Чого очікувати від постійного члена РБ ООН Російської Федерації, яка мала б гарантувати безпеку, а перетворилась на найбільшу загрозу? Якою є військова спроможність нашого північного сусіди — чи це блеф, чи залякування, чи дурість?
Такими питаннями задав тон міжнародній конференції «Військовий потенціал Росії: міфи та реалії», яка відбулася днями у стінах Дипломатичної академії при МЗС України, керівник Центру вивчення Росії Володимир Огризко. При цьому екс-міністр закордонних справ України зазначив, що інститут діє за принципом: об’єктивність, науковість і неупередженість.
Ректор Дипломатичної академії Микола Кулінич зазначив у своєму короткому виступі, що це вже третій захід Інституту вивчення Росії в стінах академії. «Тут обговорюють питання, від яких залежить доля не лише нашої країни, а й Заходу. У квітні 2014 року на першій конференції обговорювали питання глобальної і регіональної безпеки в умовах російської агресії. Формується новий порядок безпеки і міжнародних відносин. Все, що було сказано тут, сприймається актуально для нас і дипломатів, громадян України», — наголосив пан Кулінич.
«ОБОРОНА РОСІЇ ПОЧИНАЄТЬСЯ В... ІНШИХ КРАЇНАХ»
Дуже точний аналіз стану військового потенціалу Росії дав провідний аналітик Четтем хаус Джеймс Шерр у своєму майже 20-хвилинному виступі під назвою «Трансформація безпекової концепції Росії: оборонна реформа, наступальний зміст».
Британський аналітик пояснив, російська воєнна доктрина як радянська є оборонною, але на противагу воєнній доктрині Великобританії оборона Росії починається в інших країнах. «У Великобританії контррозвідка починається і закінчується на території країни. 1994 року Борис Єльцин сказав ФСК, попереднику ФСБ, що контррозвідка починається за кордоном. І він визначив конкретно — у близькому зарубіжжі. І ці країни стали ключовим пріоритетом для ФСК. Коли російська військова доктрина говорить про оборону, то йдеться про безліч загроз в інших країнах», — пояснив Шерр.
Він також звернув увагу на такий нюанс, кого, власне, збирається захищати Росія. У першій доктрині РФ у травні 1992 року, зазначив аналітик, відкрито йшлося про загрозу для російськомовного населення. 1993 року визначення було дуже специфічне: загроза правам і легітимним інтересам російських громадян. І тут виникає запитання: що таке права і легітимні інтереси російських громадян в інших країнах?
Як приклад розуміння росіянами таких легітимних інтересів Шерр назвав ситуацію щодо Бронзового пам’ятника в Таллінні, коли 8 років тому велика група етнічних росіян в Естонії зробила заяву про те, що влада має рахуватися з їхніми правами.
Російська діаспора за кордоном стала інструментом російської зовнішньої політики. І ми бачили, що при Путіні визначення, кого треба захищати, стало дедалі розширенішим, наголосив експерт. За його словами, Медведєв 2008 року заявив, що Росія буде захищати росіян, де б вони не були, усіма можливими способами, і саме через це почалася грузинська війна.
Пан Шерр також звернув увагу на те, що в Стратегії національної безпеки Росії від 2009 року є дуже цікава фраза — «загроза національній безпеці в культурній сфері». І тут цікаво, запитує він: українці — це російські співвітчизники, чи вони — загроза для російських співвітчизників?
Інакше кажучи, зазначає британський аналітик, за цей час з’явилося багато нормативних актів, які дають виправдання для будь-яких акцій чи дій, у тому числі військових на периферії Росії, коли йдеться про національні інтереси Росії.
«ГІБРИДНА ВІЙНА — ЦЕ НЕ РОСІЙСЬКИЙ ВИНАХІД»
У військовій доктрині за 2014 рік до числа загроз було зараховано зміну режимів зовні, а також повалення законної влади. Тобто на папері, пояснює Шерр, ми маємо офіційну політику, всі необхідні виправдання casus belli, «привід для війни» з Україною — загроза для російських співвітчизників, переворот проти законної влади і прихід влади недружнього керівництва. Володимир Путін скористався всім цим як чудовим приводом для нападу.
