Це третя лекція Михайла Ходорковського для аудиторії «Новой». Першу — «Сучасний соціальний лібералізм у Росії» — було опубліковано в №122 від 31 жовтня 2011 року. Другу — «Сучасний соціальний лібералізм і економіка» — у №42 від 16 квітня 2012 року. Сьогодні — про те, як вільний народ перетворюється на націю, і про терпимість до тих, «хто сам терпимий».
Ми пропонуємо вам цитати з лекції, повну версію якої можете прочитати на сайті echo.msk.ru.
«Сутність історичного моменту, який переживає Росія, полягає в тому, що імперія як державна форма цілком вичерпала себе, а національна держава, яка мала б її успадкувати, так і не з’явилася на світ. Російська держава захрясла на історичному полустанку, що загубився між імперією й національною державою й не лише не просувається вперед, але часом навіть починає рухатися назад.
Однією з причин, із якої «наш бронепоїзд» так довго стоїть на запасній колії історії, є ідеологічне непорозуміння, унаслідок якого російський лібералізм не приймає націоналізму, а націоналізм заперечує лібералізм як одну зі своїх принципів. Утім, це не заважає часто і лібералам, і націоналістам розмірковувати про імперію і навіть про «ліберальну імперію».
ПРО ЛІБЕРАЛІЗМ
«Можна сказати, що головні постулати лібералізму — про рівність людей, про внутрішню свободу й гідність особистості, про цінність людського життя — уже прямо виходять із Біблії: «І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив його...»
ПРО НАЦІОНАЛІЗМ
«Націоналізм — ідеологія, в основі якої лежить визнання нації як найвищої цінності. На перший погляд націоналізм і лібералізм суперечать одне одному: наріжним каменем першого є людська спільність, а головним пріоритетом другого — окрема людина, її права і свободи. Але ця, здається, очевидна суперечність є уявною. Щоб побачити це, треба насамперед розібратися, що ми розуміємо під поняттям «нація»...
Нація — це сукупність культурно близьких, політично об’єднаних людей, що усвідомлюють себе єдиним культурним і політичним цілим. У цьому випадку ще говорять про націю-державу. У нації-державі мають гармонізуватися інтереси окремої особи й суспільства в цілому.
Націю не можна звести до етносу, але не можна й розглядати, відриваючи від певної культурної спільності...
У будь-якому разі я вважаю помилкою прирівнювати націоналізм — ідеологію, крім того, безліч національно-визвольних рухів, ідеологію, що йшла в XIX столітті пліч-о-пліч із лібералізмом (часто презентована одними й тими ж людьми), — до шовінізму, расизму, а тим більше до нацизму. Так можна вихлюпнути з водою дитя, як свого часу й учинили західні радикали з соціал-демократією, прирівнявши її до більшовизму й сталінізму».
ПРО ЛІБЕРАЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ
«Справжній націоналізм має бути ліберальним. Народ перетворюється на націю, коли свобода стає для нього однією з базових цінностей».
ПРО НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ В РОСІЇ
«Те, що робить нашу ситуацію незвичайною, — це політичне становище найчисленнішої, російської, нації. Росіян в СРСР, а потім і в Росії уже майже 100 років позбавлено частини політичних прав, які надані іншим більш-менш численним націям, що входили до складу спочатку союзної, а тепер — російської федеральної держави.
Парадокс у тому, що держава в цілому офіційно не є російською, вона наднаціональна, натомість усередині цієї держави існують «державні автономії» для націй-міноритаріїв. Тобто державна автономія щодо росіян існує, а самої російської держави нібито й немає. Тут — одне з двох: або держава наднаціональна — і не повинно бути жодних автономій, або автономії залишаються, але тоді державу треба визнавати російською...
Рішення Микити Хрущова щодо Криму — найяскравіший, але зовсім не єдиний приклад можливих наслідків відсутності політичного захисту інтересів російського народу у внутрішньодержавних відносинах. Хоча сьогодні, звичайно, це не мало бути причиною образ на братський український народ».
ЛІБЕРАЛІЗМ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ В РОСІЇ
«Розв’язання національного питання в Росії в стратегічній, глобальній перспективі можливе лише в рамках побудови по-справжньому демократичної, тобто істинно національної держави, в якій реально працюватиме система поділу влади, що дає можливість гнучко захищати інтереси російської нації, не обмежуючи прав інших національностей».
БЮРОКРАТІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ В РОСІЇ
«Фактично регіональна влада й місцеве самоврядування більшості регіонів штучно поставлено в становище бюджетодефіцитних, змушених існувати завдяки федеральним субвенціям. Регіональні прибутки вилучають в обсягах, явно набагато більших, ніж потрібно на федеральні потреби...
В основі бюджетної піраміди мають лежати повноцінні бюджети суб’єктів Федерації і похідний від них федеральний бюджет. У нас же все навпаки: в основі бюджетної піраміди — жирний федеральний бюджет, що наповнюється за рахунок фактичної конфіскації коштів у регіонів, і залежні від нього хирляві бюджети суб’єктів федерації...
Бюрократія не лише привласнила собі функцію наднаціонального арбітра, позбавивши влади її представницькі органи, і право монопольно виражати інтереси російського народу, а ще й використовує це привласнене право для купівлі лояльності національних автономій.
Куплена лояльність, у свою чергу, витрачається не на захист законних прав громадян, зокрема російського населення автономій, де місцеві еліти при такому потуранні будують феодальні, інколи й клерикальні режими, а на псевдолегітимацію власної наднаціональної влади.
Отже, федеральна виконавча влада виступає як окупаційний режим, збираючи не податки, а данину, тобто не несучи жодної відповідальності перед своїми «підданими».
ЛІБЕРАЛІЗМ ТА ІММІГРАЦІЯ
«Реальні успіхи в залученні освічених іммігрантів, у підвищенні освітнього й культурного рівнів новоприбулих, у наданні їм можливостей для інтеграції в російське суспільство позбавили б бюрократію і бізнес, що співпрацює з нею, рабського трудового резервуару, ліквідували б зручний громовідвід для суспільної незадоволеності.
Із цієї ж причини, до речі, упродовж багатьох років, незважаючи на всі чудові гасла про модернізацію, влада послідовно виштовхує з країни активних, освічених, молодих людей, створює неприйнятне середовище для повернення тих, хто здобув хорошу освіту за кордоном і бажав би жити й працювати в Росії. Натомість вона відкриває кордони для десятків мільйонів безграмотних, нелегальних мігрантів, нездатних і не охочих інтегруватися в російське суспільство, прийняти культурні традиції тих регіонів, де вони осідають».
ПРО СПІВПРАЦЮ ЛІБЕРАЛІВ І НАЦІОНАЛІСТІВ
«...Час імперій минув, а час націй — ні. Саме спроби за будь-яку ціну відтворити імперію, діючи наперекір історії, є сьогодні найбільшою загрозою як для російського, так і для інших народів, що населяють Росію. Сучасна людина не готова відмовитися від національної самоідентифікації у світі, що глобалізується. Можливо, це один із типів людської різноманітності, який, з одного боку, дає нам змогу відчувати своє єднання з іншими людьми, а з другого — створює людству в цілому внутрішні стимули до розвитку.
Беручи участь у національному самовизначенні, домагаючись змін у державному устрої, ліберали в Росії послідовно обстоюють права людини як вищу цінність, кінцеву мету державного й національного будівництва. Зокрема й на користь окремої російської людини, на користь усієї російської нації».
