Наприкінці минулого тижня делегація українських депутатів взяла участь у першому в цьому році засіданні Міжпарламентської ради Україна — НАТО в Брюсселі. Як повідомляється на сайті Верховної Ради, під час зустрічі обговорили безпекові та політичні питання, розвиток співпраці України та Альянсу, а найбільш нагальною була тема звільнення військовополонених Росією українських моряків. Депутати також зустрілися з заступницею Генсека НАТО Роуз Геттемюллер, головою Військового комітету організації, представниками управлінь політики оборони та планування, громадської дипломатії.
«Зустріч відбулася в той час, як Росія продовжує утримувати три кораблі українського флоту та їхній екіпаж, які захопила в Керченській протоці 25 листопада 2018 року. Всі учасники засудили ескалацію Росії в Керченській протоці й Азовському морі», — йдеться в повідомленні щодо результатів засідання на сайті НАТО. Також повідомляється, що Альянс і українські парламентарі закликали Москву без будь-яких умов звільнити кораблі та їхні екіпажі, припинити перешкоджати Україні реалізувати своє право на вільну навігацію в Керченській протоці та Азовському морі, підтримали запровадження додаткових санкцій щодо Росії, якщо вона продовжить діяти всупереч міжнародному праву.
«ЗВІЛЬНЕННЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ МОРЯКІВ БУЛО ТОП-ТЕМОЮ ЗАХОДУ»
«День» звернувся до голови постійної делегації України в Парламентській Асамблеї НАТО Оксани ЮРИНЕЦЬ з проханням розповісти більше про теми, які обговорювалися на засіданні в Брюсселі, здобутки української делегації та відповісти на кілька актуальних питань щодо співпраці з Альянсом:
— Цей захід відбувається двічі на рік. Ця Рада мала відбутися в грудні, але її було перенесено на січень. Все склалося успішно, адже були представники 12 країн, три посли та делегація від України в складі чотирьох осіб разом із послом Пристайком. Ми провели плідний день у розмовах щодо питань, які є найбільш актуальними, важливими для України. Однозначно, що в першу чергу ми згадували військовополонених моряків, і питання їхнього звільнення було топ-темою цього заходу. Щодо питань, які стосувалися Керченської протоки, спроможності України в захисті, ми передали чіткі потреби, що має наша держава в спеціальній техніці, кораблях для того, щоб ефективно здійснювати моніторинг, забезпечувати безпеку.
Окрім того, ми говорили про потенційну небезпеку, яка може бути сьогодні з точки зору агресивної політики та поведінки Росії в морському просторі — Чорному та Азовському морях. Можливості України абсолютно знівельовані, і ми розуміємо, що жодні міжнародні угоди взагалі не дотримуються Росією. Те, що хлопців забрали в Лефортово, це порушення всіх тих норм міжнародного права, які взагалі могли бути. Ми обговорили потенційну небезпеку, куди це далі може дійти. Всі ці моменти були відверто нами просигналізовано.
Дуже хорошою була позиція балтійських республік — Литви та Латвії. Литва після подій у Керченській протоці взагалі прийняла окремі національні санкції щодо Росії, тому що вони усвідомлюють небезпеку побудови «Північного потоку-2» — яким чином водний простір у Балтійському морі буде контролюватися Росією. Стратегічно це не лише загроза, що там буде щось побудовано чи зруйновано екологію, це можливість вести моніторинг над і під водою.
Звичайно, що були питання і до нас. Наприклад, коли нас запитали щодо відтермінування імплементації Закону «Про мову», я зазначила, що в нас у парламенті зареєстровані два закони: і урядовий, і депутатський щодо цього. Але є інші питання, які ми отримуємо від колег, і про що ми говорили: чи це єдина проблема та перешкода для того, щоб Україна отримала План дій щодо членства в НАТО, чи це єдина перешкода, щоб Україна могла стати членом Альянсу. Тобто ми також не на всі питання, які ставили, отримували відповідь, як і мали можливість поставити відповідні питання безпосередньо своїм партнерам. Уперше на Раді були представники 12 країн. Можливості щодо обміну технікою, навчання — все це ми могли обговорити.
Наступний візит, до якого готуються в НАТО і який ми очікуємо прийняти (делегації у складі майже 30 осіб, так само з 12 чи більше країн) відбудеться у Львові у червні. Окрім того, наступні сесії відбудуться у Братиславі, а осіння в Лондоні. Ми це обговорювали. В цьому році виповнюється 70 років від створення такої організації, як НАТО, після Вашингтонської угоди. Весна 2020 року в Києві — це буде завершальний етап відзначення 70-ї річниці створення НАТО.
