Професор Массачусетського технологічного інституту Ноам Хомськи є одним із найвидатніших лінгвістів сучасності. Прославився зокрема завдяки створенню «Ієрархії Хомського» — класифікації мов офіційного спілкування. Ноам Хомськи також отримав усесвітню популярність завдяки своїм статтям і книжкам, присвяченим політиці. Він називає себе «лібертаріанським соціалістом» і прихильником анархо-соціалізму.
— Війна в Іраку створила прецедент для превентивних воєн. Чи вважаєте ви превентивну війну легітимним способом боротьби проти глобальних загроз?
— Цей прецедент не був створений США. Превентивна війна є просто евфемізмом для позначення агресії. На Нюрнберзькому процесі агресія відносно іншої держави була названа злочином. Держава- агресор завжди пояснює свої дії необхідністю самозахисту. Саме так, наприклад, Адольф Гітлер виправдовував вторгнення в Польщу. Те саме є правдою й стосовно США. Війна в Іраку — відкрита агресія, що є серйозним порушенням міжнародного права й тяжким злочином. Держави постійно вдаються до подібних виправдань, однак нині це зробили США — єдина світова супердержава, тому ми можемо сказати, що виник прецедент.
Якщо інші країни вдаються до агресії, то ми заплющуємо на це очі у випадку, якщо ці країни стоять на «правильному» боці. Однак якщо держави-агресори перебувають на боці наших ворогів, то ми протидіємо їм. Наприклад, чи визнаємо ми легітимними дії Ірану, якщо він здійснить превентивну атаку на Ізраїль, оскільки Ізраїль має у своєму розпорядженні ядерну зброю та відкрито загрожує Ірану? Ні, не визнаємо, оскільки Іран — це держава, політики якої ми не схвалюємо. Однак якщо Ізраїль нападе на Іран, то ми заявимо, що це легітимний крок, необхідна самооборона.
— США використовують у політиці термін «держави-ізгої». Загроза з боку держав- ізгоїв справді велика чи їх назвали ворогами з інших причин?
— Країна-ізгой — це держава, яка не виконує наказів. Прекрасним прикладом є Куба. Чи становить Куба зараз або чи становила колись у минулому загрозу для США? Куба почала становити загрозу для США тільки тоді, коли наша країна вигадала «кубинську загрозу». Президент Кеннеді вів широкомасштабну терористичну війну проти Куби, а Хрущов розмістив на Кубі радянські ракети, частково — з метою оборони. Це був абсолютно божевільний крок, який міг втягнути світ у глобальну ядерну війну. Однак дії Хрущова та Кастро були також спробою захиститися від американської атаки. Крім цього випадку, Куба ніколи не становила загрози для США. Однак протягом 40 років Сполучені Штати намагаються задавити та знищити Кубу.
У міністерстві фінансів США існує відділ, що відстежує підозрілі фінансові потоки, будучи центральною структурою у так званій війні проти тероризму. Нещодавно з’ясувалося, що за спробами подолати ембарго на торгівлю з Кубою, незаконно введене США, стежать вп’ятеро більше співробітників цього відділу, аніж тих, перед якими поставлене завдання відстеження фінансових операцій «Аль-Каїди» та Саддама Хусейна. Це свідчить про пріоритети американського уряду.
Однак Америка — вільна країна. Ми маємо допуск до державних документів і знаємо, в чому полягає справжня причина позиції США щодо Куби. Ці документи показують, що існування режиму Кастро — успішний виклик, кинутий політиці Сполучених Штатів, яка починається з Доктрини Монро 1823 року. Річ не в росіянах і не в потенційній загрозі: кубинці просто кидають виклик володарю західної півкулі. Це неможливо стерпіти, і тому Кубу назвали «державою-ізгоєм».
Тільки одна країна була викреслена зі списку «ізгоїв» — Ірак за часів Саддама Хусейна. Це було зроблено під час перебування при владі адміністрації Рональда Рейгана. Білий дім хотів забезпечувати Ірак зброєю. Тому Ірак був викреслений зі списку, а замість нього, щоб заповнити виниклу прогалину, додали Кубу. Чи підтримувала Куба терористів? Ні, на той час кубинці самі були мішенню тероризму. Це все просто пропаганда.
