Останні події в світі, грецька боргова криза, російська агресія на Донбасі, сирійська криза, яка спровокувала величезну хвилю біженців, неабияк висвітили роль Німеччини у намаганнях врегулювати міжнародні конфлікти. Адже саме на умовах Берліна Греція погодилася підписати пакет економічної допомоги. У Мінську також було ухвалено домовленості про врегулювання ситуації на Донбасі у присутності лідерів «нормандського формату», де знову ж таки домінувала Німеччина. І зараз у розпал кризи біженців Берлін також узяв на себе ініціативу з її вирішення. Німецькі лідери, починаючи з канцлера, міністра закордонних справ та міністра оборони стверджують, що право на отримання притулку є невід’ємною частиною європейських цінностей. Отже, Берлін, беручи на себе зобов’язання прийняти кілька сотень тисяч біженців, пропонує встановити квоти серед європейських країн і тим самим продемонструвати солідарність євроспільноти.
Названі вище приклади свідчать про те, що перед нами постає зовсім інша Німеччина, яка бере на себе відповідальність вирішувати проблеми, що постали. До того ж вона готова брати участь у встановленні нового світового порядку. І ці тези лунали на двох конференціях, що відбулися наприкінці минулого тижня.
У Потсдамі ці теми обговорювали журналісти-міжнародники та редактори провідних європейських видань на медіа-конференції M100 Sanssouci Colloquium: «70 років Потсдамській конференції: на новому роздоріжжі?» А в Берліні історики та політики взяли участь у конференції товариства Alfreda Herrhausen: «Роздуми про Німеччину», присвяченій темі: «Cвіт на стику — у пошуку нової визначеності».
Виступаючи перед учасниками медіа-конференції M100 Sanssouci Colloquium, шеф німецької дипломатії Франк-Вальтер Штайнмаєр зазначив, що 1945 року потсдамська конференція розділила світ і освятила поділ Німеччини. І лише 1989 року Німеччина була возз’єднана, а вже 2015 року виникло питання перебудови світового порядку.
«Після 1945 року Німеччина була об’єктом, але за 70 років завдяки благословенному розвитку країни, вступу її в НАТО, возз’єднанню країни ми стали суб’єктом світового порядку. І наша відповідальність підкорятися такій тенденції. Через нашу інтегрованість, глобальні торговельні та інвестиційні зв’язки ми залежимо від мирного міжнародного порядку. Німеччина, яка була руйнівником міжнародного порядку, стала його творцем, і ми шукаємо політичні рішення у розв’язанні конфлікту в Україні та Лівії. Ми беремо на себе не тільки політичну, а й моральну відповідальність за відновлення міжнародного порядку», — пояснив Штайнмаєр своє бачення відповідальності Німеччини. Водночас дивно чути з його вуст, що Україні вдасться розв’язати конфлікт, якщо сторони конфлікту сядуть за стіл переговорів. Штайнмаєру має бути відомо, що українська влада не визнає владу «ДНР», і «ЛНР», яка контролюється Росією.
Торкаючись проблеми біженців, міністр зазначив таке: Європі потрібно проявити солідарність, зберегти дух допомоги біженцям, оскільки надання притулку це одна із цінностей Європи. Проте він зробив застереження, що бажання надати притулок не повинно перерости в неспроможність діяти і для цього треба розподілити тягар, попри складність вирішення цієї проблеми.
Крім того, звертаючись до журналістів, Штайнмаєр наголосив на тому, що у вирішенні кризи біженців важлива роль медіа, які можуть не лише охопити багато людей, а й направляти їх, не лише надаючи інформацію, а й аналіз ситуації.