Окрім того, було зазначено, що в НАТО бачать, як за чотири роки змінилася українська армія. Звичайно, що потрібно ще багато чого реформувати, імплементувати низку безпекових законів щодо реформи Служби безпеки України, «Укроборонпрому». Про ці питання доповідали мої колеги, які окремо відзначили, що завдяки позиції Президента, Головнокомадуючого ми сьогодні маємо боєздатну армію, на яку рівняються. З різних країн приїжджають хлопці на навчання, і вони чітко розуміють, що військові, які пройшли кілька ротацій на сході України, можуть навчити навіть тих, хто приїжджає вчити їх. Подія, що відбудеться в червні в Україні, буде важливою, тому що ми зможемо показати, як ці навчання реально відбуваються на Яворівському полігоні. Також покажемо Академію сухопутних військ — «український Вестпойнт», де разом навчаються з чотирьох спеціальностей, як виглядає друга частина України на Заході. Ми говорили про Поле почесних поховань на Личакові, де поховані 287 військових. Це ті точки, що показують, як сьогодні Україна виживає, реформуючи себе, приймаючи різні рішення. 10 років тому один із таких заходів уже був у Львові, і цікаво, що змінилося за цей час.
Колишній президент Асамблеї НАТО і міністр оборони Литви колись розповідали, що в Вільнюсі люди, молодь виходили на вулиці та просили прийняти їх до Альянсу, тому що вони готові до цього, мають можливість, прагнуть бути в єдиному демократичному безпековому просторі спільно з їхніми країнами. І, напевне, для України це теж є той момент, коли відбуваються визначальні події і коли люди, які приймають рішення, зможуть побачити, країну, яка з багатьох показників уже випереджає країни НАТО щодо готовності, спроможності бути членом цього співтовариства.
Якщо б ми 10 років тому не втрачали шанс і не думали, що хтось має нас запрошувати, а ми маємо робити перші кроки, може, сьогодні не було цієї війни на сході.
Також ми багато говорили про трастові фонди, які фінансують медичні, навчальні програми в Україні. Але така допомога може бути більшою. Ми окремо відзначали, що необхідно вести просвітницьку роботу.
Звичайно, ми також говорили про Босфор і про те, яким чином на майбутнє ми зможемо спільно приймати рішення, які будуть вигідними для всіх країн.
«ПАРТНЕРУ, ЯКИЙ ВИКОНУЄ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ГОТОВІ ДОПОМАГАТИ»
Коли НАТО бачить злагодженість роботи уряду, парламенту, Президента, вони розуміють, що ми будемо ставати сильними за будь-яких обставин. А такому партнеру, який виконує зобов’язання, дає собі раду, теж готові допомагати. І в такій співпраці вони бачать взаємовигоду в тому числі для себе. Напевно стало більше зацікавленості, розуміння, що не лише ми всі в Україні повинні об’єднатися, а й демократичні, розвинені країни мають об’єднуватися в зусиллях і протистоянні тому, що відбувається.
Це був перший візит нашої парламентської делегації в такому складі до нової штаб-квартири НАТО, де приймаються основні рішення. В нас там є окрема українська кімната, наш посол при місії НАТО в Брюсселі досить активно працює. Звичайно, що ми, як політики, можемо більше запитати та донести якоїсь інформації, бо є окремі дипломатичні протоколи. Тому подальші зустрічі відбуватимуться в цьому форматі обміну думками.
Я вірю в те, що Україна сьогодні стрімко за підтримки всього українського суспільства готова та має всі шанси і можливості бути в співтоваристві, яке цінує демократію, свободу слова, людську гідність і права людини.
— А як щодо питання захоплених Росією моряків після інциденту в Керченській протоці, чи досягнуті практичні результати?
— Перше питання, яке лунатиме на зустрічі НАТО — Росія стосуватиметься звільнення наших військовополонених моряків. Відверто кажучи, не всі пристають на таке чітке юридичне формулювання їхнього стану. Але ми знаємо, що всі хлопці визнали себе саме так — військовополоненими моряками. Ми очікуємо, що це відбудеться і що світове співтовариство чітко розуміє, що перейдено межу, і подальші кроки можуть бути лише тоді, коли всі хлопці будуть звільнені. Вони сподівалися, намагаючись і використовуючи всі свої важелі, що хлопці повернуться до Різдва, але, на жаль, цього не сталося.
