У листопаді 1939 року в Кремлі відбулася розмова, яку Веса Неньє, Пітер Мюнтер і Тоні Віртанен, які написали книгу Finland at War: The Winter War 1939—1940 (Фінляндія воює. Зимова війна 1939—1940 р.), назвали «пророчим».
Після багатовікової напруженості Фінляндія, яка здобула незалежність незадовго до цього, і її колишня володарка Росія збиралися воювати один з одним. Москва мала намір знову взяти під свій контроль цю невелику скандинавську державу, роблячи це частково для того, щоб перешкодити Фінляндії вступити в союз з Німеччиною. Але війна, що тривала 105 днів, у ході якої клаптева фінська армія виступила проти набагато більш чисельних, але слабко керованих російських військ, закінчилася тим, що побиті росіяни попрохали миру.
Під час зустрічі в Кремлі в листопаді 1939 року політкомісари Григорій Кулик та Лев Мехліс суворо допитували головного маршала артилерії Миколу Воронова. Кулик і Мехліс запитали, скільки Воронову потрібно боєприпасів для майбутньої фінської кампанії.
Як пишуть автори книги, Воронов відповів: «Це залежить від того, що ви плануєте — наступати чи оборонятися. Якими силами і на яких дільницях? І, до речі, скільки часу виділяється на операцію?»
Відповідь на останнє запитання прозвучала швидко: «Від 10 до 12 днів». Дивлячись на мапу Фінляндії, яка висіла на стіні, Воронов сказав: «Я буду щасливий, якщо все вдасться вирішити за два-три місяці». Всі в’їдливо засміялися. «Маршале Воронов, — суворо сказав Кулик, — наказую вам усі свої розрахунки будувати, виходячи з того, що операція триватиме максимум 12 діб».
Оптимізм Кулика обернеться загибеллю 167 000 російських солдатів на фінському фронті, тоді як втрати фінів становитимуть 26 000 чоловік.
На папері Росія мала явну перевагу. «Зимову війну часто називають битвою Давида і Голіафа, виходячи з різниці в живій силі та озброєнні», — пишуть автори в своїй виключно інформативній і шикарно ілюстрованій книзі на 305 сторінок.
Фінська дивізія могла виставити лише один артилерійський полк у складі трьох недоукомплектованих батарей, озброєних в основному застарілими гаубицями царської доби і легкими гарматами калібру 76 міліметрів. Окрім стрільців, у кожній дивізії був легкий загін чисельністю 500 чоловік, кавалерійського ескадрону з 180 вершників, велосипедної роти і окремого кулеметного загону. На початок бойових дій у фінській артилерії було створено запас боєприпасів приблизно на тиждень боїв.
У той же час у кожній радянській дивізії був важкий гаубичний і гарматний полк, а також протитанкова рота, оснащена 12 гарматами калібру 45 міліметрів. Окрім дивізійної артилерії, в кожному полку була власна протитанкова батарея і чотири полкові гармати. Таким чином, радянська артилерія в кожній дивізії чисельно перевершувала фінську в два з гаком рази. Окрім того, в дивізії був свій бронетанковий батальйон у складі 10—40 танків і розвідувальний батальйон.
Фінська важка артилерія складалася з чотирьох окремих артилерійських батарей, тоді як у Червоній Армії були цілі артилерійські полки. З танків у фінів було лишень 32 «Віккерси» і декілька застарілих машин фірми Renaults. У розпорядженні СРСР було декілька бронетанкових бригад, а в них — сотні танків.
30 листопада 1939 року росіяни розпочали вторгнення.
Радянська артилерія відкрила масований вогонь, і над фінськими містами з’явилися перші бомбардувальники з червоними зірками. Для багатьох фінських солдатів це був перший бойовий досвід. Дехто з них згодом згадував, наскільки це було дивно — цілитися і стріляти в живих людей. За пару годин уся ця сентиментальність щезла. Радянських солдатів не бракувало, і фінам було в кого стріляти. Один фінський солдат дуже проникливо оцінив ситуацію напередодні війни: «Нас так мало, а їх так багато. Де ми знайдемо місце, щоб усіх їх поховати?» Бій за боєм, битву за битвою фіни завдавали росіянам усе більше втрат.
Тактика дій у фінів була обмеженою наявністю техніки і боєприпасів. Вони не могли вести бойові дії на відкритій місцевості, бо брак вогневих засобів загрожував катастрофою. І навпаки, СРСР дотримувалися прямо протилежної тактики, бо їхня жорстка доктрина передбачала рішучий фронтальний наступ за підтримки артилерії і танків.
Відсутність тактичної гнучкості призвело до того, що Червона Армія знову і знову йшла в атаки, не змінюючи бойовий порядок. Коли фіни зрозуміли це, вони спробували проривати його, вклинюючись углиб під прикриттям місцевості. З огляду на величезну перевагу Червоної Армії, таку великомасштабну партизанську тактику не можна було застосовувати на Карельському перешийку.
Там довелося вести традиційні бойові дії, і радянські сили, які мали значну чисельну перевагу, намагалися послабити добре укріплені оборонні лінії фінів. У фінів же успіх визначався якістю командування, бойовими навичками, дисципліною і, перш за все, їхнім sisu (просте слівце, що означає стійкість, завзятість і прагнення битися до останнього, що вони й демонстрували).
Одним із найяскравіших епізодів у книзі Неньє, Мюнтера і Віртанена став короткий життєпис найрезультативнішого в історії фінського снайпера Сімо Хяюхя.
War is Boring, США, 23 жовтня 2015 року, переклад ИноСМИ.Ru