20 ВЕРЕСНЯ 2015 РОКУ. БЕРЛІН. ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР США ДЖОН КЕРРІ ТА МІНІСТР ЗАКОРДОННИХ СПРАВ НІМЕЧЧИНИ ФРАНК-ВАЛЬТЕР ШТАЙНМАЄР ОБГОВОРИЛИ КРИЗУ БІЖЕНЦІВ. ЗА СЛОВАМИ КЕРРІ, 2017 РОКУ США ЗБІЛЬШАТЬ КІЛЬКІСТЬ ОСІБ, ЯКИМ БУДЕ ДОЗВОЛЕНО В’ЇЗД ДО КРАЇНИ ЯК БІЖЕНЦЯМ, ДО 100 тис. ОСІБ ЩОРІЧНО / ФОТО РЕЙТЕР
Тим часом міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляєн виступаючи на конференції товариства Alfreda Herrhausen: «Роздуми про Німеччину» наголошувала на тому, що Європа не повинна забувати, на яких цінностях вона базується, одна з яких надання притулку політичним біженцям. Вона закликала не боятися притоку сирійських біженців у Німеччину, зазначивши, що батьки Стіва Джобса також були сирійськими біженцями. На посилення цієї тези вона перефразувала рядок з вірша Генріха Гейне «У моєму дуже сумному житті», сказавши, що треба «відігнати страх за двері». «Багато хто спочатку думав, що Європа не справиться з грецькою борговою кризою, але ми справилися», — зазначила пані Ляєн.
Щоб краще зрозуміти, як Україна сприймає роль Німеччини у врегулюванні ситуації на Донбасі, як російська агресія вплинула на двосторонню торгівлю і які тенденції у німецькому суспільстві щодо ситуації в Україні і роль Росії, «День» поспілкувався в українському дипломатичному представництві в Берліні з послом України в Німеччині Андрієм Мельником, який добре знає цю країну і до нинішньої місії п’ять років працював консулом у Гамбурзі.
«У БЕРЛІНІ Є РОЗУМІННЯ, ЩО ТИСК НА РОСІЮ ШЛЯХОМ САНКЦІЙ ПОТРІБЕН»
— Чому німецькі офіційні особи уникають називати речі своїми іменами, про події на Донбасі вони кажуть, що це українська криза, хоча це насправді російська агресія? Зокрема саме так характеризував події в нашій країні шеф німецької дипломатії Штайнмаєр під час виступу перед врученням премії М100 у Потсдамі?
— Насправді, глава МЗС Штайнмаєр по-різному висловлювався щодо подій на Донбасі. Слід враховувати, що Німеччина відіграє подвійну роль. Із одного боку, вона є фактично одним із посередників у рамках «нормандського» формату і в цій функції роль Берліна полягає як раз у тому, щоб досягти реального результату. А це можна зробити шляхом компромісу з Росією. А з другого боку, ФРН як член Євросоюзу підтримує і проштовхує політику санкцій щодо Кремля. Можна по-різному трактувати, як німці називають події на сході України, але повірте мені, вони все чудово знають і розуміють, включаючи особисто міністра Штайнмаєра, який повністю занурений у Мінський мирний процес. Тому незалежно від того, яка риторика вживається у тому чи тому його виступі чи інтерв’ю, очевидним є факт, що має місце кризова ситуація. Також є очевидним, що потрібно зробити все можливе з точку зору німецької дипломатії, щоб цю кризу врегулювати. Зрозуміло, що для багатьох українців ця позиція вважається не достатньо жорсткою і це — тема для наших дискусій з німецькою стороною, яку ми щодня ведемо. Якщо зрештою буде досягнуто миру завдяки активній ролі Німеччини, яка є частиною переговорного процесу, то це буде набагато важливіше ніж те, в який спосіб Штайнмаєр, канцлер або інші високопоставлені особи добирають нині слова, щоб окреслити цю проблему.
— Як тоді нам слід ставитися до його твердження, що сторони мають сісти за стіл переговорів? Хіба вони не розуміють нашої позиції, що ми не можемо говорити з нелегітимними представниками цього регіону?
— Я не чув жодного разу з боку Штайнмаєра чи переговорної групи з боку Німеччини заклику до Києва, щоб ми сідали за стіл переговорів із сепаратистами. Тут треба звернути увагу на таке: саме росіяни постійно закидають Україні, що начебто немає діалогу з тими, хто наразі нібито де-факто представляє обидва окуповані регіони, і це унеможливлює врегулювання. Але це не відповідає дійсності, бо такий діалог реально ведеться понад рік — але, звісно, не напряму, а в рамках Тристоронньої контактної групи. У цьому міжнародному форматі під головуванням ОБСЄ представники т.зв. ДНР і ЛНР мають можливість брати участь у дискусіях і вносити свої пропозиції. І цей дуже інтенсивний діалог ведеться з однією метою — досягти справжнього вирішення ситуації на сході України.