— Ви можете дати визначення тероризму?
— Я пишу про тероризм уже протягом 20 років: відколи до влади прийшла адміністрація Рейгана й оголосила, що основним напрямом зовнішньої політики США стане так звана війна проти терору. Тероризм був названий сучасним варварством, чумою, що руйнує людську цивілізацію. Відтоді я пишу про тероризм, використовуючи визначення Рейгана. Я використовую визначення, що внесене до Кодексу США, у довідники армії США та яким донині користується уряд Великої Британії. Терор — це загроза застосування або використання насильства, зазвичай проти цивільних осіб, для залякування або для того, щоб отримати контроль над ситуацією з політичною, релігійною або іншою метою. Це досить хороше визначення тероризму, однак його не можна використовувати. Насправді уряд США намагається змінити це визначення. Проблема з офіційним визначенням в тому, що якщо придивитися до нього, ми побачимо офіційну політику Сполучених Штатів й інших держав — те, що називається «контртероризмом», або «конфліктами низької інтенсивності». Однак це просто тероризм, державний тероризм.
Якщо подивитися глибше, то ми побачимо, що США, як й інші могутні країни, безперервно вдаються до тероризму. Більше того, Сполучені Штати — єдина країна, що була звинувачена Міжнародним судом у злочині, який можна назвати міжнародним тероризмом. Рада Безпеки ООН підготувала дві обвинувальні резолюції, але США використали своє право «вето», щоб не допустити їхнього прийняття. Ось чому офіційне визначення тероризму стає непридатним для використання. Була безліч спроб змінити його так, щоб у ньому йшлося про «їхній» терор проти «нас», однак замовчувалося про «наш» терор проти «них».
— Є модна теорія, що світ переживає нині епоху «зіткнення цивілізацій»?
— Існують угруповання, які прагнуть добитися зіткнення цивілізацій. Я впевнений, що Бен Ладен був би щасливий, якби подібне сталося. Стратеги адміністрації Джорджа Буша також невпинно діють у цьому напрямі. Насправді риторика цих груп практично ідентична — добро бореться зі злом.
Коли в 1980-ті американська адміністрація вела війну проти терору, то вона діяла аж ніяк не проти мусульман, а проти католиків, проти держав Центральної Америки, які стали дуже незалежними. Католицька церква в Латинській Америці на той час отримала значний вплив. Замість того щоб обслуговувати інтереси багатих, священики та ченці почали допомагати селянам, намагаючись допомогти людям самоорганізуватися, щоб краще захистити свої інтереси. У результаті США почали терористичну атаку проти церкви. Їхньою жертвою став сальвадорський архієпископ Оскар Ромеро. Десятиріччя закінчилося в 1989 році вбивством шести інтелектуалів, членів ордена єзуїтів. Їхнє вбивство здійснив елітний батальйон, яким командували американці. Цей же батальйон винен у смерті тисяч мирних жителів, переважно селян.
А тепер уявіть собі, що в 1989 році в Чехословаччині солдати, навчені та керовані радянськими інструкторами, вбили б Вацлава Гавела та десятки тисяч чехів разом із ним. Дізналися б ми про це? Звісно! У результаті могла б навіть вибухнути ядерна війна. Однак, оскільки до справ Латинської Америки були залучені Сполучені Штати, все залишилося практично непоміченим. Чи була це війна з ісламом? Звісно, ні.
1958 рік дуже важливий. Тоді адміністрація президента Ейзенхауера визначила три найбільші світові кризи — в Індонезії, Північній Африці та на Близькому Сході. У всіх цих випадках йшлося про країни, які були великими виробниками нафти й одночасно мусульманськими, однак у них правили цілком світські режими. США підтримали Саудівську Аравію, найбільш фундаменталістську ісламську країну, проти Єгипту, який був лідером світських і націоналістичних рухів у арабському світі. Чи було це виявом зіткнення цивілізацій? Ні. Те саме відбувалося в Центральній Америці у 80-ті роки й у безлічі інших країн, які були стратегічно важливі для США та вийшли з-під контролю.
