13 січня 2017 року я вийшов зі складу Російського ПЕН-Центру. І опинився у вельми гідній компанії. Цими днями Російський ПЕН покинуло багато відомих письменників і поетів, у тому числі Лев Рубінштейн і Володимир Сорокін, Світлана Алексієвич і Борис Акунін, Олександр Ільчевський і Тимур Кибіров, Павло Нерлер і Едуард Успенський, Ніна Катерлі й Ольга Седакова.
Нинішній скандал, який спричинив крах Російського ПЕН-Центру, виявився безпосередньо пов’язаний із Україною. Не секрет, що в Російському ПЕНі незабаром після анексії Криму та початку російської агресії на Донбасі стався розкол. Демократична меншість підтримала Україну та підписала цілу низку петицій із вимогами українських в’язнів совісті в Росії. Мовчазна ж і віртуальна більшість гаряче підтримала гасло «кримнаш». І непокоїлася створенням на державний грант епохальної колективної праці про війни біля кордонів Росії в пострадянський період. Там війні на Донбасі збираються відвести гідне місце та показати її зрозуміло з яких позицій.
Із сумом спостерігаючи за відходом керівництва Російського ПЕНу від правозахисних позицій, його покинули такі відомі письменники демократичних переконань, як Людмила Уліцька, Ігор Іртеньєв та інші. Інші демократи поки залишалися в ПЕНі, намагаючись боротися за зміну Виконкому і, головне, через сайт «Приватна думка» публікуючи власні петиції на захист політичних в’язнів, у тому числі пов’язаних із Україною. Керівництву ПЕНу це дуже не подобалося.
Розв’язка протистояння настала у грудні минулого та в січні цього року. Після проведення в середині грудня загальних зборів, які пройшли за сфальсифікованим Виконкомом статутом, з багатьма порушеннями, із затиканням рота опозиції і з відвертою фальсифікацією протоколу (подробиці див. тут: http://echo.msk.ru/blog/serguei_parkhomenko/1901074-echo/), президентом ПЕНу було обрано Євгенія Попова. Який давно забув крамольну історію з «Метрополем» і перейшов до розряду «дозволених правозахисників». Обрали Попова завдяки слухняній машині віртуального голосування. Останніми двома роками, коли ПЕНом замість Андрія Бітова, що відійшов від справ, фактично керував Євгеній Попов, до його складу наприймали безліч людей, які до правозахисної діяльності ставляться вкрай негативно, а від справжньої літератури дуже віддалені. Ці люди на збори не ходять, своїх думок не висловлюють, зате справно голосують через інтернет так, як скаже Попов і близька до нього команда. А ось справжніх письменників, які підтримують демократичні цінності, прагнули не приймати. На зборах присутні максимально 100 з невеликим осіб, а з приблизно 300, що голосують поштою, дві третини складає мовчазне болото. Тому результат голосування — вирішений наперед.
Ось тільки з виборами Виконкому вийшла накладка. Список був запропонований прямо на зборах, віртуальне болото не могло за нього голосувати, а серед учасників зборів більшості він не набрав. Проте, саме цей нелегітимний Виконком не лише опублікував сфальсифікований протокол зборів від 15 грудня, але й прийняв доленосне рішення, яке призвело до розколу та краху Російського ПЕНу. Але цій події передували два листи, безпосередньо пов’язані з Україною. Відразу після зборів, у кінці грудня 2016-го, ПЕН остаточно покинули Володимир Войнович, Віктор Шендерович і Сергій Гандлевський, у російській літературі люди не останні.
Борис СОКОЛОВ: Влада зруйнувала ще одну російську правозахисну організацію в Росії, а її залишки підім’яла під себе. Залишається сподіватися, що на руїнах загиблого Російського ПЕНу з чесних письменників виникне нова організація, яка займатиметься реальним правозахистом, а не його імітацією, хоча робити це в Росії стає все важче і важче.