Кажучи про спроможності російської армії, британський аналітик зазначив, що вони посилилися після реформи, започаткованої Сердюковим в 2008-2012 роках. А мета цієї реформи полягала в переході від мобілізаційного комплектування армії на контрактне.
За словами Шерра, гібридна війна — це не російський винахід, росіяни лише продемонстрували спроможність вторгнутися в іншу країну таємно. Він звернув увагу на те, що інформаційна стратегія-2011 містила мету інформаційної війни змусити країну-об’єкт ухвалювати рішення на користь протилежної сторони.
Кажучи про ядерний вимір застосування ядерної зброї, британський аналітик зазначив, що у російському військовому мисленні ядерна зброя — це зброя деескалації. Як приклад він навів навчання «Запад-2009», під час яких імітували використання ядерних компонентів на регіональному рівні, щоб стримати іншу сторону — НАТО від ескалації глобальної війни.
Реформу Сердюкова хвалили за те, що вона поклала край моделі загальної мобілізації і створила сили, спроможні вести локальну і регіональну війну словами військової доктрини «рішуче і цілеспрямовано», зазначив Шерр.
«ПИТАННЯ В ТОМУ, ЧИ ІСНУЄ В КРЕМЛІ ОБ’ЄКТИВНИЙ ПОГЛЯД»
Аналізуючи дії Росії в Україні, британський аналітик стверджує, що Володимир Путін справді становить найбільшу загрозу і, можливо, розрахував ризики, але війна в Україні також показує, що багато з його розрахунків виявилися неправильними.
«Цікаво, чи Герасимов і сам Шойгу добре розуміють, з якими проблемами вони зіткнулися в Україні, чи спроможні вони насправді зрозуміти реалії? Тому питання не в тому, чи ми об’єктивно розуміємо військовий потенціал Росії, а в тому, чи в Кремлі існує об’єктивний погляд. Путін переоцінив свої можливості в Україні. І перед нами великий виклик, чи він ще раз переоцінить свої можливості в іншому місці. А така можливість залишається», — вважає Шерр.
Досить цікавим було пояснення британським аналітиком ролі санкцій, введених Заходом проти Росії. «Санкції справді мають вплив. І це добра новина. Оскільки вони спрямовані саме проти технологій. Завдяки реформам Сердюкова російський ОПК 2014 року був значно залежнішим від західних технологій, ніж 2009-го. 800 систем озброєнь зараз залежать від західних технологій. Деякі дуже критично, деякі не дуже. Деякі технології можуть бути замінені, деякі ні.
Погана новина — більшість західних урядів, які схвалили і зберігають санкції, не розуміють їх мети. На їхню думку, мета санкцій — змінити поведінку Росії, але це не так. Мета полягає в тому, щоб з часом зменшити військові спроможності Росії, не дати їй можливості модернізувати військовий та енергетичний сектор. Інакше кажучи, мета санкцій — зняти з порядку денного довгострокову модернізацію цих секторів. І щоб мати ефект, санкції мають діяти довгий період. Деякі люди й деякі уряди на Заході це розуміють», — пояснив Шерр.
Керівник Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак у своєму виступі на тему «Конвенційні озброєння Росії: чи готова Росія до фронтального наступу» розповів, що Росія врахувала недоліки в грузинській війні 2008 року. За його словами, у 2009-2012 роках відбувся серйозний етап трансформації збройних сил з відмовою від мобілізації до дій на пострадянському просторі. До 2013 року відбувся перехід сили постійної готовності, і акцент було зроблено на окремі мобільні бригади. При цьому, пояснив він, командування сил спеціального призначення моделювалися як суперспецназ на кшталт того, який готував маршал Жуков.