— У відеозверненні до учасників міжнародної конференції М100 у Сансусі екс-міністр закордонних справ Німеччини Геншер наголосив, що з Росією треба вести діалог, відновити засідання Ради НАТО — Росія. Але ж скільки часу минуло після початку російської агресії, і діалог нічого не дав, то чому в Німеччині не думають про інші варіанти впливу на Росію?
— Політична культура Німеччини спрямована на пошук діалогу. Гіркий історичний досвід минулого століття лише підтверджує такий підхід. Та й виховання кількох поколінь німців після Другої світової війни як у ФРН, так і НДР визначалось однією фразою: «ніколи більше війни», передовсім з Радянським Союзом, а пізніше з Росією. Це була свого роду програмна установка на генерації вперед. Звичайно, німці у цій парадигмі продовжують діяти і по сьогодні. Так само тут відіграє значну роль без сумніву позитивний досвід об’єднання Німеччини, так звана Остполітік — зближення екс-ФРН із колишніми Радянським Союзом та НДР. І цей досвід досі живий, у сучасному політичному істеблішменті чимало людей, які безпосередньо брали участь у цьому історичному процесі. Цю притаманну німецькому суспільстві філософію примирення не можна просто так скидати з терезів. Водночас, у керівництва Німеччини є відчуття того, що Путін, даючи згоду на підписання Мінських домовленостей, взяв на себе зокрема й зобов’язання особистого плану як глава держави. І тепер чітко стоїть питання, що ці зобов’язання мають ним бути втілені у життя. Отже, у Берліні є розуміння, що тиск на Росію шляхом санкцій потрібен. Але це не виключає налаштованості до діалогу в т.ч. з боку особисто канцлера, яка перебуває у постійному контакті з президентом Росії з єдиною метою — спонукати Путіна до тих рішень, які від нього очікують.
«НАВІТЬ НАЙБІЛЬШІ СИМПАТИКИ РОСІЇ ТВЕРЕЗІЮТЬ ВІД ТОГО, ЩО ВОНА КОЇТЬ НА СХОДІ УКРАЇНИ»
— Як відомо, у Німеччині є група політиків, експертів, яких називають тими, хто розуміє Путіна. А як зараз після більш ніж півтора року від анексії Криму і після очевидних доказів причетності і присутності російських військ на Донбасі, зростає в Німеччині кількість людей, які розуміють, що відбувається насправді, що це російська агресія?
— За результатами постійного спілкування з політиками, експертами, журналістами можу сказати, що кількість таких людей — так званих Putinversteher, хто готовий безапеляційно підтримувати тези, поширювані путінською пропагандистською машиною, за цей рік точно не зросла. Навіть найбільші симпатики Росії тверезіють від того, що вона коїть на сході України. Однак, на жаль, є певні політичні сили, зокрема партія лівих, які сприймають критики за чисту монету все, що йде з Москви. Такі люди є і серед крайньо правих. Дякувати Богу, на федеральному рівні їхній вплив, у т.ч. на суспільну думку, є дуже обмеженим. Із іншого боку, в Німеччині збільшилася кількість тих, хто зараз відчуває розчарування агресивними діями Росії, а також відвертий страх, щодо Путіна. У мене є відчуття, що навіть коли Росія змінить імперську політику щодо України, коли запанує мир на Сході, буде надзвичайно складно повернутися до нормальної ситуації у відносинах Берліна і Москви. Цей прогноз підтверджують не лише політики чи експерти, а й представники бізнесу. Вони прямо кажуть: буде важко уявити, навіть якщо санкції буде скасовано, щоб німці з головою кинулись відроджувати контакти з Росією. Адже була втрачена довіра.
