Зовнішня політика президента США Дональда Трампа опирається на серію жорстких економічних блокад, кожна з яких покликана залякати, змусити або навіть уморити країну, обрану як ціль для блокади заради її підпорядкування американським вимогам. Хоча подібні методи супроводжуються меншим насильством, ніж пряма військова атака, а блокада здійснюється за допомогою фінансових інструментів, а не військово-морського флоту, її наслідки для цивільного населення нерідко виявляються страхітливими. Саме тому економічні блокади, встановлені США, мають бути оцінені в Раді Безпеки ООН щодо їх відповідності міжнародному праву та статуту ООН.
Коли Трамп вів передвиборчу кампанію 2016 року, він засуджував війни Америки на Близькому Сході. За період із 1990-го до 2016 року США розпочали дві великі війни з Іраком (1990 і 2003 роки), а також війни в Афганістані (2001), Лівії (2011) та Сирії (2012). Крім того, Америка брала участь у безлічі військових інтервенцій меншого масштабу (серед яких Малі, Сомалі та Ємен). Хоча Сирійську війну часто називають громадянською, насправді це була війна за зміну режиму, спровокована під керівництвом Америки та Саудівської Аравії, згідно з директивою президента США під назвою Timber Sycamore («Платанова деревина»).
Жодна із цих воєн під керівництвом США (чи інших воєн у новітній історії) не досягла поставленої політичної мети, а після масштабних конфліктів відбувалося хронічне насильство та нестабільність. Спроба скинути Башара Асада в Сирії призвела до початку проксі-війни (через деякий час в неї були втягнуті США, Сирія, Росія, Саудівська Аравія, Катар, Іран, Туреччина, Ізраїль та Об’єднані Арабські Емірати), яка спровокувала вимушене переселення більш ніж десяти мільйонів сирійців і насильницьку смерть приблизно півмільйона людей.
Хоча Трамп поки що уникає нових воєн, він продовжує зусилля США щодо зміни режимів у зарубіжних країнах іншими засобами. Трампа часто називають ізоляціоністом, проте, як і його попередники, він є інтервенціоністом. Його стратегія (принаймні, поки що) полягає в тому, щоб активно використовувати економічну, а не військову, потужність США для підпорядкування суперників, що створює особливий вид жорстокості та дестабілізації. І він постійно ризикує можливим спалахом реальної війни, як це сталося з Іраном у червні.
На сьогодні адміністрація Трампа веде три всебічні економічні блокади (проти Північної Кореї, Венесуели й Ірану), декілька менш суворих блокад проти таких країн, як Куба та Нікарагуа, а також активізує зусилля для перепину доступу Китаю до новітніх технологій. Блокада КНДР санкціонована (принаймні, частково) Радою Безпеки ООН. Блокада Ірану прямо суперечить позиції Радбезу. А блокада Венесуели поки що відбувається без втручання Радбезу, яка не висловилася ні за, ні проти. США прагнуть ізолювати ці три країни практично від усієї міжнародної торгівлі, створюючи дефіцит продовольства, медикаментів і запчастин для базової інфраструктури, серед якої також інфраструктура водопостачання й енергетики.
Блокада Північної Кореї здійснюється в основному в межах санкцій за мандатом ООН, поміж іншого і всеохопний список експорту до КНДР, імпорту із КНДР, а також фінансових відносин з північнокорейськими організаціями. За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО), десяти мільйонам північних корейців загрожує голод — частково через санкції. ФАО попереджає про те, що не «можна ігнорувати той ненавмисний негативний вплив, який прямо чи побічно санкції можуть здійснювати на аграрне виробництво. Найбільш очевидним прикладом є обмеження на імпорт певних товарів, необхідних для сільгоспвиробництва, зокрема, палива, машин і запчастин для устаткування».
Драконівські санкції ООН проти Венесуели вводилися у два етапи. Спочатку, починаючи з серпня 2017 року, вони були направлені головним чином проти державної нафтової компанії PDVSA, яка грає роль головного добувача валюти в країні. Другий раунд санкцій, що введений у січні 2019 року, став більш всеохопним, а його метою був уряд Венесуели. Проведений нещодавно всебічний аналіз першого етапу санкцій засвідчив їх руйнівний наслідок. Американські санкції серйозно посилили допущені раніше помилки властей в управлінні економікою та сприяли катастрофічному падінню обсягів видобутку нафти, гіперінфляції, краху економіки (з 2016 року обсяги випуску впали вдвічі), а також голоду та зростанню смертності.
Санкції США проти Ірану діють більш-менш безперервно, починаючи з 1979 року. Новітні та на сьогодні найбільш драконівські заходи, введені в серпні 2018 року, а потім посилені в першому півріччі цього року, покликані повністю відрізати Іран від зовнішньої торгівлі. Санкції США безпосередньо суперечать резолюції Радбезу ООН №2231, яка підтверджує ядерну угоду 2015 року з Іраном. Наслідки цих санкцій виявилися катастрофічними. За прогнозами Міжнародного валютного фонду, з 2017-го по 2019 рік ВВП Ірану скоротиться на 10%, а інфляція цього року досягне 30%. Країні вже гостро не вистачає медикаментів.
Можна було б чекати, що інші країни з легкістю обходитимуть американські санкції. Проте США загрожують покаранням тим іноземним компаніям, які порушують режим санкцій. Вони використовують глобальну роль долара як палицю, погрожуючи санкціями іноземним банкам, які фінансують торгівлю з Іраном. Європейські компанії підкорялися, незважаючи на заявлене Євросоюзом бажання продовжувати економічні взаємозв’язки з Іраном. У довгостроковій перспективі, ймовірно, буде знайдено більше варіантів обходу цих санкції, завдяки використанню фінансування в юанях, рублях або євро. Проте, таке послаблення режиму американських санкцій відбуватиметься лише поступово.
Незважаючи на гострий економічний біль (і більш того, реальні лиха), який санкції заподіюють КНДР, Венесуелі й Ірану, жодна із цих країн не поступилася американським вимогам. І в цьому сенсі санкції виявилися не більш успішнішими, ніж військові інтервенції. КНДР зберігає (і, швидше за все, розширює) свій ядерний арсенал. Іранський режим відкидає американські вимоги, що стосуються його ракетної програми та зовнішньої політики. А президент Венесуели Ніколас Мадуро залишається при владі.
Американські блокади здійснюються згідно з указом президента, фактично без будь-яких публічних дебатів і без неухильного контролю з боку конгресу. Це шоу однієї людини, причому навіть більшою мірою, ніж це відбувається у випадку з війнами, які починають президенти, оскільки ці війни відразу привертають набагато більше суспільної уваги. Трамп розуміє, що він може запроваджувати жорсткі санкції проти іноземних держав, не створюючи практично жодних прямих витрат для американського суспільства або бюджету і не несучи при цьому майже жодної політичної відповідальності.
Військові блокади є актом війни і, відповідно, предметом міжнародного права, поміж іншого і контролю з боку Радбезу ООН. Економічні блокади, що влаштовуються Америкою, функціонально і за своїми результатами схожі з військовими блокадами, оскільки призводять до катастрофічних наслідків для цивільного населення і створюють ризик спровокувати війну. Настав час, щоб Рада Безпеки розглянула відповідність американських санкцій вимогам міжнародного права та засадам збереження миру.
Проєкт Синдикат для «Дня»
Джеффрі САКС, професор зі стійкого розвитку і професор політики та управління в галузі охорони здоров’я Колумбійського університету
