Комбінація тоталітаризму й голоду — це саме те, що нині підштовхує Північну Корею до чергових ядерних випробувань. Розгортаючи ядерну зброю проти світу, режим сталінського типу Кім Чен Іра збуджує агресією північнокорейського суспільства, змушуючи стомлених і виснажених людей переключитися зі свого злиденного й безпросвітного життя на ненависть до Південної Кореї та навколишнього світу. Параноя Кім Чен Іра, з якою північнокорейське суспільство опинилося один на один, провокує конфлікт.
Намагання досягти ядерної влади є домінуючим у природі комуністичного режиму, і нині він інспірує черговий виток нестабільності, переводячи навколишні країни в режим очікування будь-яких, навіть найгірших варіантів розвитку подій. КНДР стала шантажистською державою, в якій пропагандистська ідеологічна доцільність замінила здоровий глузд та інстинкт самозбереження.
Ядерні досягнення сьогодні відображають амбіції північнокорейської влади, котра, всіма силами прагнучи потрапити до «ядерного клубу», навіть згодна заплатити за це надвисоку ціну політичної та економічної ізоляції. Проте не дивлячись на масовий голод і надвисоку смертність в країні, військо все ще залишається відданим диктатору Кім Чен Іру та здатне за його наказом здійснити вторгнення до Південної Кореї. А диктаторський режим, котрий ще й до того володіє ядерною зброєю, надзвичайно небезпечний не лише для своїх сусідів із півдня, а для всього світу.
Нині північнокорейська еліта перебуває в стані невпевненості в тому, що відбуватиметься далі, й тому нова конфронтація — вдалий шанс для Кім Чен Іра відвернути увагу партійної бюрократії від роздумів про те, що ж далі може бути з нею та всім режимом. Для чиновників найбільш важливим є те, щоб їм гарантували, що за будь-якого сценарію подальшого розгортання подій їхні інтереси будуть враховані, а привілеї збережені. Капризна пхеньянська еліта дуже хвилюється. І ядерний атракціон, затіяний Кім Чен Іром, має на меті зменшити її нервозність та втихомирити пристрасті навколо владонаступника.
Керівництво Північної Кореї певною мірою схоже на дитину, котра за будь-яку ціну прагне позбутися надмірної опіки й контролю з боку своїх батьків. Виглядає, що КНДР робить те ж саме, щоб погратися «ядерною іграшкою», але в ролі батьків виступає міжнародна спільнота. Можливо, що Кім Чен Іру пощастило, що нині в Білому домі знаходиться Барак Обама. Його політика щодо КНДР, на відміну від попередника Джорджа Буша, буде хоча й жорсткою, але, водночас, і гнучкою. Ясно, що обамівська команда буде наполягати на ізоляції Північної Кореї, але не відкидатиме можливості діалогу з комуністичним режимом.
Чи може світ примусити КНДР відмовитися від ядерної зброї? Проблема Північної Кореї ускладнюється ще й тим, що ООН фактично не має дієвих важелів впливу на неї. Адже досі всі економічні санкції та інші форми тиску на КНДР виявлялися безрезультатними. У цьому сенсі було б цікаво подивитися, яку позицію у відповідь на північнокорейський шантаж займатиме Китай. Адже останні різкі заяви китайської сторони опосередковано вказують на те, що Північна Корея може втратити свого постійного союзника серед п’ятьох постійних членів Ради Безпеки ООН. За цієї небезпечної ситуації, можливо, найкращим способом є спробувати підштовхнути Китай і Росію до того, щоб вони використали свій значний вплив на Кім Чен Іра і стримали його агресивні амбіції. Крім того, на сьогодні Китай є фактично єдиною державою, котра має не лише найтісніші зв’язки з Пхеньяном, а й може стати ключем до вирішення цієї складної та заплутаної проблеми.
Кім-молодший є диктатором, і його сьогоднішня поведінка дає підстави сумніватися в його адекватності та психічній і емоційній стабільності. Ексцентричний, непостійний і непередбачуваний північнокорейський лідер, нарощуючи політичну активність, ніби сам при цьому вибирає «зображення» КНДР, яке повинно транслюватися на увесь світ для широкої публіки. Його параноїдальна одержимість, намагання маніпулювати світом, прагнення залякати слабких противників можуть принести зовсім протилежні результати — та спровокувати тих, кого він хоче залякати, на рішучі дії у відповідь.
