшл Таймс» Христина Фріланд скаржилася, як складно дається західним мас-медіа аналізувати причини і прогнозувати наслідки поточної глобальної кризи. На моє переконання (чим я й поділився тоді з Христиною і заперечень не отримав), світові «мейнстрімові» медіа (тобто, не лише багатотиражні, впливові, а й такі, що диктують правила і межі допустимого у глобальному політичному дискурсі, зокрема, із заяложеними мантрами ліберал-монетаризму і вже горезвісною політкоректністю) стали жертвами власної самоцензури, роками ігноруючи альтернативний дискурс, учасники якого щонайменше ще шість років тому попереджали про катастрофу.
Передусім мова йде про творця «малазійського дива» і багаторічного прем’єр-міністра Малайзії доктора Мохамеда Махатхіра. Він не лише вивів ще порівняно недавно вбогу країну у світові лідери із розвитку (із завданням увійти до 2020 року до клубу найрозвиненіших країн згідно національного гасла «Малайзія боле!» — «Малайзія може!»), а й успішно витримав страшну фінансову катастрофу, яка спіткала «молодих азійських тигрів» 1997 року. Що цікаво, сьогодні досвід Махатхіра творчо переймають інші, хай і без прямих посилань на нього.
Тоді, у 1997 р., країнам Південно-Східної Азії західні ментори одразу пояснили їхню провину — «перегрітість» стрімко зростаючої економіки і прописали рецепт лікування на кшталт снодійного разом із послаблюючим: нещадно скоротити бюджетні витрати, підвищити відсоткову ставку і послабити національну валюту.
Тоді Махатхір не лише порушив норми політкоректності, звинувативши у кризі відомого валютного спекулянта Джорджа Сороса і назвавши його «крокодилом», а й вчинив прямо протилежне. Махатхір жорстко прив’язав курс національної валюти — рингіта до американського долара, при цьому зберігши докризову купівельну спроможність рингіту, не підвищив, а знизив до мінімуму відсоткову ставку, не урізав бюджетні витрати, а навпаки — виділив п’ять з половиною мільярдів доларів на розвиток. Пішов тоді Махатхір і на драконівські методи, зобов’язавши експортерів здавати всю валютну виручку національному банку. Держава і понині продовжує регулювати ціни на основні товари, а спекуляція суворо карається.
Малайзії тоді пророкували всі мислимі й немислимі біди. Але оракули замовкли, коли вже 2000 року Малайзія відновила восьмивідсоткове економічне зростання і забезпечила повну зайнятість робочої сили. А приплив іноземних інвестицій внаслідок «антиринкових заходів» зріс на 60 відсотків. Щоправда, віщуни замовкли не лише через муки сумління. Як повідомляла американська «Вашингтон Пост», відомий аналітичний центр (такі ще називають і «пропагандистськими млинами») «Фонд «Спадщина» (Heritage Foundation) разюче змінив гостру критику на улесливі вихваляння після того, як отримав від уряду Малайзії сотні тисяч доларів «на дослідження».
Сьогодні малайзійський рецепт подолання кризи проглядається в діях керівництва Казахстану, хай і без згаданих вище драконівських заходів. Як і у випадку «азійських тигрів», економіка Казахстану 2006 року «перегрілася» пільговими кредитами, тож роком пізніше довелося відкривати урядову скарбничку валютних резервів, створену заздалегідь за уроками тамтешньої кризи. Концепція подолання кризи по-казахстанському, викладена у недавньому посланні президента Н. Назарбаєва до народу Казахстану під промовистою назвою «Через кризу до оновлення і розвитку», тримається на наступних стовпах: забезпечення повної зайнятості населення, розбудова інфраструктури і житлово-комунального господарства та реалізація великих економічних проектів. Так, тільки на розвиток сільського господарства, передусім на збільшення виробництва високоякісного зерна, виділяється близько 4 млрд. доларів. До речі, певна частка з цих коштів може перепасти й українським виробникам сільськогосподарської техніки, в якій казахи дуже зацікавлені. Непогана, мабуть, перспектива була б для тих же страйкарів-машинобудівників у Херсоні. Втім, невідомо, чи знайоме керівництво регіону із посланням президента Казахстану... А ще в країні — жорстка фінансова дисципліна і контроль за витратами, і неминучість покарання як урядовцям, так і банкірам.
