Колишній радник президента Джиммі Картера з національної безпеки і один з найвідоміших політичних аналітиків США дав у Вашингтоні інтерв’ю оглядачеві «Коммерсантъ FM» Костянтину Еггерту.
— Що в американській політиці залишиться незмінним, а що може змінитися під впливом обставин після цих президентських виборів?
— Американське ставлення до Росії, на мій погляд, реалістичне і орієнтоване на співпрацю. Взаємовідносини двох країн залежать від двох чинників. При цьому жоден з них не залежить від США. Перший стосується безпеки в регіоні, близькому до Росії, а точніше в тому, який перебуває південніше від неї. Це може призвести до ускладнень у наших відносинах — не з вини Вашингтона або Москви, у зв’язку з тим небезпечним розвитком подій в регіоні, про які ми дізнаємося. Другий чинник — зростаючі внутрішні складнощі в Росії. Це і економічні, і соціальні проблеми, які пан Путін, здається, повністю не усвідомлює. Те, що він робить для розв’язання проблем, на мою думку, призведе лише до важчої внутрішньої кризи.
— А в чому конкретно Путін помиляється?
— Здається, він не розуміє, що російська економіка, яка дійсно дуже нагадує економіку Нігерії, не відповідає прагненням росіян. Адже вони вже не живуть в ізольованій країні, вони прекрасно уявляють собі, що таке сучасність.
Неможливо побудувати країну на підвалинах одновимірної економіки і націоналістичних гасел. Це прямий шлях до самоізоляції і нескінченного відтворення одних і тих же проблем.
— Коли ви говорите про ускладнення на південному фланзі Росії, ви маєте на увазі Близький Схід, Іран, Сирію?
— Цілком правильно. А ще південь Росії — Кавказ і Центральну Азію.
— Багато хто в Росії і США говорить, що політика Обами, політика перезавантаження щодо Росії — безрезультатна, тому що це політика слабкості. Ви згодні з цим?
— Ні, не можу повністю погодитися. Я не думаю, що йдеться про слабкість. Цілком справедливо — американська політика була пасивною, неактивною, нетворчою, нерішучою. У той же час в Росії була медведєвська інтерлюдія, антракт, коли було не зовсім зрозуміло, хто реально за все відповідає. І призвело до стагнації відносин. Я нікого особливо в цьому не звинувачую, але гадаю, що цей результат не найвдаліший.
— Як ситуація на Близькому Сході — довкола Сирії та Ірану — може вплинути на російсько-американські відносини? Що б ви порекомендували адміністрації, щоб, скажімо, Росія позитивніше ставилася до ініціатив Сполучених Штатів?
— Я гадаю, що йдеться не лише про Росію. Це питання про те, чи здатні Америка і певною мірою Росія і Китай, та інші країни, працювати разом. Поки що у них це не виходить. У зв’язку з цим я критикував американську політику, яка була дуже однобічною щодо Сирії. А до сирійської проблеми додається й іранська проблема. Тут поки Росія і Китай з Америкою більш-менш співпрацюють. Але Сирія може стати серйозною проблемою. Якщо ситуація там вийде з-під контролю, то буде потрібно всього кілька тижнів, щоб дестабілізація почалася в Іраку і Лівані.
— Ви сказали, що політика нинішньої американської адміністрації щодо Росії була досить пасивною. Що б ви порекомендували зробити, щоб вона стала активнішою?
— Вважаю, що ми маємо налагодити конструктивніші відносини і повернутися до розв’язання тих проблем, з якими тепер, через відсутність будь-якого руху за останні чотири роки, впоратися буде складніше. Це великий план дій — і питання безпеки, і економіки, і регіонального розвитку.
— Якщо ж поглянути на ту роль, яку Росія сьогодні відіграє в зовнішній політиці Сполучених Штатів, то це явно не головний пріоритет. Може, тому і виникають проблеми, бо Росії не приділяють достатньо уваги?
— Насамперед, ви дуже точно визначили проблему.
Відносини з Росією зовсім не на першому місці. У крайньому разі, на третьому. Що важливіше? Очевидно, це відносини з Китаєм, Європою, проблеми на Близькому Сході і в Західній Азії. Але Росія — важливий гравець. Варто конструктивно залучити її до цих процесів. Але також дуже важливо для Росії сформулювати своє бачення світу і розуміння власного історичного контексту, що дозволило б їй упоратися зі зростаючими домашніми проблемами.
Мене непокоїть націоналізм, натужне позування, на зразок створення Євразійського союзу, до якого, здається, ніхто не хоче приєднуватися, окрім самої Росії. Уся ця політика, насправді, означає втечу від реальних проблем.
— А якою має бути реалістичною, на ваш погляд, самооцінка російського керівництва і оцінка російської історії, історичного контексту?
— Ви — частина європейської цивілізації.
Первинною метою має бути прагнення стати повноцінним членом Європи. Будь-які перешкоди на цьому шляху завдають такої втрати! Тому мені здалося дивним, коли я поглянув на сучасну Росію: у вас такі розумні і творчі люди, такий потенціал, а ви тиняєтеся околясом із якимись застарілими уявленнями про євразійство, націоналізм, не кажучи вже про комічні претензії на всесвітнє лідерство.
— Коли ви працювали в адміністрації президента Джиммі Картера, перші три роки була напруженість у відносинах з СРСР, але був певний діалог: прийшли до договору про ОСО, який підписали у Відні 1979 року. Після цього сталося вторгнення до Афганістану. В останній рік президентства Картер організував бойкот Олімпійських ігор в Москві 1980 року і проводив дуже жорстку лінію щодо Москви. Чи відчуваєте ви, що нинішня ситуація чимось схожа і може зрушитися до конфронтації хоча б на символічному рівні?
— Я не став би проводити прямих історичних аналогій. Але думаю, що внутрішні проблеми Росії посиляться. Розв’язати їх за допомогою зовнішньополітичних авантюр неможливо. Та й змоги у Росії для такої політики немає. Росіяни й їхні лідери мають відновити Росію. Це значне за масштабом завдання. Воно історично обгрунтоване. Це амбітне завдання. Його рішення дасть можливість російському народу, Росії стати лідируючою європейською державою, яка відіграє глобальну роль. І це — причина для Росії бути разом із Європою і Америкою. Особливо в час, коли світ перебудовується і виникають нові міжконтинентальні союзи. Якби я був росіянином — поглянув би на Схід і швидко розібрався, на кого мені орієнтуватися.
— Ви маєте на увазі Китай і його ставлення до Росії?
— (Сміється.) Це ви сказали.
7 листопада 2012 року, «Коммерсантъ FM»
