Отримуючи щороку протягом п’яти років поспіль нового прем’єр-міністра, Японії щойно ледь удалося уникнути його третьої зміни 2010 року. Прем’єр-міністр Наото Кан був обраний головою Демократичної партії Японії (ДПЯ), витримавши суперництво з Ітіро Одзавою, найвпливовішою фігурою в кулуарах влади. Якби Кан програв Одзаві, він би програв йому й посаду прем’єр-міністра.
Оскільки голоси законодавців ДПЯ розділилися майже порівну, перемога Кана пов’язана з підтримкою загальних і асоційованих членів партії. Їхні голоси більше орієнтувалися на останні опитування громадської думки, які показали народну підтримку сім до двох на користь Кана відносно Одзави.
Усього три місяці тому Кана обрали найвищим керівником ДПЯ, щоб відновити її імідж у суспільстві, неабияк заплямований політичними й фінансовими скандалами, пов’язаними з його попередником на посаді прем’єр-міністра Юкіо Хатоямою, а також окремим скандалом, пов’язаним з Одзавою. Незадовільні результати формування Хатоямою відносин Японії зі Сполученими Штатами, що здебільшого стосувалося передислокації військово-морської бази на Окінаві, також підірвали становище ДПЯ.
Відтоді як ДПЯ прийшла до влади 2009 року, Кана без особливих заперечень намітили як наступника Хатоями, зважаючи на те, що він був одночасно заступником прем’єр-міністра Хатоями й міністром фінансів. На цих посадах Кан уникнув залучення до двох проблем, що зруйнували прем’єрствування Хатоями: спірного питання передислокації бази, а також дебатів щодо скороченню бюджету. Отже, він був осторонь ворожнечі ДПЯ з впливовими відсталими бюрократами Японії, які відчайдушно намагаються захистити давню бюрократичну/кабінетну систему, в якій колись правляча Ліберально-демократична партія (ЛДП) проводила розроблені цими бюрократами, спонсоровані кабінетом рахунки й бюджети майже безперервно протягом п’яти десятиліть.
Дивно, що Кан, який прийшов у політику, щоб зруйнувати стару систему, зараз перейшов на бік бюрократів. ДПЯ зазнала гіркої поразки у виборах до верхньої палати влітку цього року, після того як Кан раптово запропонував значне збільшення вкрай непопулярного податку на споживання. Це збільшення дозволить бюрократам казначейства зберегти свою свободу у формуванні податково-бюджетної політики, одночасно роблячи непотрібним впорядкування фінансування бюджету спеціального рахунку для гігантських державних корпорацій, до яких бюрократи, йдучи на пенсію, м’яко десантуються на високооплачувану роботу.
Крім того, підхід Кана до питання переселення бази відродив старий план ЛДП, який ДПЯ раніше засуджувала. Відступ Кана означає, що бюрократи, як і раніше, тримають вудила зовнішньої й оборонної політики. Навіть якби Кану не вдалося виграти вибори до верхньої палати, бюрократи зіткнулися б з ослабленою ДПЯ. У будь-якому разі вони виграли б.
Тому не дивно, що Хатояма підтримував заміну Кана Одзавою, навіть незважаючи на те, що Хатояма наполягав на відставці Одзави, коли він був змушений відмовитися від прем’єрствування три місяці тому. Обидва вони відкрито виступали не лише проти підвищення податків, а й проти постійної присутності бази морської піхоти США на Окінаві.
Зберігаючи прихильність до двостороннього американсько-японського альянсу, Одзава заявив, що безпека Японії вимагає постійної присутності лише сьомого флоту США, а не їхніх наземних військ. Очевидно, що він намагається переглянути відносини, ймовірно з метою розширення свободи маневрів Японії в зовнішній політиці та політиці безпеки.
Незважаючи на бентежні сигнали Одзави, його позиція ні прокитайська, ні антиамериканська, враховуючи те, що він зовсім нещодавно підкреслив право Японії на острови Сенкаку як невід’ємну частину її території, — позиція, яку Китай рішуче оскаржує. Логічно, що підхід Одзави передбачає значне нарощування військової потужності, але він умовчує про те, як зберегти ефективне стримування після того, як американські морські піхотинці залишать Окінаву.
Підхід Кана до управління альянсом за принципом підтримки статус-кво довго не протримається, оскільки сум’яття пропозицій Хатоями напружило очікування окінавців щодо видворення морських піхотинців. Швидше за все, нинішній губернатор заблокує будь-яке будівництво на острові для передислокації бази, де-факто застосовуючи вето, особливо напередодні губернаторських виборів, що мають відбутися наприкінці листопада. Лише займаючи двозначну позицію, Кан може заспокоїти й губернатора, й президента США Барака Обаму, зустріч якого з Каном у Токіо запланована в тому ж місяці. Зараз Японія й Америка можуть лише домовитися про те, що не буде реалізоване.
ДПЯ — між молотом і ковадлом, і прем’єрствування Кана, безумовно, зайде в глухий кут. Оскільки ДПЯ не має ні більшості у верхній палаті, ні двох третин у нижній палаті, необхідних для подолання голосів верхньої палати, її уряд не зможе провести бюджет і законопроект про асигнування до кінця поточного фінансового року, до 31 березня 2011 року.
Одзава, якби він став прем’єр-міністром, неминуче встав би не лише перед аналогічними завадами в роботі парламентських сесій, а й був би підданий допиту щодо його фінансового скандалу, водночас наражаючись на небезпеку судового переслідування. Уряд Одзави міг би стати стабільним, лише якби він зміг створити велику коаліцію. Проте, зважаючи на сильний негативний суспільний настрій проти Одзави, це неможливо.
Тим часом пов’язані з виборами проблеми Одзави залишили лави ДПЯ розділеними, як ніколи. Для того, щоб вийти з «підвішеного» стану з парламентом, Кану треба буде відновити єдність партії, принаймні замінивши нинішнього голову партії, налаштованого проти Одзави, або генерального секретаря кабінету міністрів і, можливо, призначити міністра юстиції, який підтримує Одзаву, — тобто того, хто зможе заблокувати переслідування Одзави через фінансовий скандал. Потурання Одзаві, проте, суперечить громадській думці й завдає шкоди планам ДПЯ відновити народну підтримку.
Наразі політична ситуація в Японії стабільна, але це триватиме наступні шість місяців, не більше. Швидко настане мить, коли громадськість цілковито розчарується як у ЛДП, так і в ДПЯ, які становлять двопартійну систему лише за назвою, де законодавці висловлюють свою прихильність на підставі підтримки або ворожнечі щодо ЛДП. Без значної реорганізації основних політичних партій відповідно до ідеологічних ліній внутрішня й зовнішня політика Японії — зокрема й відносини з США — залишатиметься заплутаною.
Масахіро МАТСУМУРА — професор міжнародної політики в Університеті Святого Андрія (Momoyama Gakuin Daigaku) в Осаці