А подолавши кризу, доктор Махатхір зосередився на нищівній критиці світової фінансової системи. Так, торгівлю фінансами, обсяг якої в 20 разів перевищує реальний обсяг торгівлі товарами, Махатхір не лише затаврував як аморальну, а й вимагав визнати її протизаконною. Він обурювався тим, що самим кліком комп’ютерної мишки можна заробляти, перекидаючи величезні грошові суми, не виробляючи товарів і не створюючи робочих місць. Але заробляє в такий спосіб лише купка валютних спекулянтів, які багатіють на розоренні мільйонів людей, а то й цілих держав.
Як відданий мусульманин Махатхір пропагував ісламські принципи поводження з фінансами, які, зокрема, забороняють лихварство і взагалі вимагають чесності. Тому 2002 року Махатхір запропонував мусульманським країнам перейти у розрахунках на «золотий динар», відмовившись від долара, не підкріпленого, як колись, золотим запасом. Золото не треба буде перевозити із країни в країну, щоб розрахуватися за поставки, дохідливо пояснював Махатхір. «Золотий динар» радше буде одиницею виміру і засобом накопичення внутрішніх резервів, а не звичайною валютою. Двома роками пізніше він запропонував державам Перської затоки продавати свою нафту за золото, аби не втрачати доходи внаслідок падіння долара. Втім, така «єресь» поширювалася здебільшого на антиглобалістських сайтах, тоді як провідні медіа обурювалися черговим порушенням Махатхіром правил політкоректності, вилучаючи із загального контексту якусь його фразу на кшталт «євреї нині правлять світом через своїх уповноважених» — із нищівної за критикою промови до світової мусульманської громади, в якій він вимагав від єдиновірців покінчити із неуцтвом і відсталістю і, зокрема, повчитися в євреїв, які, за його твердженням, змогли після століть переслідувань зайняти командні пости у світовій політиці, економіці, науці та культурі. Що варто відзначити, саме гострою критикою за відсталість і скиглення та спонуканням до освіти Махатхір підняв до належного розвитку власний малайський етнос, який до того почувався обділеним і злиденним порівняно з китайською і індійською громадами в Малайзії.
За кілька останніх місяців ідея втечі від долара стала надзвичайно популярною. Вже згаданий президент Казахстану Н. Назарбаєв не лише чітко визначив сім дефектів існуючої світової валюти (зокрема, безконтрольність і безвідповідальність емісійного центру) і нагадав про свою давню пропозицію (що цікаво, у той же час, коли Махатхір пропонував «золотий динар») про спільну наднаціональну валюту — алтин — в рамках об’єднання ЄврАзЕС. У статті «Ключі від кризи» він досить переконливо доводить необхідність створення наднаціональних регіональних транзитних валют, зокрема, на теренах Євразії, тим паче, що в інших регіонах світу такі процеси вже відбуваються: за рік може з’явитися «затоковий динар» у державах Перської затоки, в Південній Америці держави групи АЛБА вводять свою розрахункову одиницю «сюкре»...
Вже 2 квітня на саміті «Двадцятки» в Лондоні Китай і Росія можуть спільно поставити питання про пошук альтернативної долару резервної валюти. А Індія і Бразилія їх підтримають. Вельми промовистою була й недавня відмова Євросоюзу збільшувати грошову масу євро (до речі, теж цілком регіональна валюта, яка починалася із розрахункової одиниці «екю») відповідно до зростання маси доларової. І хоча перспектива такої світової фінансової революції, визнають навіть оптимісти, ще вельми віддалена, регіоналізація як антитеза глобалізації, із потребою транзитних (за Назарбаєвим — перехідних до погодження усіма майбутньої світової) валют, стає дедалі очевиднішою.
