16 травня, 2006 - 00:00
Фестиваль, що не відбувся 1939 року. Каннський кінофестиваль повинен був стати альтернативним Венеціанському, який перебував під фашистським впливом. Про його проведення було оголошено в червні 1939 року, а відкриття призначене на 1 вересня. Заходи, за задумом організаторів, повинні були проводитися протягом 20 днів (з 1 до 20 вересня). З Америки попрямували зірки першої величини: Дуглас Фербенкс, Гері Купер, Пол Муні, Норма Ширер, Мей Вест. Але вже в серпні, на борту трансатлантичного лайнера, вони отримали звістку про те, що «... фестиваль відкладається, доки обставини не дозволять його провести». 1 вересня Гітлер напав на Польщу. Почалася Друга світова війна. Фестиваль так і не відкрився. Однак організатори робили все можливе, запевняючи публіку, що він відбудеться. Був навіть показаний один фільм із позаконкурсної програми — «Собор Паризької Богоматері» режисера Вільяма Дітерлі (США, 1939). У конкурсі повинні були взяти участь шість країн, що представили 17 повнометражних і 12 короткометражних картин.
Перший міжнародний фестиваль у Каннах відбувся 1946 року. Прийняв понад 50 гостей, які привезли з собою понад 46 повнометражних фільмів і 68 короткометражок. Офіційно було акредитовано 300 гостей. Не було жодного глядача, який посів би місце, вказане в запрошенні. Кожне вільне крісло ставало предметом запеклої боротьби, що доходила часом до бійок.
20 травня 1947 року почалося будівництво Палацу фестивалів, яке закінчилося 12 вересня. Після першого ж шторму дах нової будівлі завалився.
Цього ж року вперше відбулися три конкурси краси: «Міс Канн», «Міс фестиваль» і «Міс Пальмовий пляж».
1951 року вперше фестиваль проводиться весною. Навала старліток, готових на все: купатися у вечірній сукні, позувати оголеними на блюді з фруктами, в’їжджати в «Карлтон» на коні...
Повернення на фестивальну орбіту Радянського Союзу супроводив скандал. Міністерство закордонних справ Франції заборонило показ документального фільму Сергія Герасимова «Визволений Китай», який було прийнято на конкурс відбірною комісією. Французька влада висловила побоювання, що картина може образити уряд Чан Кайші. Єдиний сеанс фільму було проведено для 50 журналістів у залі, оточеній поліцією. На знак протесту СРСР відмовився від участі в фестивалях 1952 і 1953 років.
1953. Проблеми з Бунюелем. У члена журі немає смокінга. Терміново потрібен кравець. Для сну генієві кіно необхідна дошка під матрацом. Терміново потрібен столяр. У результаті режисер спить у розкішному номері «Карлтона» на підлозі.
1953. Голлівуд делегував на фестиваль перші широкоформатні фільми.
1956. Жак-Ів Кусто отримав «Золоту Пальму» за «Світ тиші», але ніхто не звернув уваги на молодого чоловіка, що асистував знаменитому вченому. Його звали Луї Малль. Цього ж року до регламенту фестивалю внесено зміну, згідно з якою стверджувалася рівність між країнами, що присилають фільми на конкурси. Раніше кількість представлюваних стрічок залежала від загального числа фільмів, вироблюваних у країні.
1957. Другий рік підряд хтось на ім’я Франсуа Трюффо публікує розгромні статті про фестиваль, який незабаром нагородить «писаку» призом за кращу режисуру («Чотириста ударів», 1959).
1958. У дні фестивалю найбільшим успіхом користуються фільми, що на нього не потрапили. Це «Красунчик Серж» колишнього журналіста Клода Шаброля і «Ліфт на ешафот» Луї Малля, з яких веде відлік французька «нова хвиля».
1964. Ретроспектива Анджея Вайди знаменує початок моди на польське кіно.
1966. Французький продюсер російського походження, дивлячись на плакат фільму Сергія Юткевича «Ленін у Польщі», вигукнув: «Ми ж утекли від нього сорок років тому, але він наздогнав нас і тут!»
