Епопею з «Південним потоком» ще далеко не завершено. Як і передбачалося, невдачу Москви на цьому напрямі оголошено перемогою. Відповідно, потерпілою стороною названо Європу. Вона тепер бідуватиме й замерзатиме. Чому так вирішив голова «Газпрому» з урахуванням під зав’язку заповнених європейських газових сховищ, залишається загадкою.
Голова «Газпрому» Олексій Міллер повідомив, що зупинка так широко розрекламованого проекту — крок до зміни моделі роботи на ринку Європи.
♦ Тепер норовливі члени ЄС купуватимуть газ не в Росії, а в Туреччини на кордоні останньої з Грецією. Характерно, що з Україною ні про що подібне в Москві й чути не хочуть.
Спад цін на нафту зумовлений багатьма обставинами, але не в останню чергу й тим фактом, що у світі значне перевищення пропозиції над попитом. Здійснюючи будівництво трубопроводу через Туреччину, «Газпром» своїми руками створює на півдні Європи аналогічну ситуацію лише з газом.
♦ Справді. «Північний потік» вже кілька років фактично експлуатується на половину своєї потужності, і перспектив його наповнення не видно. На південь Європи буде спрямовано газопровід з Азербайджану, що вже будується. Він фактично покриватиме споживання балканських і сусідніх країн практично повністю. Ринок тут не дуже великий, його місткість близько 19 млрд куб м. газу. При цьому Румунія видобуває 11 млрд куб. м, а споживає трохи більше. Хорватія вже кілька років не купує газ у Росії. Вже зараз розробляється проект постачань газу зі східної частини Середземного моря до Греції та Італії.
Куди діватиметься російський газ, доставлений через Туреччину, якщо на ринку його й так багато. Залишається лише знижувати ціну, але тоді навіщо було взагалі цей газопровідний город городити, якщо прибутку від нього жодного, самі лише збитки. Хоча ні, є одна, але палка пристрасть. Звести транзитний потенціал України до нуля. Заради цього жодних мільярдів хоч рублів, хоч доларів не шкода.
♦ Нафта продовжує завдавати Кремлю суцільних неприємностей. Цими днями надійшло повідомлення, значення якого належною мірою не оцінили прокремлівські експерти.
Уряд Іраку залагодив суперечку з курдською автономією про продаж нафти і бюджетні виплати. Він також передасть Ербілю (головне місто курдської автономії. — Авт.) частину зброї, що надходить від американців. На півночі Іраку розташовані важливі нафтові центри. При цьому курди контролюють Кіркук, звідки надходить через Туреччину нафта на узбережжя Середземного моря. В умовах складнощів з центральним урядом Іраку курдська влада не розширювала видобутку нафти, оскільки вона не мала повною мірою легального статусу. Наразі цю проблему знято, і розширенню видобутку нічого не заважає. Навіть за таких умов курди постачали на світовий ринок близько 35 млн тонн нафти на рік, що становить 24% від усього видобутку Іраку. Як прогнозують експерти, тепер цей обсяг швидко збільшуватиметься. Ба більше, цим каналом може надходити нафта і з південно-західних районів Іраку. Загалом нафтове море продовжує розливатися, і ніхто не має наміру знижувати видобуток. Хоча про це в Росії говорити можна.
♦ Річ у тім, що буріння нових свердловин на 80% здійснюють іноземні компанії. Їх тепер лише 3, і вони підпадають під санкції. Найімовірніше, їм доведеться різко згорнути фронт робіт, услід за цим неминуче почне зменшуватися і видобуток нафти. І навіть якщо ціна й відскочить назад, що малоймовірно, то Москві це не допоможе. Експорт все одно зменшиться. Відповідно, і надходження до російського бюджету.
Коли в Москві перетворювали газ і певною мірою нафту на знаряддя політики, то навряд чи думали, що самі стануть заручниками цього процесу. І це зумовлює посилення політичного маневрування Кремля.
♦ Ідеологічно Путін визнав за краще не згадувати у своєму посланні термін «Новоросія». Давши цим самим Заходові сигнал, що все ж таки треба домовлятися. Хоча пропаганда на федеральних каналах мало змінилися і Москва продовжує наполягати на своєму, але реальність змушує хоча б імітувати миролюбність. Не випадково терористам на Донбасі відверто заявили, що на обіг російського рубля у так званих «ДНР» і «ЛНР» нехай і не розраховують. Тут на Крим не вистачає і ведуться розмови про запровадження спеціального кримського податку. Отже, додаткові нахлібники не потрібні. Своїм не можемо ради дати.
На мінських нарадах, що анонсуються, українська делегація має зайняти тверду позицію. Спочатку у повному обсязі мають бути виконані попередні Мінські протоколи, потім можна буде говорити про фінансові проблеми.
♦ Москва явно потрапила у складне становище. Навіть раніше, ніж у Кремлі передбачали. Там вважали, що газу не вистачить, і в Україні почнеться енергетична криза. Становище справді дуже серйозне, але є кілька варіантів розв’язання проблеми. Хоча, затримуючи потяги з вугіллям на кордоні, Росія намагається змінити обстановку на майбутніх перемовинах.
Судячи зі скороспішних перемовин Путіна й Олланда, Москва намагається внести розкол в Європі. Передусім між Францією і Німеччиною. Аби перетягти Париж на свій бік, Кремль натякає на можливість розв’язання проблеми «Містралів» без фінансових втрат для французьких кораблебудівників.
♦ Друге, не менш важливе, завдання для московської дипломатії змусити Київ вести перемовини з лідерами терористів безпосередньо і цим самим визнати їх стороною майбутньої угоди. Про це свідчать постійні затягування початку перемовин у Мінську і заяви, зокрема Пушиліна, про неприйнятність участі у них представників США і Євросоюзу. Зрозуміло, що українська дипломатія на таке ніколи не погодиться. Москві це не дуже важливо, хоча й незначний, але привід звинуватити Україну у зриві чи затягуванні переговорів. Як варіант, лідери сепаратистів щось у Мінську підпишуть, але потім за відомою схемою заявлять, що їх не визнають, і тому вони нічого виконувати не будуть під розмови про так званий геноцид та інші вигуки російської пропаганди.
Домовленість курдів із центральним урядом Іраку, на перший погляд, прямого стосунку до Донбасу не має. Це якщо розглядати цей факт ізольовано. Насправді зв’язок безпосередній у вигляді зростання постачань нафті на світовий ринок, як і викрутаси «Газпрому» з «Південним потоком». Москва дедалі більше заганяється в дипломатичний та економічний глухий кут. Спад цін на нафту, потім на газ, прогресуюча девальвація рубля і санкції набувають дедалі грізніших обрисів. Авантюра в Україні повисає важким тягарем на всьому російському суспільстві.
♦ За цих умов Кремль прагне певним чином показати свою конструктивність напередодні чергового розгляду санкцій в Євросоюзі. Нам потрібно це використовувати з максимальною ефективністю. Якщо українська сторона виявить належну твердість і рішучість, то в Мінську може бути досягнуто такої угоди, яку сепаратисти вимушені будуть виконувати. І тоді хисткий мир на Донбасі може настати. Хоч на певний час.
