Згідно з даними обробки 99% бюлетенів, на парламентських виборах у Грузії перемагає правляча партія «Грузинська мрія — Демократична Грузія», що набирає 48,61% голосів виборців. На другому місці опозиційна партія «Єдиний національний рух», за яку проголосувало 27,04%. На даному етапі більше жодна партія або блок не змогли подолати 5-відсотковий бар’єр. Найближчі до подолання бар’єра «Альянс патріотів Грузії», який має, за останніми даними, 4,99% голосів, і партія Іраклія Аласанії «Вільні демократи», у якої 4,59% голосів.
«День» звернувся до грузинського політолога Давида БЕРІТАШВІЛІ, НКО Інститут свободи, з проханням прокоментувати результати парламентських виборів і чому так відрізняються результати двох опитувань, одне з яких давало майже подвійну перевагу «Грузинській мрії» над нацрухом, а інше — всього 5%.
«ЗА ОСНОВУ ВЗЯТО РОСІЙСЬКУ МОДЕЛЬ»
— Якщо в цілому охарактеризувати ці вибори, то за основу взято російську модель проведення подібного роду волевиявлень.
Після подій на Болотній площі Володимир Володимирович зачистив політичне поле. Бориса Нємцова вбили, Касьянова знімали в ліжку з жінкою. У Навального — брат у в’язниці, й сам він під умовним терміном.
Усі інші заходи руху «Грузинська мрія» удалися. Наприклад, ЗМІ повністю підконтрольні. Правоохоронні органи не лише ганяються за свистком за «Руставі-2», а й якщо будуть якісь скарги на ці вибори, вони одразу їх оскаржать або не дадуть їм ходу. У нас безперервно відбувається зачистка політичного простору.
І у нас збереглася, як практично в усіх пострадянських країнах, — боязнь не послухатися начальника. Якщо на вас розсердився бос або ви мусите порушити закон, то, звісно, важливіше зберегти благовоління начальника. Тому людина підпише будь-який протокол, будь-який документ, якщо бос накаже. Тому — абсолютна неповага до закону. Наприклад, когось змушують додавати відсотки, й люди не бояться цього робити, оскільки, по-перше, немає нормального правосуддя. Людина розуміє, що у боса прокуратура й суди в кишені, й тому цей рядовий виконавець із задоволенням йде на протиправну дію, якщо йому веліли зверху.
До того ж слід врахувати й такий чинник, що в цих умовах більша частина населення не має високого рівня свідомості. Наприклад, по телебаченню, інтернету йде величезна кількість інформації. Але кожна новина не супроводжується ярликом: це правда або неправда.
У цьому потоці людина все сприймає рівномірно й вибирає якесь середнє арифметичне. Якщо ви хочете отримати якесь уявлення про подію, у вас є дві людини, які розповідають, з них одна, яка завжди свідомо бреше, а інша завжди говорить правду. І ви не знаєте, хто з них хто, ви ніколи не отримаєте реальної картини події.
Останнім часом було використано безліч записів, що невідомо звідки взялися. Записи розмов між представниками національного руху або розмови з Мішею Саакашвілі. Оскільки ці записи зроблені незаконно, без санкції суду, то кримінальні справи, що порушувалися за цими розмовами, не мали свого продовження. Але це створювало певне тло.
Також використовувалася постійна пропаганда проти «Єдиного національного руху» з такими звинуваченнями: ви кровопивці, вбивці, ви, мовляв, Грузію позбавили гідності.
Крім того, люди, які 2012 року масово віддали свої голоси за «Грузинську мрію», бачать, що ті щось не те зробили. Наприклад, ларі впав на 40%, економічне зростання становить плюс-мінус один відсоток. Різні великі інфраструктурні проекти, як будівництво дороги з Туреччини до Китаю, уповільнилися.
«ПОЧАЛИ ВИКОРИСТОВУВАТИ МЕТОДИ, ЯКІ ПРАКТИЧНО НЕ ДОЗВОЛЯЮТЬ ЗЛОВИТИ ЗА РУКУ ПОРУШНИКІВ»
— А як у цілому пройшли вибори?
— Почали використовувати методи, які практично не дозволяють зловити за руку порушників. А вони є як індивідуальні, так і колективні. Наприклад, стоїть людина біля виборчої дільниці зі списком і стежить за тим, чи проголосували всі співробітники сільради. Якщо ні, вона починає телефонувати: ти чого не прийшов, давай швидко проголосуй.
Колективний метод такий. Наприклад, якщо у вашому селі виборча дільниця покаже поганий результат, то дорога заасфальтованою не буде, будете по коліна багнюку місити.
Потім, наприклад, виборцеві можуть принести 25 ларі, щоб він сходив на вибори.
Крім того, слід зазначити ваше всесвітньо відоме українське ноу-хау — «тітушки». У нас їх з’явилося дуже багато, цілі мобільні загони. Їх особливо використовували на тих дільницях, де з відривом перемагала по мажоритарному округу представниця нацруху. Хтось із комісії зателефонував, що вона виграє, буквально вриваються відкрито люди, яких всі члени комісії знають, і починають розбивати урну для голосування, розкидати бюлетені по всій кімнаті. І там була спостерігачка з Великобританії, вона знімала все це на камеру. Мало того що в неї відібрали камеру, її ще й побили.
Зараз зрозуміло, що до парламенту проходять дві партії: «Грузинська мрія» отримує десь 50% і «Єдиний національний рух» — менш як 30%. Але там дуже важливо, що на порозі подолання 5-відсоткового порога стоїть така собі червоно-коричнева партія, що називається «Альянс патріотів». Ця партія явно промосковська, весь час говорить про те, що справжні окупанти — це турки, яких треба вигнати з Грузії. І вони в опозиції не до правлячої партії, а до нацруху.
Якщо в результаті цих виборів вони подолають 5-відстковий бар’єр, то група людей з цими настроями, які стануть недоторканними завдяки депутатському імунітету, розповідатимуть що завгодно й де завгодно, й нічого з ними не можна буде зробити.
Крім того, поза сумнівом, працювала якась «чорна каса». Якщо подивитися на легальні надходження до кас партій, то «Грузинська мрія» має в рази більше, ніж наступний за списком «Єдиний національний рух».
Лідери інших партій з нижчим відсотком підтримки розповідали, що проти бізнесменів, які намагалися їх фінансувати, влада направляла фінансову поліцію, що починала забирати комп’ютери для експертизи й т.п. Іншими словами, фінансування партій здійснюється незбалансовано.
І ще таке важливе питання, яке наводить на думку про махінації. Річ у тім, що традиційно протоколи, що надходили з дільниць, одразу завантажували в комп’ютери. І тому перші дані про голосування можна було побачити на веб-сайті ЦВК.
А ось цього разу після закінчення голосування лише о третій ночі почали з’являтися зведення про результати голосування в інтернеті. Виходить, ЦВК зберігала ці протоколи й потім, відібравши необхідні, почала викладати їх на сайт.
Крім того, в комісіях, що працювали на місцях, відбувалися дивні речі. Наприклад, голова комісії під час підрахунку оголосив перерву й кудись пішов. Розповідають, коли його почали шукати, то знайшли в автомобілі, де він сидів з головою адміністрації. Вочевидь, він шукав способу, як вийти з неприємного становища, що там перемагає не той, хто має. І це все має всенародний характер. Майже неможливо таких порушників схопити за руку. Де написано в законі, що голові комісії не можна під час підрахунку голосів сідати в машину з головою адміністрації і про щось розмовляти?
— Чи слід усе вами сказане розглядати як наміри грузинської влади створити в країні подібність російського режиму?
— Річ у тім, що для «Грузинської мрії» західний вплив є поганим. Тому що Захід вимагає весь час дотримання якихось правил. Наприклад, на Заході закликають Україну боротися з корупцією, Путін не закликатиме до цього. Навіщо це йому? Головне — його любити. Тому з якоїсь точки зору комфортніше бути другом Росії, ніж Заходу, який постійно чіпляється з якимись «дурницями». У цілому нинішня система в Грузії більш толерантна до Росії. Хоча вони, напевно, розуміють, що Росія ніколи нічого не дасть просто так, гранти чи іншу допомогу. Тому вони декларують, що у них стійкий західний курс. Насправді це далеко не так. У них є такий канал зв’язку з Москвою, так званий празький формат. Вони в Женеві зустрічаються з Карасіним, абхазами. А Абашидзе їздить до Праги й теж зустрічається з Карасіним. І мені здається, що це формат для передачі вказівок Грузії.
«НА ЖАЛЬ, ГРУЗИНСЬКА НАЦІЯ ПОДІЛИЛАСЯ МАЙЖЕ НАВПІЛ»
— Чи вийдуть на вулицю грузини, як це зробили українці в листопаді 2004 року, коли була схожа ситуація з тим, що відбувалося у вашій країні 8 жовтня?
— Я просто уявив собі, як люди кілька місяців на морозі стояли, щоб захистити свої права. У нас таке теж було. Зокрема, 2003 року грузинський народ мобілізувався через брехню на виборах, що стало сигналом для Революції троянд. Мабуть, за життя одного покоління двічі таке не можна здійснити.
— Виходить, що на Грузію чекають ще чотири роки правління «Грузинської мрії», які деякі експерти називають продовженням агонії режиму?
— На жаль, грузинська нація, дійсно, поділилася майже навпіл. Причому ми не повинні забувати, що явка становила 50%, решта 50% залишилися вдома. І ті, хто залишився вдома, думали, що вони ні в що не втручаються. Насправді, всі, хто залишився вдома, прямо проголосували за продовження цього режиму. Адже чим менше людей приходить на виборчі дільниці, тим більшою є питома вага людей, якими маніпулюють. Це держслужбовці, поліція, пенсіонери. Тому ті, хто відсидівся вдома, самим собі й нації зробили ведмедячу послугу. Тепер ми ще чотири роки повинні терпіти нинішню владу.
Мені здається, що нинішня система влади не дуже стабільна й, напевно, хитатиметься. Не думаю, що цей проект протягне чотири роки. Тому що нинішня влада керує погано, курс ларі падає, добробут не покращується, економічного зростання практично немає.
«ДВІ ГОЛОВНІ ПАРТІЇ ВИСТУПАЮТЬ ЗА ІНТЕГРАЦІЮ ГРУЗІЇ В НАТО І ЄВРОСОЮЗ»
Лаша ТУГУШІ, головний редактор газети «Резонанс», Тбілісі:
— Теоретично ще не вирішено, хто виграв, тому що в 53 округах пройдуть другі тури. Єдине, ті 20 депутатів, які обрані за мажоритарними округами, є представниками правлячої партії. Можна передбачати, що перевагу поки що має правляча партія. Думаю, що другий тур буде дуже гарячим. Теоретично правляча партія може взяти дві треті голосів, а може й не виграти виборів.
Багато хто передбачав і, як показали екзит-поли, більшість грузин віддали перевагу «Грузинській мрії». Чому так сталося? Напевно, тому що, по-перше, виборці бачать, що правляча партія спрямована на вирішення соціальних питань. По-друге, «Грузинська мрія» більш стабільна і виступає за стабільність у країні. По-третє, можливо, на думку виборців вплинула поява напередодні виборів багатьох публікацій, інсинуацій про те, що Саакашвілі хотів тут влаштувати переворот. Це дуже підняло температуру всередині країни. Тепер складно припустити, якою була б ситуація, якби цього не було.
Вибори йшли з формулою «ангели і дияволи». Головні політичні сили таврували одна одну, що вони ангели, а інші — дияволи. В результаті у виграші опинилась правляча партія.
Ще одним чинником були гроші. Найбільше грошей витратила на передвиборчу кампанію правляча партія. І ніхто цього не приховує, оскільки в цьому немає нічого протизаконного.
Усі незалежні спостерігачі говорили, що це були здебільшого конкурентні вибори, звісно, не ідеальні, з якимись погрішностями. Медіа були відкриті для всіх, включаючи опозицію, були жорсткі дискусії. Політики мали можливість бути на всіх каналах.
Думаю, що більшість населення — за мирне вирішення проблем. Люди хочуть обирати, а не ходити на вулиці. Ми повинні пройти дуже складною дорогою, тому що пристрасті надто сильно завирували.
Що стосується російського чинника, то вперше в історії Грузії антинатівська, антизахідна партія зуміла подолати поріг у 5%. У нас 25% населення були розчаровані в Заході, але вибори показали, що такі настрої в меншості. І лише одна партія потрапила до парламенту, яка може там створити платформу. І це може бути проблематично з точки зору нашого прозахідного курсу.
Така непроста ситуація, але дві головні партії, якщо можна так сказати, — Саакашвілі й Іванішвілі, які пройшли до парламенту, незважаючи на те, що вони жорстко відзиваються одна про одну, за програмами і діями виступають за інтеграцію Грузії в НАТО і Євросоюз. І уряд у нас теж прозахідний. Не думаю, що курс у нас зміниться, а з’явиться новий нюанс у грузинській політиці, коли такі партії з’являються і формально присутні в офіційній владі. Хоча вони перебуватимуть в опозиції — це серйозний сигнал, який потрібно сприймати і в майбутньому враховувати. Причому не лише нам, а й нашим партнерам.
