Згідно з загальноприйнятим поясненням причин зростання популярності вкрай правих демагогів у всьому світі, багато хто почав вважати, що вони «залишилися позаду» через глобалізацію, технології, деіндустріалізацію, наднаціональні установи тощо. Вони вважають, що «ліберальна еліта» їх кинула, і тому тепер вони голосують за екстремістів, які обіцяють «повернути» їм країну і знову «зробити її великою».
Така оповідь видається правдоподібною в занепалих районах Східної Німеччини, в похмурих, старих шахтарських містечках на півночі Британії або в штатах Іржавого поясу на американському Середньому Заході. Але в ній ігнорується велика кількість виборців, які голосують за популістів, але при цьому порівняно заможні. Ці люди часто вже старшого віку, і вони переважно білі. Вони теж, напевно, вважають себе залишеними позаду через зміни, які їх уразили: піднесення незахідних держав і посилення ролі небілих меншин. Звідси їхня ненависть до президента США Барака Обами і сприйнятливість до міфів (що поширювалися, зокрема, Трампом), ніби Обама насправді не був народжений у США.
Утім, важче пояснити неймовірний успіх нової вкрай правої партії в Нідерландах. Три роки тому партії «Форум за демократію» (Forum voor Democratie, скорочено FvD) взагалі не існувало, але на останніх регіональних виборах вона отримала близько 15% голосів, що перетворює її на одну з найбільших фракцій у верхній палаті парламенту. Судячи з даних опитувань, невдовзі вона може стати найбільшою партією в країні.
Порівняно з більшістю країн, причому навіть у Західній Європі, Нідерланди — це надзвичайно багата і в основному досить спокійна та мирна країна. Хтось із тих, хто голосував за FvD, звичайно, може вважати себе — порівняно — залишеним позаду, проте багато хто почувається настільки ж комфортно, як і лідер цієї партії — дуже добре освічений, галантний Тьєррі Боде. Ні він, ні багато хто з його найактивніших прихильників не є невдоволеними провінціалами. Багато хто з них схожий на типових frat boys, як їх називають американці: це члени студентських братств, які насолоджуються привілеями багатства і статусу.
Утім, Боде — це такий тип політика, який частіше зустрічається в Європі, ніж у США: денді вкрай правих поглядів, який одягається в ошатній манері дилера вінтажних автомобілів. У своєму мисленні він сильно спирається на ідеологів початку XX століття: їх непокоїв занепад західної цивілізації, яку, як вони вважали, могло врятувати лише авторитарне лідерство. Як і Муссоліні, Боде вірить у «пряму демократію», в якій голос народу знаходить своє вираження на референдумах.
Згідно з поглядами Боде, іммігранти, а особливо мусульмани, розмивають чистоту корінного населення і підривають західну культуру своїми чужими звичаями. Він вважає, що не меншою загрозою для європейської цивілізації є і «культурні марксисти», яких слід вичистити зі шкіл і національних установ. Боде хоче захистити національну ідентичність, вивівши Нідерланди з Євросоюзу. Як і Трамп, яким він захоплюється, Боде вважає, що зміна клімату — це обман.
Чому все це привабливо для багатьох людей у такій стабільній і процвітаючій країні? І, до речі, чому політики, яких тривожать питання імміграції і національного занепаду, майже автоматично погоджуються з ідеєю, що зміна клімату — це не проблема? Я знайшов можливу відповідь, але не в Амстердамі, а в Лондоні, де кілька тижнів тому брав участь у марші протесту проти Брекзіту разом із сотнями тисяч британських громадян.
Цей натовп був виключно цивілізованим, навіть можна сказати елегантним, і був носієм своєрідної доброчесності. Всі мовчки були згодні з думкою, що прихильники Брекзіту не просто не мають рації, а й є фанатиками і ксенофобами. І це, напевно, точний опис багатьох прихильників Брекзіту, а особливо деяких із їхніх найбільш галасливих офіційних лідерів. Мої особисті відчуття були повністю на боці учасників маршу. Проте це відчуття власної доброчесності в тих, хто вважає себе прогресивним, можливо, допоможе пояснити популярність украй правих агітаторів, а також зв’язок між антиіммігрантськими настроями і запереченням зміни клімату.
Партії зліва від центру колись представляли економічні інтереси промислового робочого класу. Їхня увага почала зміщуватися в останні десятиліття XX століття, коли для лівих важливішими стали расові, гендерні та екологічні проблеми. Боротьба з расизмом, а також за рівні права для жінок і сексуальних меншин і за здоров’я планети (всі зазначені цілі дуже гідні) додали прогресивній політиці потужного відчуття доброчесності. Ми знали, що є найкращим для людей, а ті, хто нам заперечував, були або дурнями, або злодіями.
Подібне ставлення (може виявитися) важко витримувати, особливо якщо воно поєднується із соціальними й освітніми привілеями, як це часто й відбувається. В Нідерландах є давня традиція доброчесного правління. Ви можете побачити її на створених Франсом Халсом портретах голландських знаменитостей XVII століття, одягнених у стриманий, але дорогий чорний одяг. Ці люди, які часто справді надихалися благородними мотивами, твердо вірили в те, що їхня вроджена протестантська доброчесність давала їм право управляти державою.
Елементи цієї традиції зберігалися в Нідерландах тривалий час. Ліберальні і соціал-демократичні партії, зокрема, говорили народу, що хороші громадяни повинні вірити в європейську інтеграцію; вітати «гастарбайтерів» і біженців; пити і їсти, не піддаючи загрозі своє здоров’я; а також робити все можливе для пом’якшення збитків, спричинених зміною кліматичних умов.
Реакцією на цю форму патерналізму, який зазвичай був розумним і з добрими намірами, став популізм непослуху. Наприклад, дитина може відмовлятися їсти шпинат тільки тому, що її мама запевняє, ніби він їй корисний, і так само прибічники Трампа, Брекзіту і Боде хочуть показати середній палець політиці доброчесності. Саме тому Найджел Фарадж, головний підбурювач Брекзіту, полюбляє фотографуватися з келихом, повним пива, і цигаркою, що димить: якщо благодійна еліта хоче, щоб ми менше пили і перестали курити, тоді випиймо ще по одній і закурімо.
Цей особистий бунт швидко перетворюється на політичний. Якщо «вони» говорять нам залишитися в Європі — треба вийти. Якщо вони говорять нам приймати іммігрантів — треба розвернути їх геть. Якщо вони говорять нам, що зміна клімату — це серйозна загроза, треба це заперечувати. Усе що завгодно здається кращим, ніж визнання, що експерти мають рацію. Це вірно для країни Трампа, і це так само вірно для безтурботних і благополучних Нідерландів.
Проект Синдикат для «Дня»
Ян БУРУМА, письменник, автор книг «Убивство в Амстердамі: смерть Тео Ван Гога і межі толерантності», «Рік нуль: історія 1945 року» і «Токійський роман».