— Зараз у тій же Німеччині покладають чималі сподівання на сесію ГА ООН і зокрема, що на ній може бути знайдено всеохоплююче рішення ситуації в Україні і в Сирії. З нашого боку існує побоювання, що там радше можуть не знайти рішення конфлікту на Донбасі, а задовольнити Путіна ради того, щоб він посприяв у вирішенні сирійської проблеми, яка спричинила велику хвилю біженців у Європу. Що вам відомо про те, що може лежати в основі всеохоплюючого рішення, за яке виступає Німеччина?
— Німці та інші держави-західні партнери не приховують очевидний позитив у вирішенні іранського питання. Але водночас сигнали з Німеччини дуже чіткі: Путіну годі сподіватися на те, що навіть коли у вирішенні сирійської кризи роль Росії стане більш конструктивною, то це автоматично означатиме готовність пом’якшити позицію щодо Кремля в українському питанні. Ми віримо, що такої прив’язки не буде. Для багатьох у Німеччині очевидно, що між російською війною на сході та сирійською кризою існує явний зв’язок. Тому що деструктивна роль Росії є очевидною і випинається і в одному, і в другому випадку, як шило з мішка. Нам слід не стільки перейматися тим, що буде із Сирією, скільки важливо залишатися партнером, якому можна довіряти, який є передбачуваним і виконує свої міжнародні зобов’язання, навіть якщо те, про що було домовлено, багатьом в Україні не подобається. Мені здається, до цього моменту нам значною мірою вдавалося, ведучи саме таку послідовну лінію, не здаючи своїх стратегічних інтересів, бути тим партнером, із яким рахуються.
«НЕМАЄ ДНЯ, КОЛИ Б «УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ» НЕ ВИСВІТЛЮВАЛОСЬ У НІМЕЦЬКИХ ЗМІ»
— А як німецькі ЗМІ подають інформацію про ситуацію на сході України, на чиєму вони боці: України чи Росії?
— Виходячи з власного досвіду, а я спілкуюся з німецькою пресою регулярно, зокрема й з регіональною — (у ФРН як федеративній державі роль місцевих ЗМІ може бути не меншою стосовно впливу на громадську думку, довіра до них мас-медіа є традиційно високою) — я можу відповідально сказати, що у переважної більшості журналістів немає сумнівів, у тому, хто є хто, і що є що на сході України, наскільки руйнівною є роль Росії. Я маю відчуття, що симпатії і розуміння саме на нашому боці. Звичайно, ситуація в Греції і криза біженців не сприяють тому, щоб тема України і надалі перебувала на першому місці. Але, повірте, немає такого дня, коли б «українське питання» в тому чи тому контексті — війна, біженці, реформи — не висвітлювалось у німецьких ЗМІ. Мені здається, що вже не лишилося людей, які б не розуміли, про що йдеться на сході, не бачили чорну руку Москви і не усвідомлювали, що саме особисто від Путіна, а не від його маріонеток на Донбасі, на сто відсотків залежить мир.
— У цьому контексті цікаво, якими є тенденції в Німеччині щодо вивчення України, її історії, культури?
— Нечувана досі зацікавленість Україною неминуче тягне за собою бажання німецьких друзів краще зрозуміти історичний контекст. Буквально днями вийшла у друк цікава книжка про Україну професора Карла Шльогеля, одного з — на жаль — небагатьох науковців-знавців вітчизняної історії. Доводиться визнати, що Україною до останнього часу мало хто серйозно займався не лише в Німеччині, а й загалом у Європі. Ключова теза книжки Шльогеля дуже проста: Захід має дуже пильно дивитися, що відбувається у Києві, адже саме тут вирішується майбутнє Європи. Ми активно працюємо над укоріненням фаху україністики в німецьких вишах. Сподіваюся, нам вдасться досягти у цій сфері істотних зрушень, адже відсутність фахівців з української тематики є просто кричущою.