У 20-х числах грудня група демократично налаштованих членів ПЕН-Центру надіслала листа президентові Володимиру Путіну з проханням помилувати несправедливо засудженого за звинуваченням у тероризмі українського режисера Олега Сенцова. Там, зокрема, йшлося: «Олег Сенцов ув’язнений уже два з половиною роки. При тому, що звинувачення у злочинному намірі... будувалися на свідченнях одного з підсудних, повністю спростованих ним самим під час суду — як даних під тортурами. Тортури застосовувалися і до Олега, що було підтверджено його адвокатами, проте він своєї провини ніколи не визнавав. Усі звинувачення в суді він відкидав із тим спокоєм і гідністю, які може виявити лише людина, упевнена у своїй правоті та невинності». (http://www.colta.ru/news/13496)
Цей лист дуже стурбував Виконком, який тут же від нього відмежувався і вибухнув із приводу Сенцова власним сервільним листом, де «просить Президента Російської Федерації та російські судові інстанції реально сприяти пом’якшенню умов утримання цього кінорежисера і письменника», але в той же час ні в якому разі не милувати його, оскільки «можливість помилування засудженого без його клопотання не передбачена законом». Схоже, Євгеній Попов та співтовариші зі страху забули, що Путін зовсім недавно помилував Надію Савченко без жодного прохання з її боку. Як вбачається, вони набралися нахабства вказувати Володимиру Володимировичу, що йому треба робити, а чого не треба. Але щось мені підказує, що ніхто Виконком за це карати не буде, оскільки Путін милувати Сенцова не збирається.
А вже 28 грудня Виконком прийняв грізне рішення: «За відступ від непорушних принципів, які задекларовані в Хартії Міжнародного ПЕН-клубу, систематичне невиконання вимог чинного Статуту, за провокаційну діяльність, несумісну з цілями та завданнями Російського ПЕН-Центру, та вислови, які ображають честь і гідність особистості, припинити членство С. Пархоменка в Російському ПЕН-Центрі з 10.01.2017». Водночас на рік припинили членство в ПЕНі поета Григорія Пєтухова, який активно виступав проти Попова та його команди на останніх загальних зборах. А письменниця Марина Вишневецька удостоїлася суворого попередження «за поширення в ЗМІ тенденційно змонтованих текстів і відеозйомки зборів 15.12.2016, що призвело до фальсифікації суті заходу».
Ось як! Людина викрила фальсифікацію, опублікувавши справжній протокол із розшифрованого відеозапису, а її саму ж у фальсифікації звинувачують! За принципом — сам дурень! Текст же рішення про виключення Пархоменка та додатки до нього з перерахуванням гріхів вигнанця, без сумніву написаний самим Поповим, по суті повторює статтю покійного Фелікса Кузнєцова, присвяченого виключенню самого Попова зі Спілки радянських письменників ще за брежнєвських часів у зв’язку з гучною справою альманаху «Метрополь».
Ось це рішення і спровокувало масовий вихід порядних людей із ПЕНу, особливо після того, як лист групи письменників із вимогою відставки Виконкому та проведенням нових загальних зборів для виборів нового Виконкому був Поповським Виконкомом передбачено проігнорований. Що ж, влада зруйнувала ще одну російську правозахисну організацію в Росії, а її залишки підім’яла під себе. Залишається сподіватися, що на руїнах загиблого Російського ПЕНу з чесних письменників виникне нова організація, яка займатиметься реальним правозахистом, а не його імітацією, хоча робити це в Росії стає все важче і важче.
Щодо тієї жалюгідної пародії на ПЕН, яка залишилася в Росії, то про неї добре сказав Володимир Сорокін: «Наш ПЕН остаточно згнив. Тепер у ньому царюють жуки-короїди і стоноги, а всередині — трухлявина». Як я розумію, жуки-короїди — це загребущі Попов і його соратники, мокриці — це «системні ліберали», які підтримали їх, як-от Олександр Городницький, а трухлявина — слухняна віртуальна більшість.
Власне, моїм знайомством з Ларисою Івшиною та газетою «День» у квітні 2014 року я теж зобов’язаний ПЕНу. Тоді ним фактично керувала Людмила Уліцька, і завдяки цьому Російський ПЕН узяв активну участь у організації діалогу російської та української інтелігенції. Результати якого з вини, як мені здається, російської сторони обмежилися лише встановленням особистих контактів. І тим сумніше сьогодні спостерігати, як гине Російський ПЕН.
