У Центральній Азії настав час персональних змін лідерів держав. Відходить покоління радянських керівників, які очолили середньоазіатські республіки на заході СРСР. Першим пішов Туркменбаші Сапармурат Ніязов у грудні 2006 року, нещодавно в Узбекистані Шавкат Мірзіяєв змінив Іслама Карімова. Аналогічні проблеми постають і перед керівництвом Казахстану.
Процес передання, а точніше успадковування влади в Центральній Азії був вельми складним і часто болісним. Винятком є лише Киргизія, що пережила революційне скидання Аскара Акаєва і Курманбека Бакієва. У інших чотирьох державах сформувалася надпрезидентська структура влади. У якомусь сенсі така централізація й зведення всього до однієї фігури лідера допомогли подолати клановий і племінний розкол, зокрема й за географічною ознакою. Проте далося це ціною втрати багатьох необхідних елементів розвитку.
Для більшості держав Центральної Азії характерна наявність нафтової або газової голки. За високих цін на них еліти під пильним оком президентів ділили нафтову й газову ренту. Починаючи з відомого часу ситуація принципово змінилася, й боротьба за доступ до ресурсів посилилася.
Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв залишився єдиним у Центральній Азії з колишніх членів політбюро ЦК КПРС. Це стає проблемою, адже йому вже 76 років і питання влади набуває особливої гостроти.
БОЛІСНИЙ ТРАНЗИТ
Про майбутні зміни в структурі влади Назарбаєв попереджав ще в березні минулого року. І от 25 січня казахстанські національні канали терміново змінили програму мовлення. Зі спеціальним зверненням до народу виступив президент країни.
Він виклав суть конституційної реформи, яка, за його словами, полягає в перерозподілі влади між президентом, урядом і парламентом.
Як досвідчений політик Назарбаєв чудово усвідомлює труднощі транзиту влади в його країні. Хоча зовні після відходу Карімова в Ташкенті передання влади відбулося спокійно, насправді боротьба кланів і була досить гострою. Те, що обійшлося без відкритого протистояння, пов’язано з двома обставинами.
По-перше, керівник спецслужб Іноятов зумів запобігти подіям за типом андижанських і показав, що не зупиниться перед застосуванням сили. По-друге, досягли хоча б тимчасового компромісу між ташкентським, бухарським, самаркандським і ферганським кланами. Усі розуміють небезпеку розхитування внутрішньополітичної ситуації, зуміли домовитися, й стався м’який перехід влади в інші руки.
ФОТО РЕЙТЕР
За всієї зовнішньої схожості Казахстану й Узбекистану в першому ситуація значно відрізняється. Клани, в казахському випадку — жузи, значно сильніші й контролюють серйозні ресурси. Як показали виступи проти влади в Жанаозені, не обійшлося без деструктивної ролі західного жузу невдоволеного розподілом прибутків від видобутку нафти.
Не так давно країну буквально стрясали виступи щодо так званих земельних питань. Люди протестували проти продажу земельних ділянок іноземцям. Хвилювання мали явний антикитайський характер і виявилися для влади абсолютно несподіваними. Довелося відступити й заборонити в законодавчому порядку продавати землю іноземцям і навіть давати її в оренду на тривалі терміни. І тут не обійшлося без впливу жузів. Ще одна істотна відмінність Казахстану від сусіднього Узбекистану. Карімов зробив усе, щоб у країні не з’явилися олігархи. Єдиним таким була його сім’я, і з цим було дуже багато проблем. У Казахстані є впливові олігархи, й це принципово міняє ситуацію в сенсі транзиту влади. Треба враховувати не лише кланові, а й олігархічні інтереси, а вони не завжди збігаються.
Антиурядові виступи в Казахстані мали місце ще за радянської влади. Після призначення на найвищу партійну посаду в республіці присланого з Москви Колбіна в Алма-Аті й інших містах відбулися масові акції протесту. Центр пішов на поступки, Колбіна відкликали, Назарбаєва призначили. Були й інші подібні приклади. Зазначимо, що останнім часом почастішали виступи ісламістів. Усе це показує, що країна потребує змін. Залишається зрозуміти яких.
Те, що підготовка до анонсованих змін проходить дуже непросто, показує хвиля арештів і усунень, що буквально накрила країну.
Наприкінці грудня 2016 року був заарештований колишній голова Комітету національної безпеки (КНБ) Казахстану Нартай Дутбаєв, у середині січня — заступник глави адміністрації президента (АП) Баглан Майлібаєв, на кілька днів раніше — міністр економічного розвитку Каундак Бішимбаєв. Їх звинувачували в корупції й продажі за кордон секретних відомостей. На початку січня 2017 року на пенсію відправили посла Казахстану в трьох балканських країнах, у минулому главу АП Аслана Мусіна.
Це вельми знакові арешти, що означають жорстку боротьбу біля підніжжя трону. Відзначимо ще одну вкрай важливу обставину, яскравим вираженням якої став Куандак Бішимбаєв.
1993 року президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв заснував спеціальну міжнародну стипендію «Болашак» (Майбутнє). Її мета — дати талановитій молоді можливість здобути освіту за кордоном у престижних університетах. Передбачалося, що учасники цієї програми, котрих прозвали в народі болашакерами, стануть новою політичною елітою Казахстану. Очікувалося, що молоді й освічені люди, що повернулися до країни, мали утворити прошарок підготовлених менеджерів і інженерів, готових узяти управління країною. Не в останню чергу саме вони були покликані нівелювати значною мірою вплив жузів і олігархату.
