Зустріч німецького канцлера та російського президента в канцлерській резиденції Мезеберг у бранденбурзькому містечку Гранзе тривала три години і, як випливає з усього, доленосною ні для Меркель, ні для Путіна не стала. Місце в шеститисячному Гранзее обрали, поза сумнівом, щоб уникнути масових маніфестацій як проти, так і за Путіна, а також проти Меркель. Обговорювали на зустрічі кризу в Україні та в Сирії, можливості збереження ядерної угоди з Іраном, а також будівництво «Північного потоку-2». Щодо можливих американських санкцій проти компаній, що беруть участь у будівництві газопроводу, прес-секретар Путіна Пєсков заявив: «Є розуміння, що, безумовно, проект комерційно абсолютно вигідний, конкурентний і тому необхідно вжити заходів, щоб захистити його від можливих неконкурентних і незаконних закидів з боку третіх держав, із тим, щоб зрештою вийти на завершення цього проекту. Він є абсолютно комерційним і відповідає інтересам усіх».
Щоправда, конкретизувати «захисні заходи» прес-секретар не ризикнув. Справді, про них легше казати, ніж розпочинати реальну конфронтацію зі США у зв’язку з майбутніми новими американськими санкціями проти Росії, разом із тими, що пов’язані з «Північним потоком-2». Крім того, далеко не всі країни бачать у цьому проекті тільки комерційний сенс. Не кажучи вже про Україну та США, кілька членів Євросоюзу, насамперед Польща, вважають «Північний потік-2» проектом суто політичним, покликаним покарати затятих транзитерів — Польщу й Україну, а водночас і норовистого президента Білорусі.
Неодноразово повторювані як мантра Ангелою Меркель слова про те, що проект «Північний потік-2» жодним чином не заполітизовується і не направлений проти України, яка повинна буде зберегти свою роль транзитера російського газу, нікого, окрім друзів Путіна не переконують. Дуже очевидна збитковість даного проекту як для європейських, так і для російських платників податків. Добре відомо, що транзит російських енергоносіїв через Україну, Білорусь і Польщу обходиться дешевше, ніж майбутній транзит через «Північний потік-2» з урахуванням витрат на будівництво трубопроводу. Щоб збільшити транзит за рахунок модернізації газотранспортних систем України та Білорусі, потрібно було б у декілька разів менше витрат. Але Кремль шантажує Німеччину й інші європейські країни тим, що через погіршення російсько-українських і російсько-польських відносин, що все більше загострюються, транзит газу через Україну та Польщу може досить швидко припинитися. А «Північний потік-2» буде в цьому разі надійною гарантією того, що постачання газу до Європи не зменшаться, особливо у критичний зимовий період.
Зрозуміло, Москва всіляко уникає питання про те, що погіршення відносин з Україною та Польщею сталося виключно через російську анексію Криму й агресію на Донбасі. Але, що характерно, в Німеччині принаймні на офіційному рівні про це говорять усе менше і менше. А зиск від «Північного потоку-2» насамперед отримають компанії, пов’язані з Путіним і його друзями — як з російського, так і з європейського боку. Відомо, що одна з причин охолодження ставлення до України в Німеччині та в інших країнах Євросоюзу, — це нездатність Петра Порошенка впоратися з корупцією, що стало перешкодою для масштабних іноземних інвестицій в українську економіку. Проте складається стійке враження, що в Німеччині операції щодо «Північному потоку-2» супроводить анітрохи не менша корупційна складова, ніж у Росії. Після останніх виборів до бундестагу соціал-демократи, незважаючи на великий програш, почали грати помітнішу роль в уряді Меркель, ніж раніше. І саме серед них переважають прихильники «Північного потоку-2», головним лобістом якого є екс-канцлер Герхард Шредер. Характерно, що після формування нового уряду Меркель активізувала зусилля з просування «Північного потоку-2».
Також і про Олега Сенцова публічно Меркель не сказала жодного слова. Хоча, між іншим, узагалі могла б виставити звільнення українського режисера й інших українських в’язнів совісті в Росії як необхідну попередню умову для зустрічі з Путіним.
Готовність Німеччини та низки інших країн ЄС, попри збереження антиросійських санкцій, намагатися зближуватися з Москвою багато в чому пояснюється страхом перед російською військовою потужністю, уявлення про яку на Заході й особливо в Європі вкрай перебільшені. Можливо, в німецького канцлера є наївний розрахунок, що «Північний потік-2» пом’якшить Путіна, і з ним легше буде домовитися в питаннях мирного врегулювання на Донбасі та в Сирії. Невипадково, Меркель перед зустріччю в Гранзе погрожувала досягти прориву в питанні Донбасу. Вона, напевне, виклала Путіну свій план введення миротворців на Донбас і створення там міжнародної адміністрації. Але російський президент готовий терпіти міжнародний контингент на Донбасі лише на лінії розмежування українських військ і формувань маріонеткових «республік», причому в невеликій кількості й озброєних лише пістолетами. Але такий розклад не влаштовує Німеччину й увесь Захід.
Щодо Сирії, то без політичного врегулювання — а це має бути відмова Асада від влади — жодні німецькі капітали в сирійську відбудову вкладатися не будуть. Та й на врегулювання в Сирії, окрім Росії, впливають США, але ніяк не Німеччина. Тому обмін «Північного потоку-2» на врегулювання на Донбасі та Сирії, спрямовуючи німецькі інвестиції в останню, не може здійснитися в жодному разі. Отож американський президент Дональд Трамп абсолютно справедливий, коли докоряє Німеччині й іншим європейським союзникам: як же так, ви зберігаєте санкції проти Росії, введені через агресію проти України, й одночасно готуєтеся закачати в російську економіку мільярди євро в межах будівництва не вкрай потрібного Європі газопроводу. І доля «Північного потоку-2» залежить від того, наскільки серйозні санкції введе проти нього Америка.
