Візит до Японії лідера РФ Володимира Путіна 15-16 грудня 2016 року й інтенсивні переговори із прем’єр-міністром Сіндзо Абе стали предметом особливої уваги в Україні. Адже було надзвичайно цікаво — як офіційному Токіо вдасться знайти баланс між бажанням допомагати Україні у протистоянні з РФ і необхідністю створювати умови у відносинах із РФ для вирішення питання статусу 4 спірних островів Курильської гряди (Ітуруп, Кунашир, Хабомаї і Шикотан), які були окуповані СРСР у 1945 році.
Насправді цей візит російського президента до Японії мав відбутися іще наприкінці 2014 року. Однак війна, яку розв’язала РФ проти України, змусила офіційний Токіо на певний час відмовитися від такого задуму. Японія вирішила слідувати погодженій лінії країн G7 щодо ізоляції РФ, зокрема шляхом максимального обмеження діалогу на найвищому рівні. Але з іншого боку прем’єр-міністр Абе ніколи остаточно не залишав надії щодо не просто вирішення наявних територіальних суперечок, а й, врешті-решт, підписання мирної угоди. Як наслідок, із грудня 2012 року було проведено 15 (!) зустрічей із лідером РФ у різних форматах. Особливо японська дипломатія активізувалася 2016 року — С.Абе і В.Путін провели переговори у Сочі в травні, на Далекосхідному економічному форумі у вересні та в рамках АТЕС у листопаді. Тим самим С. Абе зробив ставку на розвиток особистих відносин із Путіним, часто на зустрічах звертаючись до нього просто на ім’я, тим самим підкреслюючи усю неформальність і дружність. Окрім того прем’єр-міністр Японії вирішив почати саміт із переговорів у рідній префектурі Ямагуті, тим самим іще більше намагаючись створити неформальну обстановку, яка сприяла б вирішенню наявних протиріч. Оскільки саме вирішення усіх суперечностей у відносинах із РФ було фактично проголошено Сіндзо Абе питанням особливої важливості під час відкриття нової сесії в парламенті наприкінці вересня 2016 року, що повинно врешті створити основу його власної зовнішньополітичної спадщини.
Але такими кроками японська сторона чітко показала, що набагато більше зацікавлена у вирішенні суперечностей, ніж РФ. Цією асиметрією на власну користь вирішив скористатися Володимир Путін. Іще до початку візиту у інтерв’ю із журналістами Nippon Television і Yomiuri Shimbun лідер РФ дав чітко зрозуміти, що якогось реального прогресу в питаннях 4 островів Курильської гряди не слід взагалі очікувати. На його думку, створити основу для остаточного вирішення цієї територіальної суперечки зможе лише посилення економічного виміру відносин і вибудовування довіри. Тому під час розмови з японськими журналістами Путін поставив риторичне питання: як можна створити таку основу, коли Японія й надалі підтримує сакції щодо РФ та обмежувальні заходи за агресію щодо України?
Хоча фактично Кремль іще наприкінці листопада 2016 року показав Токіо, що реального прогресу годі чекати, коли на островах Ітуруп і Кунашир було розгорнуто найсучасніші російські протикорабельні ракетні комплекси «Бастіон» і «Бал». Такий провокаційний крок, який з військової точки зору позбавлений будь-якого сенсу, був спробою остаточно впевнитися що Токіо готовий до проведення саміту будь-якою ціною. Японія обмежилася лише протестами і не скасувала заплановану зустріч.
Тому, направляючись до Японії, президент РФ відчував себе повним господарем ситуації. Це гарно продемонструвало те, що на переговори в місті Нагато 15 грудня Володимир Путін запізнився на три години, що є грубим порушенням усіх дипломатичних канонів. Самі ж дводенні переговори були перетворені в тому числі на розповіді лідеру Японії, що присутність США в АТР є надмірною і це викликає стурбованість у РФ, а також те, що РФ абсолютно правильно діє в Сирії, підтримуючи легітимний уряд Башара Асада. При цьому Кремлю вдалося домовитися про відновлення безпекового діалогу у форматі «2+2» на рівні очільників МЗС і Міністерств оборони, який було припинено у 2014 році на фоні війни РФ проти України. Так само під час переговорів сторони повернулися до можливості лібералізації візового режиму для росіян, переговори про що також було припинено, як один із обмежувальних заходів за російську агресію щодо Києва.
На особливу увагу заслуговують і окремі економічні угоди із загального пакету із 60 домовленостей на суму в 300 млрд ієн/2,54 млрд доларів, які були підписані 16 грудня 2016 року. Так було домовлено про початок спільної розвідки, буріння і видобування нафти в Японському морі та створення газохімічного комплексу за участю «Роснефти». Японський банк міжнародної співпраці підписав угоду із компанією Ямал-LNG щодо надання 200 млн євро. Даний проект реалізується компанією НОВАТЕК. Окрім того, з цією російською енергетичною компанією японська сторона також хотіла б займатися видобуванням газу на Гиданському півострові. Ці домовленості є знаковими, адже й «Роснефть», і НОВАТЕК перебувають під режимом західних санкцій. Тим самим постає питання, наскільки Японії вдалося реалізувати обіцянку міністра торгівлі Японії Хіросіге Секо від 12 грудня щодо відмови підписувати будь-які угоди із РФ, які будуть ставити під сумнів санкції країн G7 за її агресію проти України?
До того ж під час саміту Абе—Путін прогрес щодо чотирьох Курильських островів, якого так хотіла досягнути японська сторона, був більш ніж скромний. Сторони лише домовилися почати переговори щодо можливості реалізації спільних економічних проектів на цих островах. Окрім того, 6 тисяч японців, які були змушені покинути у 1945 році чотири острови, матимуть можливість здійснювати візити на свою малу батьківщину.
Як наслідок, Тошіхіро Нікай, генеральний секретар правлячої Ліберально-демократичної партії Японії, заявив, що саміт лідерів Японії і РФ був провальним. Оскільки до цього японське керівництво створило завищені очікування прогресу в територіальних суперечках, але не змогло досягнути якогось реального успіху. При цьому РФ повністю досягла поставлених цілей — продемонструвала відсутність міжнародної ізоляції, а також почала фактично підривати режим міжнародних санкцій. Тому не дивно, що 54,3% японців також негативно оцінили результати переговорів на найвищому рівні.
Постає питання: які висновки зробить японська сторона з таких самітів із РФ, які використовуються Кремлем для зовсім інших цілей, і аж ніяк не для вирішення наявного територіального конфлікту, існування якого Кремль навіть відмовляється визнати. Зі свого боку Україна, відповідно до нещодавнього дослідження Інституту світової політики «Аудит відносин Україна—Японія» має апелювати до попередніх заяв офіційного Токіо щодо важливості реального підтримання режиму санкцій до повного виконання Мінських угод і деокупації Криму, тісно координувати свою діяльність у цьому питанні із посольством США в Японії, а також розбудовувати власну міцну економічну основу відносин із Токіо.
