Сполучені Штати споживають четверту частину нафти, що видобувається у світі, в порівнянні з 8%, споживаними Китаєм. Навіть за очікуваних високих темпів економічного зростання в Китаї, запаси нафти у світі не вичерпаються найближчим майбутнім. Підтверджені запаси нафти складають понад трильйон барелів, і цілком ймовірно, що виявиться ще більше. Але дві третини цих підтверджених запасів нафти знаходяться в Персидській затоці, і, таким чином, існує ризик перебоїв у її видобуванні й постачанні.
У минулому зростання цін на нафту мало серйозний вплив на енергоспоживання в США. З часу різкого зростання цін у 1970-х роках споживання нафти на долар ВВП у США скоротилося вдвічі, що також відображає загальний перехід економіки від промислового виробництва до менш енергоємних форм виробництва. Зрештою, для створення комп’ютерної програми потрібно набагато менше енергії, ніж для виробництва тонни сталі.
На початку 1980-х років витрати на енергоносії становили 14% американської економіки. Сьогодні вони становлять 7%. З урахуванням інфляції ціни на нафту мали б підвищитися до 80 доларів за барель (або 3,12 долара за галон бензину), щоб досягнути, в реальних цінах, рівня, зафіксованого в березні 1981 року.
Згідно з урядом США, за відсутності перебоїв у видобуванні й постачанні нафти й 3% річному зростанні американської економіки ціна одного бареля нафти впаде до 25 доларів (у доларах 2003 року) до 2010 року, а потім виросте до 30 доларів до 2025. Енергоємність економіки скорочуватися в середньому на 1,6% на рік в міру того, як підвищення ефективності та структурні зміни частково компенсують загальне зростання попиту. Проте залежність від нафти зростатиме в середньому на 1,5% на рік з 20 мільйонів барелів на день у 2003 році до 27,9 мільйона в 2025 році.
Американська політична система має труднощі з виробленням узгодженої, послідовної енергетичної політики. Але вже в наступні десять років енергетична політика США може поступово змінитися. Деякі спостерігачі відзначають створення нової «гео-зеленої» коаліції консервативних прихильників жорсткого курсу у зовнішній політиці, які стурбовані з приводу залежності Америки від близькосхідної нафти, та ліберальних захисників навколишнього середовища.
З погляду консерваторів, реальна енергетична проблема полягає не у відсутності запасів нафти, а в тому факті, що вони сконцентровані в нестабільному регіоні. Відповіддю на це має бути скорочення потреби Америки в нафті, а не збільшення імпорту.
Зелені запевняють, що навіть при забезпеченні енергоносіїв, здатність навколишнього середовища підтримувати сучасні норми споживання обмежена. Згідно з помірними сценаріями, розглянутими Міжурядовою комісією зі зміни клімату, до 2100 року вміст СО2 в атмосфері збільшиться втричі в порівнянні з його рівнем у доіндустріальну епоху. У той час як адміністрація Буша як і раніше ставиться скептично до наукових доказів, що стоять за подібними прогнозами, деякі штати й органи місцевого самоврядування починають вживати заходи для скорочення викидів СО 2 . Що важливіше, такі компанії, як «Дженерал Електрик», ставлять перед собою «зелені» цілі, що виходять далеко за межі урядових директив.
Нещодавній звіт двопартійної державної комісії з енергетичної політики є підтвердженням наявності нової коаліції. У той час як президент Буш запевняє, що технологічний прогрес у сфері водневого палива та паливних батарей призведе до скорочення імпорту нафти в довгостроковій перспективі, такі заходи вимагають великих змін у транспортній інфраструктурі, які триватимуть десятиріччя. Комісія пропонує політику, яку можна здійснювати набагато раніше.
Наприклад, у нещодавньому виступі перед Конгресом Джеймс Вулсі — член комісії й колишній директор ЦРУ — висловився на користь використання гібридних автомобілів, що працюють на бензині та електриці (батареї, які можна зарядити за ніч у позапікові години, коли електроенергія дешевша), енергоекономічного етанолу, який отримують з целюлози, і, таким чином, економії палива в пропорції десять миль на галон. За його словами, такий підхід може значно знизити споживання бензину протягом кількох років, а не десятиріч. Це також допоможе уникнути необхідності різкого збільшення податків на бензин чи на викиди СО 2 , широко поширених у Європі та Японії, але які залишаються «поцілунком смерті» для американських політиків.
Однак політика уряду США навряд чи зможе значно змінити обсяги енергоспоживання в Америці протягом наступних кількох років. Навіть якщо нова адміністрація розпочне проведення нової політики після того, як Буш піде з президентського поста в 2008 році, потрібен певний час для того, щоб вона набула впливу на реальні обсяги споживання.
Протягом наступних кількох років вплив ринкових сил на енергоспоживання в США, швидше за все, буде значнішим, ніж політика уряду. Але наступного десятиріччя поєднання ринкових сил і державної політики може призвести до істотних змін. Наприклад, з 1978 по 1987 роки постанови уряду призвели до 40% збільшення паливної економічності двигуна в нових машинах американського виробництва.
У світі, де немає сюрпризів, адміністрація Буша, напевно, права, що потреба Америки в нафті зростатиме на 1,5% на рік протягом подальших двох десятиріч. Але політична нестабільність у Персидській затоці чи нові терористичні акти в США можуть викликати швидке зростання цін на нафту, і політичний клімат в Америці також може швидко змінитися.
Імовірністю такого повороту подій не можна нехтувати. Енергетична незалежність неможлива для країни, що споживає чверть усієї нафти, що видобувається у світі, але яка має лише 3% світових запасів. Проте навіть при цьому істотне скорочення потреби Америки в нафті не виключене в довгостроковій перспективі.
Джозеф С. НАЙ — професор Гарвардського університету.
