Минулого четверга увечері сенат США ухвалив «закон Магнітського», який передбачає введення візових і фінансових санкцій щодо чиновників, причетних до порушення прав людини. Він може торкнутися не лише тих російських чиновників, які потрапили до так званого списку Магнітського. Днями колишні міністри іноземних справ Великобританії, сер Малкольм Ріфкінд та Девід Мілібенд закликали і свій уряд вдатися до подібних санкцій. Як раніше сказала в інтерв’ю «Дню» провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі Лілія ШЕВЦОВА, з ухваленням цього закону створюється прецедент і механізм не лише щодо російської корумпованої еліти, а й української еліти. Пропонуємо читачам дві статті з (grani.ru), у яких ідеться про те, чому був ухвалений цей закон, як він діятиме, якої відповіді слід чекати від Росії.
Не зовсім зрозуміло, кого з наших співвітчизників каратимуть американці: закон передбачає досить широке тлумачення. Незрозуміло, що має на увазі російська влада, коли обіцяє «жорстку реакцію», а також різного роду відповіді — як симетричні, так і асиметричні. Але це все доки досить абстрактні матерії, які поступово наповнюватимуться конкретикою. Куди цікавіше інше.
Сергій Магнітський помер у в’язниці понад три роки тому, і за цей час у нашого керівництва були всі можливості для того, щоб не дозволити заокеанським політиканам і їхнім, я б так сказав, посіпакам втручатися в наші внутрішні справи. Легко можна було дати їм усім по руках і, якщо скористатися красивою метафорою, вирвати у держдеповської змії її отруєне жало. Коротше, не складало труднощів відрубати голови американській гідрі.
Для цього досить було провести жорстке, з елементами кривавого телевізійного шоу розслідування, що у нас так добре вміють робити, коли йдеться про незгодних або про чиновників, які узяли не по чину. І якби люди, які довели Магнітського до в’язниці, і тюремники, які замучили його до смерті, понесли заслужене покарання, то жодних законопроектів ніхто нікуди б не вносив — ні в Америці, ні в Європі. Я вже не говорю про те, що нещасного юриста фонду Hermitage Capital взагалі не слід було заарештовувати, але це, звичайно, завищені вимоги.
Сталося інше. Ніхто з тих, хто прикрашає собою знаменитий список, практично не постраждав. Натомість повним ходом, усупереч протестам родини, йде розслідування проти самого Магнітського, і якщо загиблого до цього часу ще не почали судити, то лише тому, що його адвокати відмовляються співпрацювати з прокурорами. Тобто російська влада зробила все можливе для того, щоб «закон Магнітського» без перешкод пройшов в обох палатах Конгресу. Путін загнав Обаму в глухий кут.
Виникає природне питання: чому? Через природну жорстокість? Тупість? Або з тієї поважної причини, що у Кремлі, як за царя Івана, Миколи I, Сталіна і Андропова, свято переконані в тому, що держава Російська може існувати лише в атмосфері брехні і беззаконня? Що покарання всіх, причетних до смерті Магнітського, тим більше під тиском Заходу, стрясе основи цієї влади?
Тема гідна розгляду. «Закон Магнітського» успадковує поправку Джексона-Веніка, яка захищала права радянських громадян на еміграцію. Кордони розкрилися — і Радянський Союз невдовзі припинив своє існування: такий, мабуть, з точки зору окремих колишніх офіцерів КДБ, механізм «головної геополітичної катастрофи ХХ століття». Такі, ймовірно, їхні уявлення про історію і геополітику. Свобода і законність, на їхню думку, ведуть країну до загибелі. Навпаки, наполегливе відстоювання права держави робити зі своїми громадянами все, що заманеться, є запорукою стабільності і непохитності влади. А масові це порушення законності, як у колишні століття, чи точкові, як у разі Магнітського, — це вже не важливо. Важлива послідовність. І безкарність, особливо якщо на Заході піднімають галас.
І коли відомий ворог Росії Джон Маккейн називає ухвалений закон «проросійським», додаючи, що наші громадяни нібито «дорожать демократичними цінностями», то зрозуміло, навіщо він це говорить. Він мріє про розвал нашої держави — разом з тими нечисленними, на щастя, агентами Держдепу в РФ, які мріють про те ж саме. Про демократію, яка несе розпад і хаос.
Треба визнати, це досить струнка ідеологія. Заснована на багатовіковій традиції придушення людської гідності і безперебійної роботи дуболомної державної машини. На малому досвіді демократичних реформ, які постійно зривалися. На страху змін, що володіє і владою, і населенням. На тому, що зразків гідного життя у минулому не знайдеш, та і звідки їм взятися, якщо по-справжньому жодного разу не пробували. Начальство не дозволяло.
І в цьому сенсі «закон Магнітського» вселяє певні надії. Річ у тому, що вперше за всю історію багатостраждальних стосунків Росії із Заходом набуває чинності правова норма, яка спрямована не проти економіки, а проти того самого начальства, яке ніяк не відучиться вбивати. Причому за тієї унікальної для країни ситуації, коли всі помисли збірної Партії шахраїв і злодіїв спрямовані на Захід, де купується нерухомість, зберігаються рахунки, вчаться діти. Тому й ефективність нового закону може виявитися набагато вищою, ніж у торговельних обмежень брежнєвських часів. І якщо шкурницькі міркування в російських елітах запанують, то країна піде демократичним шляхом. Парадоксальним чином виживши при цьому і осоромивши тих патріотів-державників, які обіцяли їй неминучу смерть. А також підступних американців.