Які можливі наслідки для світу й регіону від випробування режимом КНДР ядерної зброї та крилатих ракет? Чергове загострення північнокорейської кризи, попри те, що її періодичне виникнення вже стало звичним, на сьогодні має ряд нових ознак. Перш за все: одночасно проведений багаторазовий запуск ракетної зброї, випробування ядерної бомби (потужністю близько 20 кілотонн) та фактичне проголошення стану військової конфронтації з Південною Кореєю, говорить про те, що нинішня криза режиму Кім Чен Іра є, певною мірою, винятковою. І не виключено, що й останньою.
Які ж чинники викликали таку потужну кризу в Північній Кореї? Можна навести ряд найвірогідніших факторів. Перший — це внутрішньополітична північнокорейська криза, в основі котрої лежить як боротьба за нинішню й майбутню владу в КНДР, так і, що ще, можливо, важливіше — боротьба за курс генеральної лінії керівництва цієї країни. Не факт, що всі в керівництві країни задоволені, з одного боку, поступовим наближенням КНДР до внутрішньої перебудови, а з іншого боку — надзвичайно повільними темпами цього наближення.
Відтак, і «опозиція» — як зліва, так і справа — дестабілізує владу самого Кім Чен Іра та його оточення, та, власне кажучи, робить вибухонебезпечною всю політичну ситуацію. Особливо зважаючи на більш ніж надзвичайну продовольчу та ресурсну кризу в Північній Кореї. На мій погляд, головною ціллю цієї кризи, що вийшла на межу військового конфлікту з Південною Кореєю і США, є мобілізація влади і можливість приструнчити, хоча б на деякий час, обидві гілки «опонентів».
Проте водночас не варто забувати і про стратегічні напрямки розвитку самої Північної Кореї та пов’язані з цим зовнішньополітичні фактори. Адже єдиним реальним стратегічним виходом із цієї ситуації є перехід до тієї моделі, котру вже понад два десятиліття сповідує найближчий із політичної та географічної точки зору сусід КНДР — Китай.
Таким чином, вище політичне керівництво КНДР, безперечно, хоче забезпечити собі гарантії майбутньої присутності у владі в постперебудовній країні, а також капіталізацію самої влади. Тобто ключові позиції в економіці майбутньої Північної Кореї. Оскільки зрозуміло, що під час перебудовних процесів у цій країні необхідний зовнішній капітал буде залучатися переважно з Китаю, а не з інших країн, навіть не з Південної Кореї. Тим більше, що Китай, як набагато більша економіка й фінансова система, має такі можливості та зацікавлений у подібному кроці.
Відтак, не треба забувати, що, крім економічного впливу, Китай завжди мав найбільший політичний і безпосередній організаційний вплив на КНДР, оскільки від самого початку й війна за комуністичність Північної Кореї була на суші виграна китайською армією, а в повітрі — радянською. Саме чинник китайського впливу, можливо, на сьогодні є найбільш важливим у розв’язанні північнокорейського питання. Оскільки Китай, який претендує на домінуючу роль у цьому регіоні, на сьогодні вже не просто зацікавлений, а зобов’язаний розв’язати це болюче питання й демократизувати режим Північної Кореї, котрий на сьогодні вже є кісткою в горлі для іміджу сучасного, не стільки демократичного, скільки модерного Китаю.
Тому не виключено, що Китай сам частково є тією причиною, котра викликала загострення. Оскільки під час такого загострення набагато простіше провести часткову зміну чи навіть повну заміну керівництва цієї країни для забезпечення найбільш комфортного й іміджево привабливого перетворення КНДР на такий собі маленький модерний Китай. Для цього також найбільш вигідним є загострення внутрішньої кризи та вихід на межу військових дій.
Особливо, якщо брати до уваги, що ще один великий гравець на північнокорейський дошці — Росія — таким чином може бути частково нейтралізована, і не прийматиме великої участі в перебудовних процесах в КНДР. Оскільки Росія сьогодні переймається більше внутрішніми проблемами й не дуже поспішатиме ставити активним учасником військового конфлікту в цьому регіоні.
Таким чином, можна сказати, що нинішня криза в будь-якому разі є кроком до стабілізації та модернізації КНДР і, можливо, наблизила цей процес до тієї точки, котру можна назвати точкою неповернення, але переважно не для сьогоднішнього північнокорейського керівництва, а для загального процесу врегулювання в цьому регіоні. Причому США навряд чи будуть сьогодні втручатися в цей процес безпосередньо, а лише підкріплювати його ресурсно та своїм політичним впливом. Що, мабуть, є найбільш доцільним за сьогоднішніх геополітичних реалій.