«ЛИШЕ ЗАРАЗ НІМЦІ ПОЧИНАЮТЬ ПОСТУПОВО УСВІДОМЛЮВАТИ, ЩО САМЕ УКРАЇНЦІ І САМЕ НАША ЗЕМЛЯ ЧИ НЕ НАЙБІЛЬШЕ ПОСТРАЖДАЛИ У РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ»
— І тут, очевидно, має бути проведена робота, щоб німці більше розуміли, що під час Другої світової війни найбільше постраждала Україна і тому не повинно бути так, що Німеччина відчуває вину перед Росією, забуваючи про жертви України та Білорусі. Що ви скажете на це?
— Справді, за інерцією багато хто досі схильний ототожнювати СРСР та Росію у контексті історичної вини Німеччини за злочини нацизму. Лише зараз німці починають поступово усвідомлювати, що саме українці і саме наша земля чи не найбільше постраждали під час Другої світової війни. Адже, вся територія була окупована Третім рейхом, на ній відбувалися найбільші військові баталії. А якщо говорити про Голокост, то із 11 млн євреїв, які підлягали знищенню, найбільша кількість — майже 3 млн — жили до війни саме в Україні. Тому ми маємо якісно посилити нашу роз’яснювальну роботу в Німеччині, щоб донести цю історичну правду і домогтися визнання внеску українського народу у перемогу над нацизмом. Однозначно про це треба не говорити, а кричати. Перші кроки вже зроблено: влітку ми провели фотовиставку у берлінському музеї Карлсхорст «Україна у вогні» Однак це робота не одного року, а можливо, і не одного десятиліття.
— А ідея створити Український дім у Німеччині, про що говорив мені ваш попередник, має продовження?
— Питання «Українського дому» в Берліні має знайти вирішення на загальнодержавному рівні. Звичайно, можна знаходити варіанти для окремих країн, зокрема для Німеччини, адже потужніша присутність українства є вкрай необхідною незалежно від того, чи буде це під державним дахом, чи у формі приватної ініціативи. На мою думку, найбільш оптимальним варіантом було б створення структури, яка базувалася б на досвіді тієї ж Німеччини, зокрема Інституту Гьоте. Хотілося, щоб нам на кінець вдалось-таки зрушити це надважливе питання з місця і створити наш Інститут Шевченка, який був би представлений у ключових столицях світу, і насамперед у Берліні. У ньому мали б працювати фахівці, які б професійно, а не на аматорському рівні, просували Бренд української культури, мови, історії. Переконаний, що, попри війну, нам треба виділити бюджет на цю святу справу.
«ПОПРИ ВІЙНУ І КРИЗУ, НІМЕЧЧИНА БУЛА І ЗАЛИШАЄТЬСЯ ПАРТНЕРОМ №1»
— Як позначилася війна на Донбасі на українсько-німецькі ділові відносини?
— Попри війну і кризу, Німеччина була і залишається партнером №1 як з точки зору інвестицій, так і обсягів двосторонньої торгівлі. Що ж до настроїв у німецькому бізнес-середовищі, то вони, звісно, різні. Німецькі інвестиції — на відміну від інших держав — спрямовувались здебільшого у промисловість, реальні проекти виробництва, а не фінансовий сектор. Деякі підприємства, які вкладали в індустрію та мали виробничі потужності на території, яка тимчасово не контролюється українською владою, серйозно постраждали від війни. Але з другого боку завдяки німецькому бізнесу з нуля виник потужний сегмент промисловості, що постачає кабельні системи, системи обігріву тощо для німецького автопрому. Були створені десятки тисяч робочих місць. Попри загальне скорочення обсягів торгівлі у цій динамічній сфері, вдалося досягти зростання обсягів виробництва та експорту. Важко повірити, але сьогодні найбільшу частку наших поставок до ФРН становить не сировина, а готова продукція для машинобудування — понад третину, інша третина припадає на вироби сільського господарства, харчової і текстильної промисловості.
Упродовж жовтня і листопада ми проведемо п’ять бізнес-форумів у торговельно-промислових палатах федеральних земель 23 жовтня відбудеться дуже серйозний захід, уперше за історію незалежності у Берліні організуємо інвестиційну конференцію, в якій візьме участь канцлер Німеччини та прем’єр-міністр України, а також добра половина уряду. Головна мета — показати підприємцям ті колосальні можливості, які, незважаючи на війну, відкриваються перед німецьким бізнесом.
