Ви поцікавитеся — багато це чи мало? Як людина, яка на свою радість неодноразово бувала на Міжнародному фестивалі анімаційних фільмів «Крок», відповість: багато й навіть дуже. Адже ця цифра розпадається на безліч інших: 131 фільм конкурсної програми, 25 стрічок в інформаційному показі... Приголомшуючі ретроспективи, серед яких — найбільших світових студій «Аардман анімейшн» (Великобританія) і «Фолімаж» (Франція), фільми членів журі, а також прославленого художника, співавтора нашого знаменитого режисера Давіда Черкаського Радні Сахалтуєва, не менш знаменитого чеського режисера Іржі Трнкі й іще, й іще, й іще... Як сказали президенти (так, «Крок» єдиний у світі фестиваль, який від дня свого заснування — 1989 року — має двох президентів) Едуард Назаров і Давід Черкаський: «...Шлюзи. Чайки. Причали. Зустрічі. Промови. Хліб-сіль. Кінотеатри. Щастя в дитячих очах. Клоуни. Квіти. Інтерв’ю. Супермультішоу. Діти, з’їхали з глузду. Сонце! А Чорне море! Воно тільки вдень чорне. Севастополь. Бухта. Військові моряки. Молоді як діти! Херсонес. Усі ми — стародавні греки. Одеська опера. Добре будували в XIX столітті! Дюк нагорі сходів (дійти б!). А Привоз в Одесі! Які запахи! З усіх боків помідори, кавуни, фрукти-ягоди, копчена риба, бички й раки (про сало ні слова!). І всі навколо говорять, говорять, говорять — мовою, яка, як теплий хліб і колискова... — Що? Анімація? Яка ще анімація???!!!. Ох ти, Господи!.. Так, ми ж на фестивалі... Що ж, гаразд, йдемо в зал, хто знає, може й там теж щось...»
Ну ось президенти майже все й майже серйозно розповіли. «Крок» — фестиваль водоплавний, навперемінно він проходить в Україні та Росії (звідси й президентське двовладдя). У нас раз на два роки — так называють «великий» конкурс «Кроку» (програми, що демонструються в Росії, присвячені одному з напрямків — скажімо, серіалам або тільки дебютам і т. ін.). Отож, відбірній комісії довелося добряче попрацювати й переглянути 600 фільмів із 40 країн, чимало яких не показували ще на жодному міжнародному фестивалі. Як запевняє «керманич» команди відбірників російський кінознавець Наталя Лукиніх, у результаті програма «Кроку-2005» дає вичерпний портрет сучасної світової анімації. Адже авторитет і популярність нашого фестивалю в міжнародному анімаційному співтоваристві безперечний, тому кількість і художнє розмаїття робіт з кожним роком зростають. Щоправда, цього разу чимало закордонних учасників під тим чи іншим приводом в останній момент самі приїхати відмовилися. Схоже, за країною з революційним сьогоденням вважають за краще спостерігати здалеку. «Але всі вірні друзі з нами», — резюмувала генеральний директор фестивалю Ірина Каплічна й позавчора увечері дала старт (або, краще сказати, вдарила в ринду?) 12-му «Кроку». Він вирушив з Києва до Одеси — дорогою в Запоріжжі, Херсоні та Севастополі ощасливлюючи публіку цікавими зустрічами та хорошими фільмами.
Щоправда, основна робота буде все-таки на борту теплохода «Принцеса Дніпра», де журі здійснюватиме щоденний перегляд. Про підсумки дізнаємося вже 1 жовтня.
ДО РЕЧI
У конкурсній програмі нинішнього фестивалю тільки одна з російських студій — «Пилот» — презентує десять своїх робіт. Це 13-хвилинні фільми з проекту «Гора самоцвітів». Він передбачає 52 фільми, кожний з яких присвячений одному з численних народів Росії і країн колишнього СРСР. Очолює проект керівник студії «Пилот» Олександр Татарський, який народився, вчився і працював у Києві до 1980 року, а в 81-му вже в Москві зняв фільм «Пластилінова ворона», який і зробив його знаменитим. Проект цей фінансується російським урядом, що не перешкодило Олександру Татарському залучити до роботи над ним не тільки режисерів із Росії, але і Білорусі й України. Отже, якщо ще кілька років тому наші режисери і художники анімаційного кіно (мiж iншим, як і росіяни) виїжджали на роботу до Голівуду, Німеччини, Франції, то тепер — до Росії. Причому у Татарського, треба віддати йому належне, працюють тільки кращі. Наприклад, наш Степан Коваль — призер Берлінського і багатьох інших фестивалів за свою картину «Трамвай №9». На жаль, робота за кордоном сьогодні — чи не єдина можливість зберегти чудову школу української анімації. Ось і Алла Чурикова, талановитий режисер і художник, учениця Євгена Сивоконя, на нинішньому фестивалі «Крок» iз фільмом «Купальниця під льодом» презентує Німеччину.
