Берлін — традиційні ліві сили Європи опинилися під загрозою зникнення. Менше ніж за два роки соціал-демократичні партії континенту зазнали історичних поразок у Франції, Нідерландах, Німеччині й Італії. На континенті, чиє політичне життя тривалий час визначалося демократичною конкуренцією між правоцентристськими і лівоцентристськими партіями, крах лівих може мати далекосяжні наслідки, які виходять за межі інтересів окремих партій.
Багато чинників стали причиною занепаду лівих, зокрема зникнення традиційного робочого класу. Але одна з найголовніших причин настільки ж похмура, як і проста: європейські виборці дедалі активніше виступають проти імміграції і не вірять, що ліві здатні її стримати.
Зіткнувшись із безперервним припливом біженців та мігрантів, насамперед з Близького Сходу і з Африки, європейські виборці перетворили серію нещодавніх виборів на своєрідні референдуми з питання про імміграцію. Рухи вкрай правих популістів уміло зіграли на страхах виборців із робочого класу, переконавши їх у тому, що традиційні лейбористські партії дозволять іммігрантам прибувати фактично без обмежень.
У квітні прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан здобув переконливу перемогу на виборах, провівши виборчу кампанію, в якій акцент робився на «загрозі християнським цінностям», яку нібито створюють іммігранти-мусульмани. Новий коаліційний уряд Італії, який виступає проти істеблішменту, прийшов до влади завдяки популярності жорстко налаштованої проти імміграції партії «Ліга». Її очолює Маттео Сальвіні, який тепер став міністром внутрішніх справ і заступником прем’єр-міністра.
У Словенії вкрай права опозиційна партія колишнього прем’єр-міністра Янеза Янші отримала трохи менше ніж 25% голосів на парламентських виборах, що відбулися цього місяця, а це означає, що Янша сформує новий уряд країни. Вторячи президентові США Дональду Трампу, Янша проводив виборчу кампанію на антиіммігрантській платформі під гаслом «Словенія передусім».
Коли ультраправі популісти тільки починали набирати політичну силу, лівоцентристські партії Європи сподівалися, що вони зможуть впоратися з цією проблемою завдяки своїм традиційно сильним сторонам. Прагнучи уникнути мимовільної допомоги агітації ультраправих, лівоцентристські політики намагалися відвести тему суспільних дебатів у ідеологічно комфортну для них зону — безробіття, нерівність, соціальна справедливість. Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) провела всю передвиборчу кампанію 2017 року під гаслом «Настав час для більшої справедливості».
Проте одна за одною болючі поразки змусили лівоцентристські партії чітко усвідомити: виборців, які стурбовані перш за все імміграцією, неможливо залучити закликами до справедливості, якими б вони не були обґрунтованими. Як наслідок лівоцентристські партії по всій Європі почали змінювати курс: одразу в кількох ключових країнах соціал-демократи змінюють свою давно усталену позицію щодо питань міграції.
У Німеччині коаліційний уряд (до нього входять СДПН, Християнсько-демократичний союз і його братська партія в Баварії — Християнсько-соціальний союз) виявився втягненим у запеклу суперечку через імміграцію, яка ставить під загрозу збереження цієї коаліції. СДПН прагне до загальноєвропейського рішення і заперечує необхідність закриття кордонів Німеччини, проте партійний лідер Андреа Налес виступила з пропозицією прискорити процедури розгляду заяв про надання притулку, дозволивши владі приймати рішення за заявами від громадян із безпечних третіх країн упродовж одного тижня. А в травні Налес ініціювала дебати всередині СДПН, явно наслідуючи ультраправу риторику: вона заявила, що Німеччина «не може прийняти всіх».
Частина керівництва СДПН і молодіжне крило партії обурились. Але у відповідь Налес лише підкреслила свою позицію, публічно підтримавши складений радою незалежних експертів критичний аналіз причин поразки партії на торішніх виборах. У цій доповіді «відсутність послідовної соціал-демократичної позиції» з питань міграції названо однією із структурних недоліків партії.
Соціал-демократична партія Австрії пішла ще далі в питаннях імміграції. Партійне керівництво представило нову програму, яка має бути офіційно схвалена до кінця цього року. В ній офіційно переформульовано позицію партії: «за інтеграцію», а не за міграцію. Хоча в цій програмі згадуються «гуманітарні обов’язки» країни, вона при цьому вимагає встановлення «дієвого захисту» на зовнішніх кордонах ЄС.
Соціал-демократи Данії перебувають на крок попереду від своїх австрійських товаришів. Готуючись до виборів, які відбудуться наступного року, вони прийняли новий документ із викладом позиції щодо питання імміграції; він називається «Справедливо і реалістично». Як зазначається в цьому документі, потік мігрантів у Данію можна скоротити, створивши «прийомні центри» поза Європою для розгляду заяв про надання притулку. У документі також містяться заклики активніше співпрацювати з ООН і розробити «План Маршалла» для Африки, який, як передбачається, переконає більшу кількість мігрантів залишитися вдома.
Цю позицію в цілому повторюють і соціал-демократи Швеції, які намагаються ослабити потужну суспільну підтримку ультраправих «Шведських демократів», що виступають проти імміграції. Прем’єр-міністр Стефан Льовен, який веде кампанію з метою бути переобраним у вересні, нещодавно назвав традиційно відкриту імміграційну політику своєї країни «нестійкою». Пропонована ним програма під назвою «Безпечна міграційна політика для нового часу» обіцяє зниження числа біженців, що приймаються Швецією, удвічі, а також заходи, які не дозволять знехтуваним прохачам притулку одержувати соціальну допомогу. Ця програма піддавалася жорсткій критиці з боку груп, що захищають мігрантів.
У їхній критиці наголошується головна проблема. З одного боку, імміграційне зрушення у соціал-демократів є необхідною реакцією на вимоги виборців. Спроби обмежити або поставити під контроль міграцію не обов’язково пояснюються расизмом або ксенофобією. Головне — гарантувати, щоб ця політична реакція залишалася морально прийнятною.
Водночас дуже різка зміна може виявитися згубною для лівоцентристських партій, що зазнають труднощів. Вони вочевидь не можуть копіювати жорсткі націоналістичні рецепти радикальних правих, що було б не лише економічно контрпродуктивно, а й відкрито суперечило прогресивним цінностям, відсторонюючи космополітичних прихильників цих партій.
Натомість лівоцентристські партії Європи повинні знайти баланс між національною і міжнародною солідарністю, використовуючи потрійну стратегію: ефективне обмеження імміграції, увага на інтеграцію, гуманітарна діяльність із метою полегшення масових людських страждань. Такий підхід дозволить уникнути використання підбурливої риторики, пропонуючи натомість реальні, далекоглядні і морально послідовні рішення, які, не будучи популістськими, цілком можуть стати популярними.
Саме цей підхід обрали прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо і президент Франції Еммануель Макрон. Лівоцентристські партії Європи, які переживають труднощі, повинні наслідувати їхній приклад, визнавши, що подібне перепозиціонування цілком може бути ключем до їхнього політичного виживання.
Проект Синдикат для «Дня»
Міхаель БРОНІНГ, голова відділу міжнародної політики в Friedrich-Ebert-Stiftung — політичної організації, афілійованої із Соціал-демократичною партією Німеччини.
