Вісімнадцять років тому почався розпад радянського блоку, і Сполучені Штати виявилися єдиною світовою наддержавою. Країна, безперечно, була наддержавою і викликала захоплення. У ній бачили природного лідера, який заслуговує на цей статус. Сьогодні США стали об'єктом ворожих випадів не лише противників, але й союзників, і їх світове лідерство все частіше ставиться під сумнів. Однобічний підхід до багатьох питань, від глобального потепління до міжнародних трибуналів, такі війни, як у Іраку, і порушення прав людини в Абу-Грейбі та Гуантанамо завдали глибокої шкоди міжнародній репутації США. Але в Америки є другий шанс, твердить Збігнєв Бжезінський, один із найбільш шанованих фахівців з питань зовнішньої політики США. «У XX сторіччі США символізували боротьбу демократії проти тоталітаризму, і наступний президент також має налаштувати країну в дусі нового часу на досягнення більшої рівності та соціальної справедливості, щоб зберегти американську перевагу», — говорить Бжезінський, колишній радник з національної безпеки в уряді Джіммі Картера. Зараз він працює в центрі міжнародних і стратегічних досліджень і щойно видав книгу Second Chance: Three Presidents and the Crisis of American Superpower (Другий шанс: три президенти і криза американської наддержави), в якій аналізує діяльність трьох американських лідерів у період після «холодної війни» і завдання відновлення правомірності лідерства США. В інтерв'ю бразильському виданню провісник розпаду Радянського Союзу розповідає про другий шанс США залишитися супердержавою і про те, які небезпеки чекають на США до кінця правління Буша 2008 року, а також про наслідки поширення війни на Іран?
— США — все ще світова наддержава?
— Безперечно. Але вплив США як наслідок їхніх власних політичних ухвал слабшає. Америка стала слабшою тому, що підірвала довіру до себе — важливий елемент впливу. До 2003 року світ мав звичай вірити словам президента США. Але через два місяці після вторгнення в Багдад Буш заявив в інтерв'ю про те, що була знайдена зброя масового знищення. США також втратили частину правомірності, знизилася повага до американської військової могутності через некомпетентне проведення операції в Іраку.
— Ви стверджуєте, що нинішній уряд відзначено «маніхейською параноєю»...
— Неоконсерватизм, який процвітає в уряді Буша, — доктрина, яка суперничає з глобалізмом. Він маніхеїстичний і базується на таких моральних засадах боротьби добра проти зла, як: «Хто не з нами, той проти нас». Все це пов'язане з так званою боротьбою проти тероризму, яка створила культуру страху в США і знизила в американців упевненість у собі.
— Говорячи про лідерство в світі, ви даєте оцінку «B» Бушу-батькові, «C» — Клінтону і «F» — Бушу-сину. Які їхні основні успіхи й поразки в зовнішній політиці?
— Бушу-батькові дуже успішно вдалося розвалити Радянський Союз і провести початкову фазу кампанії з вигнання Саддама Хусейна з Кувейту (хоч він і не позбавив іракського тирана всієї влади). Але в нього не було більш амбіційної концепції світу в той момент, коли США стали єдиною світовою державою. Клінтону вдалося розширити НАТО, що гарантувало стабільність у Європі, а також успішно діяти під час югославської кризи. Але за вісім років правління він не досяг ніякого прогресу на Близькому Сході. Навпаки, залишив після себе обстановку гіршу, аніж вона була раніше. Він став втіленням самовиправдання як у сенсі особистої поведінки, так і поведінки всієї нації, в той час як у Америки була можливість стати новим втіленням пошуку соціальної справедливості та уваги до бідних. Що стосується Буша-сина, гадаю, мені не потрібно пояснювати... в моїй книзі розділ про його уряд називається «Катастрофічне правління».
— Які небезпеки чекають на США до кінця правління Буша 2008 року?
— Є небезпека нескінченного продовження війни в Іраку, її ескалації та розширення з використанням якогось інциденту, щоб виправдати військову операцію в Ірані.
— Які можуть бути наслідки поширення війни на Іран?
— Якщо ми вплутаємося в конфлікт з іранцями при війні, яка триває в Іраку, та ускладненні обстановки в Афганістані, дуже можливо, що США опиняться одні, втягнутими у війну в Іраку, Ірані, Пакистані та Афганістані. І це матиме очевидні наслідки для американської переваги.
— Поки що ще можна вести переговори з Іраном? Держдепартамент дає зрозуміти, що готовий змінити політичний вектор, погоджується брати участь у переговорах з Іраном...