— Зараз в Україні деякі посади міністрів обіймають грузини, американка і литовець. Мені відомо, що успіх Естонії, яка першою з балтійських країн приєдналася до зони євро, забезпечило те, що в кожному естонському міністерстві дві посади заступників міністра обіймали фіни. Оскільки Німеччина є дуже важливою країною, чи не час запросити в український уряд німця і тим самим з одного боку використати німецький досвід для швидшої інтеграції в європейські структури, а з другого заручитися більшою підтримкою на цьому шляху?
— Я не хотів би розкривати всі карти, але буквально сьогодні (інтерв’ю записувалося 18 вересня. — Авт.) у мене була дуже важлива зустріч, на якій центральним питанням було клопотання до німецького уряду делегувати на відповідальну управлінську посаду досвідченого професіонала, який допоміг би реформувати одну з ключових ділянок. Німеччина володіє унікальним історичним досвідом об’єднання країни, після якого направлявся масовий десант експертів на нові землі — екс-НДР, для надання практичної підтримки у створенні державних, суспільних, партійних структур. Прикметно, що досвід був вельми успішним. Очевидно, що подібні рішення із запрошенням іноземних фахівців вимагають певної сміливості, і звичайно, пов’язані з ризиками. Але я кажу нашим німецьким партнерам, що такі ризики набагато меншими у порівнянні з тією користю, яка може бути принесена Україні.
— Які ви вважаєте для вас найголовніші завдання в Німеччині?
— Найбільш пріоритетним завданням для мене є супроводження у Берліні ключового для України питання — мирного процесу. Другий блок — це переконання німецького бізнесу активніше інвестувати в нашу державу. Третій напрям — інформаційний, просування української тематики в медіа-просторі Німеччини, збереження зацікавленості Україною.
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю
«МИ ЗБЕРІГАЄМО САНКЦІЇ ЯК СПОСІБ ТИСКУ ДЛЯ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ МІНСЬКИХ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ»
Ельмар БРОК, член Європейського парламенту від Німеччини:
— Що має робити Німеччина і Захід загалом, щоб Путін припинив агресію на сході України?
— Насамперед у даний момент ми зберігаємо санкції як спосіб тиску для імплементації Мінських домовленостей. Цього тижня ми вирішили продовжити санкції, тому вони залишаються у силі. І ми побачимо до початку січня наступного року чи Росія виконала умови для скасування санкцій.
— Чи ви бачите інші способи тиску на Путіна, щоб він повернув також незаконно анексований Крим?
— Є чітке рішення, що мінські домовленості пов’язані із санкціями. І тому санкції були відповіддю на анексію Криму. Ще більше санкцій було запроваджено у зв’язку з подіями на сході України. Давайте почекаємо, як будуть розвиватися там події. У жовтні відбудеться ще одна зустріч у «нормандському» форматі, яку готують міністри закордонних справ. І ми певні, що це питання буде обговорюватися на полях Генасамблеї ООН.
— Міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляйен була в Іраку, а також відомо, що ваша країна поставляє зброю курдським бійцям, які воюють з «Ісламською державою», але відмовляється поставляти оборонні озброєння Україні. Чому існують такі двоїсті стандарти?
— Немає двоїстих стандартів. Ми домовилися, що ключем до розв’язання проблеми на Донбасі є Мінська угода. Якщо ми почнемо поставляти зброю, то Мінську угоду буде зруйновано і разом з тим і можливість врегулювання ситуації на Донбасі. І це єдиний шлях. Досі Мінська угода була успішною. Зараз є припинення вогню, хитке, але стійке, і це є ознакою успіху. Але чи буде остаточний успіх Мінських угод, ми побачимо. Ми очікуємо, що вибори у цьому регіоні відбудуться одночасно з виборами на території всієї України. Можливо, це буде важливий крок уперед. Так само як рішення Києва провадити процес децентралізації. Давайте почекаємо, будемо терпеливими і працюватимемо для досягнення результату.