Схоже, що в московських коридорах влади розгорнулося майже соціалістичне змагання за те, хто може вважатися більш войовничим щодо сусідів.
Байкери з клубу «Нічні вовки» вирішили здійснити мотопробіг через Білорусь, Польщу, Чехію, Словаччину, Австрію. Почати в Москві й закінчити в Берліні. І все це, звісно, присвячується 9 Травня. У Празі й Остраві російські байкери збиралися захоронити капсулу із землею з Сапун-гори у Севастополі. По дорозі передбачалася роздача прапорців так званої Новоросії.
Цікаво, що спочатку учасники пробігу отримали візи до Польщі, Чехії й Німеччини. Проте, після рішучих протестів польських байкерів у Варшаві їхні візи анулювали, аналогічно вчинило й МЗС Німеччини після пропозиції з відомства федерального канцлера. Зі свого боку Чехія також заборонила їм в’їзд на свою територію.
У російському МЗС страшенно обурилися. Назвали дії польської сторони неадекватними, байкери заявили, що не збираються міняти свій маршрут. Міністр оборони Сергій Шойгу взагалі написав у своєму неофіційному Twitter, що «мотопробіг через Польщу треба робити на танках. «Нічні вовки», успіху вам!».
Колись Нобелівський лауреат і перший президент посткомуністичної Польщі гірко пожартував. «Ми, поляки, живемо між двома туристичними народами, які історично полюбляють ходити один до одного в гості через нашу країну, не запитуючи нашого дозволу...»
• Нагнітання мілітаристського угару викликане тактичними пропагандистськими причинами. До 9 травня залишається не так багато часу, а народ слід усіляко збуджувати. І тут заборони російським байкерам дуже зручний привід у черговий раз указати на зовнішніх ворогів, що оточують переможну у Другій світовій війні Росію.
Проте, вся ця войовнича димова завіса покликана дещо затушувати інший вкрай неприємний факт внутрішнього протистояння між силовими структурами на федеральному й регіональному рівнях з президентом Чечні Кадировим. Насправді ситуація набагато складніша й виходить далеко за рамки звичайних бюрократичних ігор хто й де господар.
Почалося з того, що МВС Чечні відмовилося виконати доручення Слідчого комітету (СК) Росії й не дозволило доправити до Москви для допиту підозрюваних у справі про вбивство Бориса Нємцова. У першу чергу йшлося про Руслана Геремєєва, якого підозрюють у співучасті у вбивстві опозиційного політика.
Оперативники зі Ставропольського краю були відправлені до Чечні для затримання інших підозрюваних. Справа вилилася в перестрілку, після чого Рамзан Кадиров на показаній по місцевому телебаченню нараді наказав своїм силовикам відкривати вогонь по оперативниках, якщо вони проводитимуть заходи на території Чечні без узгодження з її владою. «Не має значення — москвич це чи ставропольчанин — відкрити вогонь на ураження. З нами мають рахуватися».
Далі були різка заява центрального МВС і відповіді Кадирова. Останній назвав себе «піхотинцем Путіна» й цим дав зрозуміти, що нікого крім російського президента над собою не визнає. Коли слідчий з особливо важливих справ СК Соболь під час розслідування спробував узяти зразки ДНК поліцейських одного з підрозділів у Чечні, його навіть не підпустили до цих людей. І московському важняку довелося повертатися до столиці спіймавши облизня.
• Розкручуваний скандал раптово обірвався на мовчанні Путіна. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков коротко заявив, що «в Кремлі ознайомилися із заявою глави Чечні Рамзана Кадирова щодо співробітників правоохоронних органів, але не коментуватимуть її. За субординацією органи внутрішніх справ Чечні, звісно, підкоряються Міністерству внутрішніх справ Росії. Тому коментувати тут у цьому випадку нічого».
Після цього як у Москві, так і в інших столицях для всіх стало зрозуміло, що Чечня фактично вийшла з правового поля Росії й зберігає формальну державну приналежність виключно на особистих зв’язках Путіна й Кадирова.
Як зауважив журналіст і історик Ніколай Сванідзе в ефірі радіостанції «Эхо Москвы» в передачі «Особлива думка», «Це феодальні васальні стосунки, в яких могутній васал Рамзан Кадиров присягає на вірність своєму сюзерену президентові Путіну. Васал мого васала — не мій васал, як відомо. Тому ті воїни, які служать Кадирову, вони служать Кадирову, а не Путіну. Але Кадиров своїм наказом може їх змусити служити Путіну. Але головне, всередині країни він претендує на всевладдя в межах Чеченської республіки. Я думаю, що хотів би навіть у межах Північного Кавказу, але тут, напевно, не вийде».
Скільки криків ми чули з Москви з приводу так званих «приватних батальйонів» українських олігархів, зокрема Коломойського. При цьому приватна армія чеченського президента нікого в російській столиці не бентежила. Більше того, говорять, що Путін пропонував Порошенку чеченізацію Донбасу. І ось результат. Кадиров має чудово підготовлену й добре тією ж Москвою озброєну армію, що підкоряється лише йому й нікому більше. Виходить, що Чечня фактично є автономним утворенням і її зв’язок з Москвою виключно фінансовий у межах, що влаштовують Кадирова і його найближче оточення. Утворився такий собі улус, і в чомусь повторюються події початку 1990-х рр. Причому ярлик на правління видав особисто Путін. Якщо цей зв’язок якимсь чином обірветься, то виникне проблема відновлення конституційного ладу. Тільки тепер відновлювати його на території Чечні буде у багато разів важче і з більшими жертвами, ніж у минулому.
• Путін потрапив у внутрішньополітичний цугцванг. У силових відомствах почалося вкрай небезпечне для режиму розбалансування. Публічно декларована самостійність Кадирова навряд чи сподобалася дуже багатьом серйозним людям у МВС, ФСБ і СК. І тут будь-яке рішення Кремля лише погіршує ситуацію.
Підтримавши московських силовиків, Путін неминуче викличе вибух непокори з небезпекою переходу в сепаратизм не лише в Чечні, а й на всьому Північному Кавказі.
Підтримка Кадирова, відповідно, викличе відповідну реакцію в центральному апараті силовиків. Не прямо й не одразу, але обов’язково й різко негативну.
Між спецслужбами завжди існує напруження й конкуренція. МВС проти ФСБ. Останні не дуже люблять своїх «сусідів» військових з Головного розвідуправління (ГРУ). Усі разом мають претензії до СК. Проте, міняються генерали, й часті складнощі удається на якийсь час згладити. Потім усе поновлюється. Усе це звично й не виходить за відомі межі бюрократичних ігор. Якщо виходить, то лише з дозволу політичного керівництва, як було за часів Андропова й Щолокова. Урешті-решт, це боротьба рівних серед рівних.
Нині абсолютно інша ситуація. Фактично, з покори вийшла регіональна структура, а це вже майже сепаратизм. Виникає дуже важливе для всієї вертикалі влади питання: хто й кому підкоряється. Кадиров один з губернаторів чи хтось набагато більший.
Як писав Олександр Блок у своєму вірші «Скіфи»
Вот — срок настал. Крылами бьет беда
І каждый день обиды множит.
Силовики свої образи пам’ятають довго й ніколи не прощають.
Проте складність цим не вичерпується. Є й третя сторона.
• Буквально одразу після вбивства Нємцова президент «Роснефти» Ігор Сєчин, тісно пов’язаний з ФСБ, відкрито назвав Кадирова «безграмотною твариною». Як писали у ЗМІ, у своєму Twitter впливовий олігарх заявив, що до самого Кадирова немає питань, але вони є до того, хто поставив його керувати республікою. Це до Путіна у Сєчина з’явилися питання? І Путіну через якийсь час доведеться вибирати не лише між федеральними відомствами та своїм чеченським васалом, а й щось вирішувати з дуже впливовими олігархами.
І влесливий Кадиров, який чітко відчуває розклади в Москві, не випадково осмілів і дозволив собі фактично кинути виклик могутнім силовикам.
Хоча боротьба кланів у Москві на перший погляд є внутрішньою справою Росії, насправді вона починає виходити на міжнародний рівень. У першу чергу щодо України.
Партія миру, за всієї умовності цієї категорії, з наростанням економічних і фінансових проблем стає дедалі сильнішою. Вона дедалі активніше виступає за вихід з української авантюри. Прямо олігархи проти політики Путіна не висловлюються, але почати боротьбу з його сатрапами дуже навіть можуть. Замітки Сечина в цьому сенсі вельми показові.
Неможливо підтримувати сепаратизм у сусідній країні й укріплювати власний централізм. Це взаємовиключні політичні вектори. Певна річ, що московський централізм зі спецслужб і олігархи, що стоять за ними, категорично не сприймають фокусів регіональних князьків на кшталт Кадирова. У Москві вже жартують, що це не Росія приєднала Чечню, а Чечня приєднала Росію. Для дуже багатьох у Першопрестольній таке становище нестерпне.
Мовчання Путіна наводить на думку, що він хоче, як Понтій Пілат, умити руки й залишитися над сутичкою. Нехай підлеглі розбираються між собою.
Не вийде. Зіткнення силовиків розгойдує всю вертикаль влади. Інцидент з Кадировим свідчить, що амплітуда розгойдування стає настільки великою, що таїть у собі загрозу всій великій Росії.
