Нобелівську премію миру за 2012 рік присуджено Європейському Союзу, що «робить понад шість десятиліть свій внесок у просування миру й примирення, демократії й прав людини в Європі».
Людмила Алексєєва, глава однієї з найстаріших правозахисних організацій у Росії, Московської Гельсінкської групи, в інтерв’ю РС висловила здивування у зв’язку з врученням премії Євросоюзу:
— Присудження Нобелівської премії миру Євросоюзу, на мій погляд, дуже дивна річ. Тому що Євросоюз — це велика бюрократична структура, причому державна структура. Євросоюз — держав! Чому їм премія миру — це незрозуміло. Країни Євросоюзу брали участь і у війні в Іраку, і в Афганістані. Я розумію, якби дали Алесю Белявському з Білорусі, політв’язневі. Це допомогло б йому звільнитися раніше терміну або, принаймні, полегшило б умови утримання. Або політв’язням в Ірані, або російським правозахисникам, які вже багато років у дуже скрутних умовах відстоюють і мир, і права людини. Я б це зрозуміла. Для чого Євросоюзу?! Як це вплине на дії Євросоюзу? Мені це незрозуміло. Наскільки я знаю, це рішення викликає не лише мою критику, а й досить широку критику на Заході.
— Можливо, в цьому рішенні Нобелівського комітету є політична складова?
— Я настільки не політик, що крім боязкості Нобелівського комітету, в яку мені не хотілося б вірити, я не можу зрозуміти. Не можу! Дивне й незрозуміле для мене рішення.
Олександр Гарін, професор Європейського центру стратегічних досліджень імені Джорджа Маршалла, вважає правильним присудження Європейському Cоюзу Нобелівської премії миру:
— Треба враховувати історичну перспективу — США рішуче впливали на виникнення ядра Євросоюзу, тобто Єдиного комітету вугілля й сталі, щоб перевести військову промисловість після кінця Другої світової війни не в одні руки, а в спільне управління Франції, Німеччини, країн Бенілюксу. Це унікальний експеримент в історії — як об’єднати національні держави, причому потужні, конкуруючі, в яких було багато воєн, для того, щоб виникла нова інституція, яка працювала на принципах консенсусу. США відмовлялися давати гроші, якщо вони не працюватимуть разом. США в своєму «плані Маршалла» не хотіли повторювати уроки Першої світової війни. З цього народилося економічне об’єднання, але з самого початку тут була та ідея, що треба відходити від націоналізму.
— Зараз Євросоюз стикається з усілякими проблемами. Чи не проглядають у них прямування у зворотний бік, що загрожують розірвати ЄС?
— Звичайно, дуже багато загроз, дуже багато голосів в ході демократичного процесу, які хотіли б повернутися до старих, звичніших, осяжніших способів управління — закрити кордони, друкувати свою валюту, бути господарем своїх грошей тощо. Без сумніву, Європа стоїть перед величезним викликом. Але найголовніше, що протидія цьому виклику — це не автоматичний процес. Ні! Усе в руках політиків. Гадаю, що рішення Нобелівського комітету дуже доречне, хоч би яким умовним воно здавалося. Цей символічний акт змусить політиків, що перебувають сьогодні на європейській сцені, докладати дедалі більше зусиль.
— Людмила Алексєєва, глава Московської Гельсінкської групи, говорить, що розуміє, коли премією нагороджують політичних в’язнів в Ірані, але не розуміє нагородження деякого абстрактного поняття — Європейський Союз. Чи є в Європі ті політики, які мають прийняти це рішення на свій рахунок? Або ж Європа нівелювала політиків до деяких євробюрократів?
— Ні в якому разі вона не знівелювала їх до євробюрократів. Бюрократи працюють, керуючись законом, але закон дає законодавець. І нове законодавство йде разом зі свіжим вітром харизматичних політиків, які перемагають на виборах. Ми весь час бачимо, яку роль грає, наприклад, особистість Меркель, особістість Олланда. Дивно, як узагалі можливий консенсус 27 демократичних держав. Критика тут, саме собою зрозуміло, є. Європа приймає рішення повільно, дуже часто постфактум. Проте давайте на секундочку собі уявимо, як би формувалася оборонна політика Польщі, Чехії, Угорщини й інших країн, якби не було Євросоюзу, якби не було НАТО зокрема. Вони б мали захищатися один від одного, тому що в них була величезна кількість конфліктів, деякі країни воювали одна з одною. У Європі є або націоналізм, який призводить до зіткнень, або цей Євросоюз.
Радіо Свобода, 12 жовтня 2012 р.