В Індонезії цю проблему було вирішено шляхом організації справжньої різанини, ймовірно, однієї з найбільших у сучасній історії. Воєнний переворот вітали США, а також Велика Британія, Австралія, Франція. Унаслідок перевороту, організованого генералом Сухарто, було вбито понад мільйон осіб, здебільшого безземельних робітників, було знищено єдину наявну в країні політичну партію та було відкрито двері для пограбування Індонезії країнами Заходу. Під час правління Сухарто в Індонезії постійно порушували права людини, процвітала корупція, а Захід його просто на руках носив. Білл Клінтон звеличував його до небес, Пол Волфовітц, який обожнює говорити про свою любов до демократії, підтримував Сухарто, бо той виконував свою роботу.
Ізраїль знищив Насера та його світський арабський націоналізм під гучні оплески Заходу. У Північній Африці проблему було вирішено після здобуття незалежності Алжиром. Однак в Алжирі залишилася французька розвідка, яка, ймовірно, відповідальна за половину всіх страхітливих випадків різанини протягом останнього десятиріччя. Тобто немає жодного зіткнення цивілізацій, а є лише звичайна політика могутніх країн, які переслідують свої інтереси.
— Яким ви вбачаєте майбутнє?
— Один із найшанованіших наукових журналів у світі — Journal of the American Academy of Arts and Sciences — цього літа опублікував результати двох стратегічних досліджень про трансформацію збройних сил. Головний висновок: адміністрації Клінтона та Буша роблять основний акцент на розвиток військової потужності США таким чином, щоб отримати можливість завдання раптових нищівних ударів по всьому світу. Однією з основних стратегій США також є мілітаризація космосу. Адміністрація Буша перетворювала доктрину Клінтона про контроль над космосом із військовою метою на доктрину повного оволодіння космосом для військових цілей. Недивно, що Росія та Китай украй негативно відреагували на це.
У цьому ж випуску журналу аналітики передбачають, що якщо політика адміністрації Буша продовжуватиметься, вона може призвести до загибелі людства. Цей прогноз зроблений тверезо мислячими та серйозними аналітиками, які не є екстремалами та алармістами. Вони висловлюють надію, що миролюбні держави світу на чолі з Китаєм об’єднаються проти мілітаризму й агресії Сполучених Штатів. Ось до чого ми дожили: американські мислителі сподіваються, що Китай якимсь чином врятує світ від агресивності США! Але я з ними не погоджуюся. Гадаю, американський народ зможе змінити ситуацію.
— Як американці можуть все це змінити?
— США — дуже вільна країна. Якщо ми зможемо створити реально функціонуючу демократичну культуру, якої нині не існує, якщо ми проведемо справжні вибори, то все може змінитися. Подібне відбувалося й у складніших ситуаціях, і я впевнений, що може статися й зараз.
Подивіться на останні так звані президентські вибори. Просто перед виборами найпрестижніші аналітичні інститути США опублікували результати опитувань громадської думки, які чомусь не отримали широкого розголосу. Якщо подивитися на ці опитування, то населення США підтримує Міжнародний кримінальний суд і Кіотський протокол. Американці виступають за те, щоб лідером у вирішенні міжнародних криз була ООН, а не США, щоб Сполучені Штати відмовилися від свого права «вето» у Раді Безпеки ООН, щоб наш уряд витрачав більше коштів на потреби країни, а не на військові програми. Населення також виступає проти доктрини превентивної війни. Однак цим поглядам не було дозволено проникнути в передвиборну сферу, і преса про них майже не згадувала. Однак усе може змінитися в такій вільній країні, як наша.
— Протягом десятиріч ваші погляди були відомі в усьому світі. Вони вплинули на політику США?
— Моєю аудиторією є не американський уряд, а суспільні рухи, які нині перетворилися на доволі значну силу. Звісна річ, цього прогресу досягли не завдяки мені. Розвиток суспільних рухів на всьому відрізку історії впливав на рішення, прийняті людьми, які стоять при владі.
