Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Не звинувачуйте жертву

Європейські лідери не повинні тиснути на Україну, щоб вона дотримувалася угоди про припинення вогню, яку Росія неодноразово порушувала
19 травня, 2015 - 11:51

Згідно зі всіма повідомленнями, Росія та її «повстанська армія» планують новий наступ в Україні. Обстріл навколо Широкиного значно посилився. Росія знову порушила угоду Мінськ II, яку спершу підписала, і ще до того, як висохло чорнило, підвезла підкріплення, в тому числі засоби протиповітряної оборони (ППО), — це вірна ознака того, що насувається наступ. Вона також реорганізувала і навчила бойовиків-сепаратистів в Україні, щоб зробити їх більш досвідченими і професійними під російським командуванням і контролем.

Однак, незважаючи на те, що ці триваючі порушення Росією домовленостей Мінськ-II відбуваються частіше, ніж українські, провідні члени ЄС (Великобританія, Франція і Німеччина) тиснуть на Київ, а не на Москву, щоб прискорити реалізацію угоди і щоб не дати Москві приводу для початку чергового вторгнення. Інакше кажучи, «три країни ЄС» роблять те, що й під час кризи: звинувачують жертву, Україну, замість того, щоб протистояти Росії.

Зі свого боку Москва постійно наполягає, що ЄС повинен змусити українців імплементувати Мінські домовленості від 12 лютого, хоча Росія та її війська ніколи не відчували себе пов’язаними з ними. Справді, у Києва є гарний привід, щоб відмовитися від цієї помилкової угоди. Закликаючи до конституційної реформи децентралізації або деконцентрації адміністрації України, лютневі Мінські домовленості дають сепаратистам у Донецькій та Луганській областях право вето на все, що робить Україна для досягнення цієї мети. Таким чином, вони можуть загнати уряд у глухий кут і створити нескінченні приводи для подальших вторгнень. По суті, ця угода — запрошення до державного суїциду України. У цьому зв’язку вона нагадує численні договори, укладені за царських часів, за якими Росія вторгалася чи погрожувала своїм сусідам, змушуючи їх підписати такі документи, які заохочували подальше втручання Росії, а потім поглинання цих країн.

 По суті, ця угода — запрошення до державного суїциду України. У цьому зв’язку вона нагадує численні договори, укладені за царських часів, за якими Росія вторгалася чи погрожувала своїм сусідам, змушуючи їх підписати такі документи, які заохочували подальше втручання Росії, а потім поглинання цих країн

Розглянемо цю ситуацію більш абстрактно. Велика європейська держава, яка межує з меншою країною зі змішаним населенням підбурює свою етнічну групу, захоплює і анексує частину її території і вторгається в іншу, виправдовуючи це правом захищати своїх нібито пригноблених співвітчизників чи одновірців, незважаючи на відсутність такого гноблення. І при цьому переслідувана країна, але не агресор, відчуває інтенсивний тиск, щоб погодитися на вимоги великої держави, які слабша країна, по суті, розглядає як згоду на власну загибель.

Аналогія вищезгаданого з Чехословаччиною 1938 року і Мюнхенською угодою говорить багато про що. Відповідно, правильним терміном для європейської політики є умиротворення, все більше боягузливе, хоча для цього немає потреби. Замість активізації європейської рішучості або стимулювання подвійних інвестицій у військові, політичні та економічні можливості континенту дії Росії призвели до того, що основні європейські держави звинувачують жертву. Як наслідок — тиск на Київ, щоб той фактично пішов на самогубство, — виявляє небажання цих країн захистити власні інтереси, пожертвувати частиною свого комфорту і відстоювати принципи, на яких базується їхня власна безпека.

Не дивно, що Росія зберігає презирливе ставлення до Заходу, навіть якщо вона мріє про західний спосіб життя і його матеріальне багатство. Також не дивно, що Москва як і раніше готується до нового наступу, оскільки вона не має достатніх підстав боятися будь-яких штрафних санкцій, які може погрожувати запровадити проти неї Захід.

15 травня 2015 р., U.S. News & Report

Стівен БЛАНК, старший науковий співробітник Ради американської зовнішньої політики, Вашингтон

Стівен БЛАНК
Газета: