Нинішня картина відрізняється від помаранчевої революції і тим, що зараз у протестувальників немає чітких і досяжних цілей. 2004 року вони вимагали скасування результатів сфальсифікованого другого туру виборів. Це була цілком зрозуміла і обґрунтована мета, і протестувальники могли розраховувати на міжнародну підтримку. Досягнення цієї мети забезпечило проведення третього, цього разу чесного туру президентських виборів, в якому перемогу здобув опозиційний кандидат Ющенко.
ПОШУК ШЛЯХІВ ПОДОЛАННЯ КРИЗИ
Демонстранти та їхні потенційні лідери відчайдушно намагаються у спішному порядку знайти таку мету. Але хоча дехто закликає до «революції» чи вимагає відставки Януковича, факт залишається фактом: він є чесно обраним Президентом України, а відмову від торговельної операції з ЄС навряд чи можна назвати належною причиною для його усунення від влади.
Напевно, демонстранти відчули піднесення, побачивши, наскільки відчутно ослаб режим Януковича. Явною ознакою цього після силового придушення протестів став вихід у відставку голови Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна, а також відставки в Партії регіонів і в Раді (парламент України). Але цього виявилося замало, аби змінити співвідношення сил в парламенті, і 3 грудня опозиція програла, коли внесла на голосування питання про вотум недовіри урядові.
Тому виникло протистояння. Переживши вотум недовіри, прем’єр-міністр Микола Азаров заявив демонстрантам, що перебування на вулицях в лавах протестувальників це, по суті, злочин. Тим часом демонстранти пообіцяли залишатися на вулицях доти, доки уряд не піде у відставку і не буде призначено дострокових президентських виборів.
Від обох таборів, що стоять по різні сторони барикад у Києві, буде потрібен прагматизм, аби знайти вихід із цього глухого кута. Такий заклик прозвучав 4 грудня, і прозвучав вельми несподівано: троє колишніх президентів незалежної України Леонід Кравчук, Леонід Кучма і Віктор Ющенко (всі суперники) виступили з безпрецедентною спільною заявою, висловивши «солідарність із мирними громадськими діями сотень тисяч молодих українців». Вони закликала владу розпочати «відкритий діалог із громадянським суспільством» і заявили, що «необхідно негайно шукати шляхів розв’язання політичної кризи у форматі національного круглого столу».
Незважаючи на пораду Азарова демонстрантам, уряд зробить безглузду помилку, якщо знову вдасться до насильства. Опозиція достеменно розуміє: хоча на вулицях Києва вона й має силу, проте Раду їй взяти під свій контроль не вдасться, та й згуртувати всю країну під своїми прапорами теж. Ключовим моментом для опозиції і для демонстрантів є пошук гідних цілей, зокрема й усунення Януковича від влади. А такі цілі є: звільнення незаконно засудженої Юлії Тимошенко (замість європейського заслання), усунення всіх перешкод, що заважають Віталієві Кличку стати кандидатом у президенти, а зі звільненням Тимошенко — підписання угоди про асоціацію з ЄС.
Напевно, в Януковича є авторитарні тенденції, але він може діяти прагматично. Він звичайно ж розуміє, що зараз у нього позиції набагато слабші, ніж два тижні тому, і він повинен шукати політично прийнятний шлях для того, щоб очистити вулиці столиці. Отже, зараз можливе те, з чим він раніше не погоджувався.
Сторонам може бути потрібен посередник, який допоможе їм порозумітися. І тут свою позитивну роль можуть зіграти колишні президенти. Слід всіляко вітати таку ситуацію, коли колишні лідери на пострадянському просторі виступають у ролі неупереджених і об’єктивних мудреців, діючи на благо своєї країни. Адже це криза українського виробництва.
Джон ХЕРБСТ — директор Центру комплексних операцій (Center for Complex Operations) при Національному університеті оборони. Він працював послом США в Україні з 2003 по 2006 рік. У статті викладено погляди автора, які можуть не відображати позицій Національного університету оборони.
The National Interest, США, 9 грудня 2013, переклад ІноЗМІ.ru