Арешт Бішимбаєва до певної міри вдарив по авторитету програми, хоча й раніше слово «болашакер» почало вживатися в іронічному сенсі. Люди, які здобули хорошу закордонну освіту, дедалі частіше ставали фігурантами корупційних справ. Для протистояння корупції однієї навіть хорошої освіти виявилося замало. Система підім’яла під себе тих, хто мав створити основу для її заміни або реформування.
Як і слід було передбачати, у Казахстані транзит влади відбувається досить складно й болісно. Еліта не проявляє ознак бажання шукати компроміс для періоду «після Назарбаєва», що значно ускладнює завдання, що стоїть перед президентом.
КОСМЕТИЧНІ ЗМІНИ
Узагалі, анонсування плавного перерозподілу повноважень стало свого роду національною забавою. Деякий час тому була створена комісія з демократизації й проведення політичної реформи. Було багато заяв із цього приводу, але все звелося до подальшого посилення президентської влади.
Цього разу реформуванням займається робоча група, яка й розробляє систему перерозподілу повноважень між гілками влади. З посади посла в Росії відкликали Марата Тажина, якого призначили заступником керівника адміністрації президента й куратором діяльності робочої групи.
На думку директора Групи оцінки ризиків Досима Саптпаєва, це пов’язано з розчаруванням президента Назарбаєва проведенням внутрішньої політики. Тривалий час не розв’язувалися накопичені застарілі проблеми, а з ними виникають нові, зростає соціальне напруження, що посилюється складною економічною ситуацією як у країні, так і у світі.
Робоча група розробила проект змін конституції, який виноситься на всенародне обговорення. Швидше за все, за його результатами, а в їхній позитивності сумніватися не випадає, парламент ухвалюватиме відповідне рішення. Можливим є винесення на всенародний референдум, але в цих умовах це суто технічний аспект.
У пропонованих змінах конституції істотно підвищиться роль парламенту у формуванні уряду, який складатиме повноваження перед мажилисом, — нижньою палатою парламенту. Як вважає Назарбаєв, це дозволить перейти до повної відповідальності уряду за реалізацію державних програм, стежити за виконанням яких буде парламент. Із президента також знімається право припиняти дію урядових актів, тим самим розширюючи повноваження уряду в реалізації державних програм.
Іншими словами, за економіку й соціальну ситуацію відповідатимуть уряд і парламент, а президент залишає за собою зовнішню політику, міжнародні зв’язки, безпеку країни, підтримку взаємозв’язків і нормальної роботи між усіма гілками влади.
Неодноразово Назарбаєв говорив, що хоче стати, подібно до Ден Сяопіна, верховним арбітром, щоб розводити в сторони готових вчепитися один в одного протиборчі угруповання.
При цьому навіть у разі прийняття пропонованих змін Назарбаєв від влади відмовлятися не збирається. Кілька місяців тому він сказав, до 2020 року точно залишиться на посту, а там, як то кажуть, видно буде. Як вважає Досим Сатпаєв, «це все вказує на те, що президент ще думає над моделлю того, як можна передати владу — повної впевненості в майбутньому у нього немає. Звичайно, не всі слова президента реалізуються повною мірою — він може залишитися й після 2020 року — але в наших реаліях і три роки, що залишилися, зважаючи на вік Назарбаєва — великий термін, може статися будь-який форс-мажор».
ЧИННА СИСТЕМА І СТАБІЛЬНІСТЬ
Казахський експерт також зазначив у коментарі «Дню», «що розподіл повноважень — перший етап у бік підготовки передання влади в Казахстані, яке пов’язане з тим, що президентові все одно скоро доведеться визначатися, хто буде можливим приймачем і які політичні інститути підтримуватимуть цього приймача. І якраз перерозподіл повноважень між президентом, урядом і парламентом свідчить про те, що одним з таких інститутів має бути парламент. Але, на жаль, нинішній парламент Казахстану неефективний, непопулярний і неавторитетний. Окрім всіх спроб президента віддати повноваження парламенту, необхідно і сам парламент переформатувати. Можливо, провести реформу виборчої системи, зміну партійного законодавства, щоб парламент відстояв конкуренцію електоральних партій, що не мають підтримки зовсім. Тоді ті повноваження, які парламент отримає, використовуватимуться ефективніше. Зараз, швидше за все, ті повноваження, яких набуде парламент, не будуть повністю реалізовані, як це очікується».
Сатпаєв вважає, що чинна в Казахстані президентська система забезпечила деяку стабільність у країні. «Це якоюсь мірою було пов’язано з тим, що президент був гарантом стабільності, гарантом того, що система якоюсь мірою працювала більш-менш ефективно. Але недоліком є те, що вона неабияк зав’язана на нинішньому президентові. І ніхто не дасть гарантій, що з його відходом система працюватиме ефективно, забезпечуючи стабільність. І окрім президентської вертикалі немає інших сильних політичних інститутів. Це нас робить слабкими, й у цьому є багато ризиків, про які в Казахстані зараз говорять дедалі більше», — наголосив експерт.
Передача повноважень у такій формі, яка пропонується в Казахстані, має значною мірою формальний характер. Культ особи Назарбаєва аніскільки не зменшується, навпаки, лише збільшується.
Ще наприкінці минулого року на позачерговому спільному засіданні обох палат парламенту було прийняте одностайне рішення про перейменування столиці країни Астани на честь нинішнього президента Нурсултана Назарбаєва. Такі рішення приймалися й раніше, але сам лідер виступав проти. Тепер ситуація змінилася, й орієнтовно до його 80-річчя 2020 року таке перейменування відбудеться.
Ось такий супровід до зміни конституції з метою, як заявлено, демократизації.