1966. Беззмінний директор Паризької Синематеки Анрі Ланглуа влаштував у Палаці фестивалів першу в історії Канн виставку — «70 років світового кіномистецтва». У експозиції представлено старовинні «стробоскопи» і розфарбовані збільшені кадри із загублених феєрій Мельєса, рукописи Гріффіта і малюнки Ейзенштейна та Козінцева, справжній капелюх Бастера Кітона і багато які інші рідкості з колекції Синематеки.
1968. У Парижі — загальний страйк. Вулиці покрилися барикадами. Відключено електрику. Керівництво Канн робить все можливе, щоб перетворити фестиваль на зону, відгороджену від усього іншого світу, крім світу кіно. Проте на бульварі Сен-Мішель з’являються барикади за прикладом паризьких. Багато хто з Круазетт не розумів, що відбувається. Фестиваль відкрився урочистим показом «Віднесених вітром» і намагався працювати в нормальному ритмі. Заворушення в місті призвели до того, що було розкуплено всі транзисторні приймачі, бо телефонний зв’язок з Парижем був безнадійно зайнятий. Будь-кого, хто взнавав які-небудь новини, вмить оточував натовп цікавих. Після того, як під час показу фільму Карлоса Саури «Заморожений м’ятний коржик» до залу увірвалися представники «нової хвилі» і запнули завісу, фестивальний перегляд було вирішено перервати. За п’ять днів до офіційного закриття, 19 травня, о 12 годині дня журі оголосило про припинення роботи фестивалю. Деякі авторитетні гості форуму намагалися звертатися з демагогічними промовами до студентів, які заповнили простір перед Палацом на Круазетт. Вони закликали: «Влада — молоді!». У той же час сама молодь висунула інше гасло: «Влада — людям з уявою!»
1970. «Госпіталь» Олтмана підірвав фестиваль зсередини, остаточно перетворивши його на другий Вудсток. Журналісти охрестили атмосферу навколо фільму «оскарнавалом». Головним противником нагородження цієї картини «Пальмою» був президент журі Мігель Анхель Астуріас. Однак він нічого не зміг зробити з натовпами захоплених шанувальників Олтмана, що вийшли на Круазетт у обрізаних ножицями джинсах.
1975. Напередодні відкриття фестивалю терористи підривають бомбу, злегка пошкодивши Палац. Відповідальність за цю акцію взяв на себе «Комітет народної боротьби проти розтління народу».
1986. Роман Полянський прибуває в Канни на справжньому піратському вітрильнику, який він купив собі для зйомок своєї заповітної мрії — авантюрної комедії «Пірати», що відкриває фестиваль. Шкода, але фільм провалився, і режисер подарував корабель місту.
1994. Тріумфатор Квентін Тарантіно на фінальній прес-конференції потрапляє під шквальний вогонь гострих журналістських запитань. Через декілька годин, не витримавши напруження, викручений режисер відповідає на чергове, абсолютно необразливе запитання мимовільним вигуком «Fuck you!». Репортери, і оком не змигнувши, продовжують екзекуцію. Наступне запитання: «Чи вважаєте ви «Кримінальне чтиво» політично коректним фільмом?» Відповідь режисера: «Fuck the politikal correct!» На цьому прес-конференція завершується.
1995. Лауреат режисерської премії Матьє Кассовітц протягом усього фестивалю не розлучався з трійцею акторів-професіоналів, які красуються на плакаті його картини «Ненависть». Творча група жила в одному готелі, але через зовнішній вигляд лицедіїв, на ряджених у костюми з фільму, нерідко виникали непорозуміння. Стиль паризької шпани припав настільки не до вподоби готельній адміністрації, що протягом декількох годин акторів відмовлялися впустити до готелю, вважаючи їх за справжніх хуліганів. Не допомагали і пояснення одягнутого з голочки режисера, що епатажне вбрання — усього лише рекламна акція.
Газета:
Рубрика:
