Усе як у Льва Толстого. Авторитарні правителі і диктатори схожі один на одного як дві краплі води. І збориська вони організовують практично за одним шаблоном. Усе, що відбувалося в Москві з посланням Путіна Федеральним зборам, вельми нагадувало з’їзди КПРС із поправкою на сучасні технології.
Глядачі й слухачі, яких зібрали, всю першу частину виступу головного російського начальника відверто нудьгували. Обіцянки підвищити і довести до рівня, забезпечити геть усіх усім мислимим і немислимим, будувати житло і ясла і далі за списком, відомим навіть не з часів дорого Леоніда Ілліча, а самого вождя всіх народів. Зібраний народ слухав, проте без ентузіазму.
Раптом пожвавилися запрошені чиновники і зігнана громадська масовка. Оратор у другій частині послання почав погрожувати Заходові і показувати картинки. Комп’ютерні стрілялки дивитися набагато цікаво. До того ж дуже приємно відчути, нехай і намальовану, потужність непереможної і легендарної, яка гуркочучи вогнем, виблискуючи блиском сталі, покаже америкосам їхнє місце у світі.
Путін погрожував новими ракетами, здатними «здійснювати польоти у щільних шарах атмосфери на міжконтинентальну дальність на гіперзвуковій швидкості, що перевищує число Маха більш ніж у 20 разів».
І, нарешті, за словами Путіна, фантастичне досягнення російського оборонно-промислового комплексу. Він створив підводні дрони, здатні рухатися на дуже великій глибині і на міжконтинентальну дальність зі швидкістю, що кратно перевищує швидкість підводних човнів, найсучасніших торпед усіх видів, навіть найшвидкісніших, надводних кораблів. Для них створено унікальну малу ядерну установку, у сто разів меншу, ніж на сучасних атомних підводних човнах.
Якщо все це сприняти за щиру правду, то й справді дух перехоплює.
Якби Путіна виховувала, за його словами, не ленінградська вулиця, а він хоч якось вивчав у школі фізику та математику, то всієї цієї нісенітниці з високої трибуни на весь білий світ не говорив і не показував би.
Підводні човни під водою рухаються зі швидкістю близько 30 вузлів (54 км/ч), і далеко не всі. Кратне перевищення, це у скільки разів? Якщо удвічі, то швидкість дрона буде 60 вузлів (108 км/ч), якщо утричі, то 90 вузлів і 162 км/ч. При цьому опір середовища, в нашому випадку води, швидко й нелінійно зростає зі збільшенням швидкості. Кратне зростання швидкості зумовить багаторазове зростання опору руху.
Найшвидкохідніші надводні кораблі мають швидкість 60—70 вузлів (108—126 км/ч), і це не найбільші судна, навпаки, відносно малі. Їхня підводна частина значно менша, ніж надводна, а опір повітря нижчий, ніж води.
Велика глибина — це яка? Підводні човни рідко опускаються навіть на глибину 100 м. З дуже простої причини — дуже великий тиск стовпа води на одиницю площі корпусу. Так званий дрон малу площу поверхні не матиме. Просто ракети інакше там не розмістиш. І закон Архімеда ніхто, навіть Путін за всієї сонцеликості, скасувати не може. Велика глибина — великий тиск, а отже, проблеми зі швидкістю, потрібною потужністю двигунів тощо.
І ще один чинник — енергетична установка. Що більша швидкість, то більший опір, більша необхідна енергія на подолання. Що вища потужність, то більший розмір двигуна, а отже, й більший розмір корпусу дрона. Більша поверхня — більший опір. Коло замкнулося.
Ще проблема, дуже важлива для військових. Велика потужність двигунів — великий шум гвинтів. Так званий дрон простіше відстежується гідролокаторами з відповідними наслідками.
Тепер про так звану малогабаритну ядерну установку. Не заглиблюватимемося в подробиці, але невеличкі габарити — мала потужність і далі за ланцюжком. До того ж атомний реактор сам гвинти не крутить, а лише дає енергію для цього. Потрібен двигун. За великої потужності він не може бути малим за визначенням. Можна скільки завгодно малювати картинки і показувати їх малограмотним у техніці присутнім, але зігнорувати і тим паче знехтувати закони фізики і теореми математики неможливо.
Звичайно, на такі дрібниці, як рівняння Нав’є — Стокса, ламінарні і турбулентні потоки, число Рейнольдса, кавітація, в’язкість, нелінійність та інші поняття фізики і математики президент всієї Росії може не зважати. Не царське, поки що президентське, це діло. Проте закон збереження енергії і його наслідок для гідродинаміки — рівняння Бернуллі вивчають у школі. Усе знати неможливо, все знає лише Британська енциклопедія. Якщо у знаннях прогалина, то звертаються до книжок, щоб її заповнити, чи консультуються у фахівців. Вони в Росії поки що є. Інше питання, чи захоче залучений до цього фахівець заперечувати сонцеликому, адже може виявитися собі дорожче.
Виникають цілком обґрунтовані запитання. Навіщо? І на кого ця навколонаукова нісенітниця розрахована.
Відповідь на перше запитання очевидна. Скоро вибори, громадянам в економіці і соціальній сфері запропонувати нічого, окрім обіцянок райдужних перспектив. Ось і звертаються до імперських комплексів, щоби показати, як світ має боятися Росії. Неповноцінній великодержавній свідомості нічого іншого не треба, і Путін спробував зіграти на цих комплексах. До того ж слід затьмарити поразку в Сирії групи Вагнера, яка справила дуже негативне враження на шовіністів і так званих патріотів.
Звичайно, лише внутрішньою аудиторією справа не обмежується. Загрозливий тон покликаний посіяти страх, передусім серед європейців. Ставка на те, що ситий і зніжений, за московськими уявленнями, Старий Світ піде на новий Мюнхен, аби лишень йому дали спокій, і відійде від американців. Абсолютно марні надії, але в Кремлі живуть легендами, ними створеними, і в них вірять.
Це як із газом і Донбасом. Думали поставити Україну на коліна, розв’язали війну, а вийшло все навпаки.
З другого боку, смішно думати, що у США не знайдуться люди, за їхньою кількістю лише нобелівських лауреатів, які не побачать всю нісенітницю, показану з екранів і сказану усно. Кого всі ці комп’ютерні стрілялки, до того ж не дуже гарної якості, могли за океаном налякати. Нікого. Проте ймовірність нової гонки озброєнь стає вельми наочною. І до неї долучаться Китай, Індія та Японія. То в кого Кремль хоче виграти цю гонку. У США і Японії, промисловий потенціал яких у багато разів більший, ніж у Росії. Про Китай з Індією годі й казати.
Головна проблема Путіна полягає в тому, що з ним ніхто не хоче вести перемовини як щодо України, так і щодо Сирії. І ось таким комп’ютерним шантажем зроблено спробу примусити США до них. Судячи з відгуків із заходу, вона виявилася невдалою.
