6 квітня ц.р. у Нідерландах відбудеться референдум з Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Ця країна, як відомо, єдина не ратифікувала важливий для нас документ. На жаль, для пересічних нідерландців ми — це територія, над якою був збитий «Боїнг», що виконував рейс «МН17», а ще — територія, де випливли, в акурат незадовго до референдуму, вкрадені десять років тому картини, сліди яких губляться на окупованій сепаратистами території (не виключено, що їх там уже давно немає, і, можливо, вони прикрашають стіни якогось особняка на Рубльовці). Проте тим, хто братиме участь у референдумі, ми — це Україна, а що в якому кутку у нас діється, їм розбиратися, може, й не хочеться. Та й наш північний сусід не сидить, склавши руки, а пропонує свої, вигідні йому, тлумачення подій.
Я думаю про інше — про далекі часи, скажімо, про XVII і XVIII ст., коли в Голландію та інші країни за знаннями потягнулися наші хлопці, коли там видавалися твори наших письменників: 1657 р. в голландському м. Девентері артилерійську справу вивчав Іван Мазепа (тут же навчався й Юрій Немирич і, можливо, його брат С. Немирич); у Голландії 1667 р. було видано «Катехізис» («Малий Катехізис») Петра Могили, перекладений грецькою мовою; у Римі, Ляйпцігу, Галле, Ієні в кінці XVII ст. навчався Феофан Прокопович; Іоанн Максимович 1709 р. переклав українською мовою трактат Бенедикта Гестена Regia via crucis («Царський путь»), який видано 1635 р. в Антверпені (Бельгія)...
Голландія, її культура і література цікавитимуть українців і пізніше.
Еразма Роттердамського не один раз згадує І. Франко, зокрема й у відомій праці «Іван Вишенський і його твори» (1895).
На сторінках львівського часопису «Літературно-науковий вісник» друкуються твори Миколи Беетса («Най діти підростуть лиш!..» у перекладі В.Щурата, 1898), Е.Д. Деккера (Мультатулі) — вісім творів цього письменника переклав Іван Франко (1901; перекладали його також Марко Черемшина, П. Карманський, О. Маковей, В. Чапля та інші). 1927 р. статтю про нього опублікував М.Рудницький.
1928 р. у «Літературно-науковому віснику» І. Гончаренко надрукував допис із Франції «Побачення з Дірком Костером і голландська література». Вдаючись до екскурсу в давній період голландської літератури, І. Гончаренко не може втриматися, щоб не вигукнути: «Зародилася спонтанно-творча поезія, як у формах анонімно-колективних, так і в особистих, суб’єктивно-творчих. Із перших варті уваги пісні вояків, що закликають усіх до бою. І згадуються мені в сей час наші історичні пісні, той великий скарб нашої народної душі... Як же бо вони споріднені! У них вилилася національна енергія народу чи то голландського чи українського». Під час розмови Д. Костер заговорив про фламандську літературу, зокрема про страшенні зовнішні утиски та чужоземні впливи на неї, і послався при цьому на становище літератури української: «В сій витривалості [фламандської літератури], каже він, ви, українці, можете відчути багато зрозумілих для вас елементів». Звісно, І. Гончаренко згадує при цьому про «нашу одвічну боротьбу з московізмом та сучасним євразійством». У розмові з Д. Костером випливають імена М. Гоголя, М. Горького, про ганебний учинок якого голландський письменник знає з газет (йдеться про скандал, що виник 1926 р. у зв’язку із забороною російського письменника перекладати роман «Мать» українською мовою). Прощаючись, Д.Костер бажає українцям «краще познайомитися із фламандським письменством, бо воно, підкреслює він, є багате на суголосні для вас мотиви».
Стаття «Голландська література і Шевченко» свідчить про те, що постать Т.Г. Шевченка та його твори стали відомими в Голландії на початку ХХ ст., що окремі твори Великого Кобзаря перекладено фризькою мовою.
Отже, як бачимо, нам є що згадати, є що поглиблювати й розвивати. Для цього треба мало — не відгороджуватися від України, а шукати спільне, те, що збагатить обидва народи.
Щоб відправити цього листа так, щоб він устиг дійти до голландців, у мене є лише один спосіб. Він пов’язаний із першим президентом Української академії наук, академіком УАН В.І. Вернадським, який першим заговорив про ноосферу, субстанцію, де накопичуються і зберігаються ідеї. Туди я й направляю мого листа, — може, ноосфера переадресує його голландцям напередодні доленосного референдуму...
