Колишній радник президента США з національної безпеки Збігнєв Бжезінський уважно стежить за тим, що відбувається в Європі і в світі. До його думки прислухаються експерти. Пропонуємо читачам інтерв’ю американського політолога, який зараз є консультантом Центру стратегічних і міжнародних досліджень.
— У своїй новій книзі «Стратегічне бачення» ви пишете про потребу створення довготермінового стратегічного проекту, який охоплює весь Євразійський континент. Ви вважаєте, що лише подібне утворення може стати стратегічним партнером США? Але як об’єднати Євразію? Чи можливий спільний список стратегічних завдань для ЄС, Росії і Китаю?
— Ви вкладає в мої вуста слова, яких я не казав. Я не писав про формування «євразійського стратегічного союзу» і тим більше «об’єднаної Євразії». У книзі йдеться лише про створення ширшої системи противаг, яка допоможе зберегти стабільність на всьому євразійському суперконтиненті. За останні 20 років Євразія «лежала в дрейфі». З одного боку, набирав силу Китай, з іншого — Європа переживала складнощі зі зміцненням політичної співпраці, а одночасно Туреччина і Росія продовжували перебувати на периферії Заходу. Тому я б радив Сполученим Штатам знайти більш тонку і продуману стратегію на Близькому Сході, і тому я підкреслюю потребу створення «широкого Заходу», який би включав євроатлантичне співтовариство, а також Росію, Україну чи Туреччину. Зрозуміло, що досягнення кінцевої мети займе багато часу (я вважаю, нам доведеться почекати цього декілька десятиріч), втім, я детально пишу про це в своїй книзі.
— Останнім часом інтеграція всередині Європейського Союзу теж здається все більш проблематичною: замість того, щоб рухатися до згуртованості, ЄС тріщить по швах. Як вам здається, чи реально в довготерміновій перспективі створити сильну політичну структуру, об’єднану довкола єврозони? Які альтернативи є в Європи?
— Ви абсолютно справедливо зазначили, що процес подальшої інтеграції всередині ЄС стає все більш складним. Брюссель не використав період відносної стабільності, аби збудувати справжню спільність, і розплутує зараз наслідки цієї бездіяльності. Розраховувати на те, що валютний союз зможе замінити справжнє політичне об’єднання, тим більше що країни єврозони функціонували в ній на різних умовах, було недалекоглядно. Проте я не поділяю думки, що Євросоюз може розпастися. Зараз, насправді, під питанням лише членство Великої Британії, а решта країн, як уявляється, хочуть залишатися членами ЄС. Проте напруженість усередині всієї структури існує; останнім прикладом стала ситуація на Кіпрі. Європейські лідери і громадськість, тим часом, усвідомлюють, що розпад Євросоюзу був би для них катастрофою. Окрім того, в останні декілька місяців США все більш рішуче висловлюються на користь створення трансатлантичної зони вільної торгівлі. Якби переговори на цю тему, дійсно вдалося довести до кінця, це стало б неймовірно сильним імпульсом суспільно-економічного розвитку для Америки та Європи. З часом така економічна співпраця природним чином може перерости на військову взаємодію. Коли це станеться, можна буде говорити про сьогодення і життєздатний Захід, який реалізує свої інтереси в усьому світі.
— Кажучи про ці інтереси, не можна забути про Росію. У своїй книзі ви підкреслюєте, що зараз ситуація в цій країні нестабільна, але з часом середній клас зробить там вестернізацію. Це реально? В історії ще не було прикладів, щоб Росії, попри неодноразові спроби, вдалося впровадити в себе західні стандарти. Чому ви вважаєте, що зараз все може вийти інакше?
— Ви запитуєте, чи може поява середнього класу Росії привести до вестернізації Росії, одночасно маючи на увазі, що це неможливо. На мій погляд, це вкрай антиісторичний підхід. Захід став демократичним не тисячу років назад, а прийшов до демократії шляхом еволюції. Знадобився час, щоб виробити інституційні ухвали, які існують зараз, і створити принципи, які асоціюються сьогодні з західною політичною системою. У Росії даний історичний процес почався набагато пізніше, що абсолютно не означає, що ця країна не може піти тим же шляхом. Неможливо заперечувати, що російський середній клас стає усе більш помітним. Він відкритий для світу і починає переймати ті політичні цінності, які традиційно пов’язуються із Заходом. Багато представників російського середнього класу вчилися за кордоном, а зараз активно інвестують на Заході свої кошти. Це дає підстави припускати, що поступово сучасні мислячі росіяни приведуть до зміни політичну систему в своїй країні.
— Польща лежить на межі двох великих утворень: з одного боку — валютний союз, а з іншого — Росія будує Євразійський союз. Історія вчить, що таке місце розташування завжди приносило нам нещастя. Як нам із цього вибратися, скільки в нас залишилося часу на прийняття стратегічної ухвали?
— Спокійніше. Говорити, що Росія «створює Євразійський союз», було б перебільшенням. Вона, а в першу чергу президент Путін, хотіла б його створити, але зараз це лише побажання, а не доконаний факт. На формальному рівні Кремль, звичайно, вмовлятиме пострадянські держави приєднатися до своєї концепції зміцнення співпраці, досить проте відвідати ці країни, щоб зрозуміти, що місцеві еліти дуже звикли до ідеї суверенітету, їм подобається факт володіння власною незалежною державою. І це абсолютно недивно. Адже кожен вважає за краще бути президентом, прем’єром, міністром, генералом чи послом своєї країни, а не членом бюрократії, яка намагається збудувати нову національну імперію, виходячи з власного розуміння етносу. Я не вірю, що російська ідея створення Євразійського союзу завершиться успіхом. Окрім того, за ситуації, коли Захід зміцнить свої сили, а Китай збереже нинішній темп розвитку, становище Росії між ними буде вкрай незручним.
— Яка доля чекає на країну-учасницю проекту «Східне партнерство»? Поляки хотіли жити, як на Заході, і ми вступили до Євросоюзу, але чи може цей сценарій повторитися в разі українців і білорусів? Які шанси, що Польща здасться їм настільки привабливою, щоб перетворитися на точку відліку для розуміння власних бажань і прагнень?
— Українці і білоруси, які хочуть стати частиною Заходу, думають про це зовсім не із заздрості до Польщі. Вони хочуть цього, оскільки зв’язують свої, використовуючи ваше визначення, «бажання і прагнення» з Європою, а заразом сподіваються зміцнити свою незалежність. Я змушений з жалем констатувати, що час від часу їх змушують укладати різні угоди з Росією, яка намагається таким завуальованим способом відновити російську імперію. Європа, поза сумнівом, володіє великим потенціалом, який можна було б використовувати для демократизації і суспільної трансформації держав, які лежать за східним кордоном Польщі, але щоб досягти цього результату, необхідна довготермінова стратегія дій. Аналогічна концепція необхідна також щодо Туреччини і Росії. На жаль, такої стратегії в Європи немає.
— У своїй книзі ви перераховуєте багато завдань, які повинні взяти на себе Сполучені Штати для збереження світового балансу сил. Які наслідки нам загрожують, якщо нічого не буде зроблено? Ви говорите про загрозу ідеологічної війни між Китаєм і США, підкреслюєте небезпеку націоналістичних тенденцій у Східній Азії. Чи слід готуватися до похмурого сценарію: зростання напруженості, яке могло б призвести до Третьої світової війни?
— Не перебільшуймо: наразі немає жодних підстав, щоб малювати похмурі сценарії. Я вважаю, що Захід стоїть перед лицем нових викликів, і деякі з них можуть виявитися досить небезпечними. Проте сьогодні основна небезпека — це не перспектива появи жахливого гегемона на зразок Сталіна чи Гітлера. Головна проблема — це стан глобального хаосу. Тому найважливіше завдання сучасності — виробити методи, за допомогою яких сильні світові держави почнуть формувати трансконтинентальну систему глобальної співпраці.
Агатон КОЗІНЬСЬКИЙ, Polska, Польща, 29 березня 2013 р., Переклад ІноЗМІ.ru