— Звичайно, можна. Чому ні? Це кроки в правильному напрямку, і, якщо ми будемо й далі так діяти, то зможемо вести різні переговори з Іраном, пов'язані з Іраком і стабільністю на Близькому Сході, про продовження співпраці, яку ми мали з Іраном у Афганістані 2002 року. Нарешті, ми можемо вести діалог із ядерної проблеми, якщо США відмовляться від дуже жорстких вимог, які стали перешкодою для якихось переговорів.
— Чого ви чекаєте в зовнішній політиці від основних кандидатів на виборах 2008 року — Барака Обама, Гілларі Клінтон, Руді Джуліані і Джона Маккейна?
— Обама означатиме великі зміни, символ того, що Америка — дійсно універсальне суспільство. Гілларі ж — спадкоємиця доби Клінтона, що не є негативним, але при нинішній деградації позицій США в світі, можливо, необхідне щось нове. Вважаю, що Джуліані і Маккейн у цей час пов'язані своєю підтримкою політики Буша, яка не може тривати після 2008 року. Питання полягає в тому, хто з них двох змінить політику? Вважаю, що жоден республіканець не зможе перемогти на виборах, якщо проводитиме кампанію на основі продовження політики Буша.
— Що ви думаєте щодо політики Буша в Латинській Америці?
— Буш проводив політику байдужості та зневаги щодо Латинської Америки. Однак ворожості не було. Річ у тім, що США виявилися так поглинуті своєю власною війною в Іраку з 2003 року і з 2001 року — своєю псевдовійною проти тероризму, що в них не залишалося часу ні на що більше.
— Тобто США не лише потрапили у важковирішувану ситуацію на Близькому Сході, але й не приділяли належної уваги іншим регіонам світу?
— Так, і в Латинській Америці видно найбільш драматичні наслідки цього зростання антиамериканського демократичного популізму. До цього США вдавалося підтримувати істинно демократичні режими в регіоні, зміцнюючи тим самим свої стосунки з латиноамериканськими країнами. Альтернативою цьому були режими недемократичні, типу Кастро і Перона. Новою є поява антиамериканських популістських демократій у Венесуелі, Болівії, які є ще більшим викликом, ніж недемократичні режими.
— США намагаються виправити відносини з Латинською Америкою, президент Буш щойно завершив свій візит до цього регіону. Ще є час виправити становище?
— Ця поїздка була дуже позитивною, бо продемонструвала інтерес з боку США. Але проблема істотно глибше. Антагонізм щодо США походить від уявлення про них як про країну-індивідуаліста, яка думає лише про свої власні інтереси. Глобалізація, яка є позитивним явищем, у короткостроковій перспективі створює чимало труднощів та гострих проблем. Якщо США роблять ставку на глобалізацію як рушій змін, вони повинні більше займатися проблемами, які породжує глобалізація.
— Якщо США дійсно втратять вплив, хто наступний може стати світовою наддержавою?
— Річ у тім, що альтернативи США немає, і саме тому в Америки є другий шанс, як свідчить заголовок моєї книги. Ті, хто, сидячи в Сан-Паулу або Каракасі, переживають почуття schadenfreude (задоволення від чужих нещасть) через труднощі США, повинні були б замислитися. Я критично налаштований щодо американської зовнішньої політики, але світ не стане кращим без США як стимулу до змін, без країни, що забезпечує рівновагу, що є джерелом інновацій. США — єдина по-справжньому глобальна країна, включаючи внутрішній устрій; Бразилія — глобальне суспільство, але у внутрішньому плані все ще дуже провінційне. Поразка американців означатиме глобальну анархію.
— Як ви ставитеся до можливого китайського лідерства?
— Китай може стати лідером у стосунках з Африкою чи, можливо, Далеким Сходом. Але яким лідером може бути країна, в якій живе 1,3 млрд. чоловік, з якого, як мінімум, 800 млн. живуть у жахливих умовах? Китай вражає й домігся великого поступу, але для того, щоб стати лідером, потрібно бути успішним у різних вимірах.
— Чи можна вирішити іракську проблему в короткі терміни?
— Так, але не буде вирішення, поки Буш не погодиться на зміну своєї політики.
— Ви вірите в те, що президент Буш змінить політичний курс?
— Тільки, якщо республіканські лідери йому скажуть, зокрема, що він веде партію до самогубства на виборах 2008 року. Не уявляю, щоб це трапилося зараз, але, можливо, трапиться трохи пізніше; в міру того, як наближатимуться вибори і війна в Іраку справлятиме ще більше впливу, республіканці скажуть Бушу: «Ваша політика шалена. Це не війна в ім'я національних інтересів, а війна президентського самолюбства».
