Завжди непросто відрізнити дипломатичну риторику від офіційної політики. Але їх особливо складно розрізняти в Китаї, де дії уряду так часто не відповідають його заявам. Враховуючи це, варто задатися питанням: чи є останнє гасло китайських чиновників — «Азія для азіатів» — лише націоналістичним позерством для внутрішнього використання, чи ж це сигнал майбутнього справжнього політичного зрушення?
Найбільш авторитетне відсилання до «Азії для азіатів» відбулося в травні під час вступного слова голови КНР Сі Цзиньпіна на Конференції із взаємодії і заходів зміцнення довіри в Азії. У своїй вивіреній заяві Сі виклав бачення Китаю з питання створення нової регіональної системи безпеки — у якій, як передбачає гасло, біля керма стоять азіати.
Згідно зі словами Сі, на фундаментальному рівні «саме народи Азії повинні керувати справами Азії, вирішувати проблеми Азії і підтримувати безпеку Азії». На щастя, він заявив, що вони мають «можливості і мудрість», щоб на основі співпраці побудувати мир і безпеку в регіоні.
Подібне бачення, ясна річ, спричиняє перебудову азіатської структури безпеки і різко знижує роль Сполучених Штатів. Справді, Сі неявно критикував існуючу структуру безпеки, де домінують США, кажучи, що вона застрягла в холодній війні, й охарактеризував «військовий альянс, спрямований на третю сторону» як такий, що «не сприяє підтримці загальної безпеки». Після тієї промови чиновники нижньої ланки і китайські ЗМІ неодноразово демонстрували свою прихильність цій лінії.
На перший погляд, це бачення видається цілком розумним; врешті-решт, більшість країн вважають за краще управляти внутрішніми і регіональними справами без втручання зовнішніх сил. Проте заява Сі відзначає значний відхід Китаю від своєї давньої позиції про наявність Америки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
Після американо-китайського зближення, яке відбулося чотири десятиліття тому, Китай зберігав навмисно двоїсте ставлення до ролі Америки як гаранта безпеки в Азії. Прагматичні лідери Китаю знали, що присутність США допомагала стримувати Радянський Союз (а потім і Росію), утримала Японію від переозброєння і допомагала тримати відкритими всі морські шляхи. Вони також розуміли, що їм бракувало потужності, щоб кинути виклик системі безпеки на чолі із США або запропонувати реальну альтернативу.
Але ситуація може змінюватись. Хоча дехто з аналітиків, як і раніше, переконаний, що лінія Сі «Азія для азіатів» є лише порожньою спробою укріпити свою позицію серед націоналістів, не менш переконливі аргументи можна навести і на користь того, що вона означає справжню зміну політики. Поки аргумент не є вичерпним, його не слід знімати з рахунків.
Найбільш переконливі докази готовності Сі кинути виклик існуючому порядку — в економічній сфері. Зокрема, Китай створив нові інститути розвитку, Азіатський банк інвестицій в інфраструктуру і новий Фонд Шовкового шляху, у які він направлятиме десятки мільярдів доларів, явно заважаючи створювати багатосторонні інститути під управлінням Заходу.
Проте на фронті безпеки Китай досяг набагато менших успіхів на шляху втілення в реальність свого бачення «Азія для азіатів». Поза сумнівом, він отримав деякі військові можливості для стримування США від втручання у справи в районі Тайваньської протоки або Південно-Китайського моря, а також поліпшив свою співпрацю в галузі безпеки з Росією і країнами Центральної Азії через Шанхайську організацію співпраці. Проте такі скромні успіхи більш ніж нівелюються регресом у галузі безпеки, який Китай отримав у результаті своєї наполегливості в регіональних територіальних суперечках.
Справді, після багатьох місяців дедалі рішучіших демонстрацій військової потужності — насамперед, одностороннього проголошення зони ідентифікації ППО, яка вкрила велику смугу Південно-Китайського моря, включаючи спірні території — зв’язки Китаю з Японією ослабли, як ніколи раніше. А стурбовані країни Південно-Східної Азії благали США залишитися в регіоні на знак противаги Китаю.
В основі гасла «Азія для азіатів» може лежати віра Китаю в те, що США, а не його власна поведінка, винні в непокорі його сусідів. Деякі китайські стратеги вважають, що США використовують азіатські держави, зокрема Японію, В’єтнам і Філіппіни як пішаків для стримування Китаю. Якщо ця перспектива переважатиме в ході внутрішніх політичних дебатів, китайські лідери, зокрема Сі, можуть дійти рокового висновку, що, врешті-решт, присутність Америки в системі безпеки Азії безпосередньо загрожує китайським інтересам і має бути усунена.
Це стало б серйозною стратегічною помилкою, заснованою на фундаментальному спотворенні розуміння динаміки безпеки в Азії. Більшість китайських сусідів, включаючи навіть Північну Корею, побоюються необмеженої гегемонії Китаю — і якщо присутність США в системі безпеки буде ліквідовано, саме з цим вони й стикнуться. «Азія для азіатів» стане «Азією для китайців».
Важко уявити, що китайські політики, відомі своєю витонченістю і реалізмом, можуть реалізувати стратегію, яка не лише навряд чи отримає підтримку серед азіатських колег, але й гарантовано спричинить конфлікт із США. Враховуючи це, цілком імовірно — і ми на це сподіваємося, — що «Азія для азіатів» залишиться лише гаслом. Справді, Сі останнім часом пом’якшив свій опис цілей Китаю, нещодавно сказавши лідерам Комуністичної партії: «Ми повинні збільшити м’яку потужність Китаю, сформувавши позитивну риторику про Китай і краще послання Китаю для всього світу».
Проте навіть як риторика фраза «Азія для азіатів» є проблематичною з історичних причин. 1930 року японські мілітаристи використовували ідею «сфери спільного процвітання Східної Азії» як прикриття для своїх імперських амбіцій і завоювань. Гасло широко висміювалося, особливо в Китаї, за його прозору абсурдність.
Це може допомогти пояснити млявий прийом, який цього разу отримала концепція «Азії для азіатів». Наймудрішим рішенням для китайських лідерів було б відмовитися від цієї ідеї раз і назавжди.
Проект Синдикат для «Дня»
Міньсинь ПЕЙ — професор у правлінні коледжу імені Клермонта Маккенна, старший співробітник німецького Фонду імені Маршалла в США, автор книжки «Перехідний період Китаю в безвиході»