«МИ МАЄМО ЗАПРОПОНУВАТИ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ТИСК»
За словами експерта, 2007 року почалося серйозне переозброєння збройних сил РФ, і в останні роки поставки літаків на рік становили понад 100 одиниць. Із 2009 по 2013 рік подвоїлись витрати на оборону. Якщо раніше особовий склад збройних сил становив 1,2 млн осіб, то зараз — до 1 млн, хоча, як кажуть, насправді 700-800 тис. А це свідчення того, що російська армія готувалася до спеціальних операцій, наголосив Бадрак.
За його словами, інвестиції в особовий склад змінили ставлення до контрактної служби. 2014 року вперше кількість заявок на контрактну службу в російській армії перевищила кількість вакансій.
Підсумовуючи свій виступ, пан Бадрак наголосив, що Росія не готувалася до масштабної війни і до фронтального наступу не готова. Але це не означає, додає він, що вона не буде використовувати звичайні сили.
Якщо ми хочемо протистояти Росії, вважає експерт, то маємо запропонувати технологічний тиск, щоб Захід не давав Росії технологій та інвестицій для будівництва військової техніки. І натомість треба націлити західні оборонні компанії на співробітництво з Україною, створення спільних проектів, передачу технологій.
Провідний аналітик Норвезького інституту воєнних досліджень Крістіан Атланд зазначив, що використання Росією гібридних способів війни викликає стурбованість у східних сусідів НАТО, що межують з Росією.
«Безпека арктично-балтійського флангу залежатиме від того, чи буде знайдено спільну основу з Росією. Ми не знаємо, скільки нинішній уряд в РФ перебуватиме при владі. Ми готуємося до холодної війни з Росією. Треба знайти модус вівенді, але розвивати відносини на рівні людей і зберігати санкції», — наголосив норвезький експерт.
Президент Австрійського інституту європейських і безпекових студій Вернер Фассльабенд вважає, що Путін прорахувався, почавши війну проти братського народу. Велику помилку зробив Захід, зазначає австрійський експерт, не відреагувавши на агресію Росії в Грузії 2008-го, і Путін зрозумів, що Європа не реагує, тому наступним його кроком був напад на Україну. «Це був шок для глобального світу. Ми не реагували і змушені платити ціну за це. І якби Захід не відреагував на російську агресію в Україні, то ми б втратили свою ідентичність і були б звинувачені в тому, що не обстоюємо цінності», — зазначив пан Фассльабенд.
Через санкції ситуація в Росії погіршується, стверджує австрійський експерт: «Вам треба шукати нові ринки, ініціативи і досвід. У нас є досвід, і ми можемо ним поділитися, тому вам треба всім цим скористатися в наступних роках. У вас є можливості виграти цю битву».
«МИ ЗАХИЩАЄМО СЕБЕ, АЛЕ НАША БОРОТЬБА ПРОТИ РОСІЇ — ЦЕ ІНВЕСТИЦІЇ В ЄВРОПУ»
Заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Олександр Литвиненко вважає, що зовнішня політика Росії лише частково присвячена Україні, а загалом її мета — змінити міжнародний порядок і створити інший, принаймні в Європі. І загроза полягає в тому, що у Росії хочуть побувати світ за своїм баченням, і ця проблема не може бути вирішена в короткостроковій перспективі.
Говорячи про воєнну доктрину України, яку підписав Президент, пан Литвиненко зазначив, що від попередніх документів її відрізняють дві значні риси. По-перше, ми назвали Росію головною загрозою. А по-друге, поставили за мету привести у середньо-терміновій перспективі системи воєнної розвідки та військової контррозвідки у відповідність зі стандартами НАТО.
«Ми знаємо, що це наша проблема, що Україна може і має допомогти собі. Ні НАТО, ні ЄС не можуть поліпшити ситуацію в українській армії та в державному секторі. Наша мета — навести лад в країні, досягти стандартів НАТО і збудувати нову систему безпеки, розвідки і контррозвідки. Проти нас протистоїть величезна група військ. Я не кажу, що ми захищаємо Європу, ні, ми захищаємо себе, але наша боротьба проти Росії — це інвестиції в Європу», — наголосив заступник секретаря РНБО.
