Безпідставна гордість: росіяни тріумфують, але в тому, що Сочі обрано місцем проведення Олімпіади-2014, немає підстав для радості. Міжнародний олімпійський комітет (МОК), що складається з 115 членів, відповідальний за вибір місця проведення Олімпійських ігор і вважає, що у процесі відбору можна відділити спорт від політики. Схоже, обрання репресивного Китаю господарем літніх Ігор 2008 року продемонструвало ваду у цій логіці. А у липні, удостоївши російське курортне місто Сочі честі приймати у себе зимові Олімпійські ігри 2014 року, МОК знову довів, що логіка не належить до його сильних якостей.
Стає все важче виправдати небажання МОК враховувати політичну ситуацію у країнах, які приймають у себе Ігри. До яких ілюзій не вдавалися члени МОК, національні лідери обов’язково використовують Ігри, переслідуючи політичні цілі. Нацисти використали Олімпіаду 1936 р. у Берліні для звеличення німецького націоналізму в епоху загальної депресії. Хоча Сочі-2014 далеко до Берліна 1936, в одному вони безсумнівно схожі: у кожному випадку неліберальний уряд із сумнівною репутацією за допомогою Олімпіади намагався відновити «національну ідентичність», що серйозно постраждала. І робив це за допомогою МОК.
Мільйони росіян уже сприйняли ухвалу комітету як знак схвалення з боку міжнародного співтовариства. «Вибір Сочі як столиці Зимової Олімпіади 2014 — ще одне наочне підтвердження авторитету нашої країни на світовій арені», — сповістив офіційний представник російського міністерства іноземних справ Михайло Каминін невдовзі після того, як МОК оголосив переможця.
«У всьому цьому всенародному тріумфуванні спорт, Олімпіада — лише мотив, а не причина, — вторив йому колумніст російської газети «Известия» Мелор Стуруа. — Причина набагато глибша. Ми повірили у наші сили, у самих себе, у своє призначення; а світ визнав відродження нової Росії й поступився місцем, віддаючи їй не лише належне, але й те місце, яке їй належить по праву, включаючи право переможця», — продовжував він.
Давати непридатному уряду інструменти для роздування національних гордощів — це небезпечна психологічна гра. Хоч ніхто не хоче відібрати у новосибірських і мурманських дітей радощів з приводу того, що їхня країна приймає Олімпіаду, ці діти виростуть переконаними в тому, що спосіб правління Володимира Путіна — від полонію до Політковської й решти — приніс Росії повагу на світовій арені. Неважливо, що в країні широко поширена корупція, відбуваються загадкові вбивства, на телебаченні введено цензуру, а енергоносії використовуються як дипломатичне знаряддя; МОК зробив Путіна, і без того популярного, національним героєм. І тепер у росіян з’явилася ще одна підстава ігнорувати потребу у серйозних змінах: на їхню думку, міжнародне співтовариство фактично дало Путіну «добро».
Але МОК, що являє собою суміш колишніх спортсменів і колишніх політиків, не наділений правом промовляти від імені міжнародного співтовариства. Механізми та динаміка влади у цій організації показують, наскільки небезпечно доручати їй ухвалення рішень, що мають такі наслідки. Після скандалу 1998—1999 років у Солт-Лейк- Сіті, коли деякі члени МОК віддали свої голоси в обмін на комплекти лиж, гвинтівки та стипендії в Університеті Брінама Янга, президент МОК заборонив членам комітету відвідувати міста-кандидати. Натомість, він сформував «оцінну комісію», що складається з кількох членів МОК, що заслуговують довіри, та купки спортивних чиновників. Ця компактна комісія відвідує міста-кандидати та складає доповідь, яка разом із презентаціями, що проводяться представниками країн і міст- кандидатів, служить підставою для ухвалення рішення більш широким складом МОК. При тому, що члени комітету стурбовані, передусім, логістикою олімпійських об’єктів і числом наявних готельних номерів, а не політичними питаннями, що потенційно мають набагато більше значення, результатом цього збиткового процесу стає, так, звичайно, Сочі-2014.
Обрання Сочі не лише дозволяє авторитарному режиму нанести пропагандистського удару, але й створює потенціал для військової катастрофи у регіоні. МОК вирішив провести Ігри 2014 року в двох кроках відзамороженого сепаратистського конфлікту в Абхазії, поруч із Чечнею, в якій вирує війна. Хоч сьогодні неможливо передбачити, який вигляд матиме регіон через сім років, саме зараз він далеко не стабільний. А, враховуючи те, як Росія розібралася з Чечнею, можна уявити собі, до чого буде готовий вдатися уряд, щоб усунути будь-яку потенційну загрозу Іграм.
Читаючи доповідь оцінної комісії з трьох міст-фіналістів (південнокорейський Пхенчхан, австрійський Зальцбург і Сочі), починаєш розуміти, як виникло це непорозуміння. У доповіді ані слова не говориться про Чечню або Абхазію, й жоден із цих регіонів не вказаний на карті, що додається до доповіді. Якби члени комісії кілька разів натиснули «мишею» у напрямку сходу від Сочі, то вони б побачили Нальчик і Беслан, російські міста, де, відповідно, у 2005 та 2004 роках сталися жахливі теракти. Але комісія вирішила не розглядати терористичну загрозу, оскільки, як повідомляється у доповіді, вона відноситься до числа «глобальних проблем», над розв’язанням яких працюють усі країни-кандидати.
У розділі доповіді, присвяченому Сочі, не згадується й про корупцію, незважаючи на те, що Росія посіла 121-е з 163 місць в Індексі сприйняття корупції за 2006 рік, складеному організацією Transparency International, виявившись по сусідству з Гондурасом і Руандою. МОК інвестує мільйони у розвиток олімпійської інфраструктури, й корупція — як ми бачили навіть у набожному Солт-Лейк-Сіті — може стати серйозною проблемою.
Однак автори доповіді із задоволенням зазначають, що «Росія ратифікувала Кіотський протокол». Й справді досягнення.