Ще конкретної дати зустрічі озвучено не було, але ми вже побачили, що якісь заяви від Росії були, тому що здійснюється тиск, є небезпека санкцій. Це єдине, що може бути дієвим — наприклад санкції, коли перекриються морські шляхи для Росії, для них це боляче вдарить. Я думаю, що це переконливий аргументом, щоб звільнити українських військовополонених моряків.
— Ви нещодавно були призначені головою постійної делегації України в Парламентській Асамблеї НАТО. Які у вас першочергові пріоритети та завдання на цій посаді?
— Я не розпочинаю нову роботу, це продовження роботи, яку розпочала Іванна Климпуш-Цинцадзе, яка сьогодні є віце-прем’єром з європейської та євроатлантичної інтеграції. Два роки пліч-о-пліч разом з Іриною Фріз, сьогодні міністром у справах ветеранів, ми зробили все, щоб весною 2020 року Асамблея відбулася в Києві — вперше в історії України та НАТО.
Дуже важливо, щоб наші союзники та партнери мали хорошу правдиву інформацію, якою вони можуть володіти, і будували на її основі свої доповіді, з якими рахуватимуться у світі.
Наша делегація зустрічається з великою кількістю експертів, які розуміються на морському праві, міжнародниками, які розуміють ситуацію, що складається, можуть спрогнозувати певні речі, відслідковують заяви часто-густо маріонеткових російських політиків і бачать у них певні сигнали, (наприклад, коли вони заявляють, що будуть воювати не на території своєї країни, а на території інших країн). Донесення цієї правди є дуже важливим. Адже сьогодні в України немає можливості протистояти в якийсь інший спосіб, аніж користуватися виключно правдивою інформацією та щиро її доносити, шукати союзників і партнерів. Ми будемо продовжувати налагоджувати контакти. Навіть якщо в інших країнах відбудуться вибори, з’являться нові політики, вони будуть членами Асамблеї НАТО, ми будемо надалі продовжувати шукати з ними контакти, спілкуватися, робити все, аби вони мали прихильність до України. Щоб їхні доповіді, які звучатимуть щодо загроз безпеці у світі, мали ту частину необхідної правдивої інформації, адже тієї правди потребує світ.
Тому моїм завданням буде продовжити роботу, яку вели до мене дві голови. Цього року лишилися дві сесії, зустріч у Львові. Думаю, що мені вдасться наростити оберти.
Сподіваюся, що й надалі за підтримки членів нашої делегації мені вдасться продовжити накопичувати ту важливу роботу, звільняти хлопців, мати можливість додатково доповнювати нашу матеріально-технічну базу, яка стосується потреби України в літаках, кораблях, відповідній зброї.
Це також робота людей, які починали говорити про НАТО: Євгена Марчука, Володимира Горбуліна. Тобто ми кожного разу можемо повертатися до того, що вони робили 10—20 років тому та інколи брати їхні напрацювання, думки, що також допомагає. Результат — це виключно робота всіх разом.
— А як щодо ситуації з Угорщиною, яка продовжує блокувати засідання Комісії Україна — НАТО, як плануєте впливати на нашого сусіда?
— Станом на сьогодні ми знайшли формулу розрішення — закон про відтермінування імплементації сьомої статті в Законі «Про освіту». У нас є і урядовий, і депутатський законопроекти, але є певні процедури і там це також розуміють. Але, крім того, маємо й іншу інформацію, що, на жаль, в Угорщині поширені проросійські тенденції і діти тих, хто перебуває під санкціями світового співтовариства, отримують громадянство, тобто стають членами ЄС. Факти отримання паспортів — це знову ж таки додаткова інформація, яку ми передаємо експертам, які працюють у місії НАТО, щоб вони володіли інформацією про те, що може відбуватися, і звідки це може випливати.
Я сподіваюся, що ми знайдемо спільну формулу, і що знявши перешкоду, тобто відтермінувавши сьому статтю, ми отримаємо План дій щодо членства України в НАТО, матимемо аргументи, чому ми йдемо на поступки. Ми повинні мати рух один одному назустріч, і я бачу, що є таке розуміння. Тому в планах є певні моменти, але й ми хочемо відчути конкретний результат після прийнятих рішень в Україні, щоб не виглядало, що лише наша країна односторонньо у чомусь зобов’язана, а й вона в замін має отримувати адекватну реакцію та відповідні результати, на які ми всі очікуємо.
