Свій 60-й день народження Алла Борисівна зустрічає на «бойовому посту» — на сцені. Ювілейною програмою «Сны о любви», презентованою в Москві, співачка прощається з публікою, і дає старт останньому гастрольному туру по СНД. До речі, 22 квітня Пугачова виступить у Києві. За словами співачки, фінальну крапку у своїй естрадній кар’єрі вона поставить після завершення ювілейного туру «від квітня до квітня».
— Я припиняю концертну діяльність як співачка, — заявила Алла Пугачова в інтерв’ю РІА «Новости», — я не цілуватиму сцену на прощання, і не збираюся робити пафосного прощання... Я прийняла таке рішення, бо здоров’я і моє серце не дозволяють кататися сюди-туди на кораблях і літаках... Після низки операцій, які мені довелося перенести, голос, звичайно, підсів, і не може передати тих почуттів та інтонацій, які мені б хотілося... Співачка піде зі сцени, але настане час іншої Алли Пугачової, яка займається справами на радіо «Алла», в театрі, кіно, у видавничій діяльності. Тож я не сидітиму, склавши руки.
Як повідомили московські журналісти, які побували на першому сольному концерті Примадонни в Кремлі, Алла Борисівна зараз інша. Вона навіть не така, як в «Избранном»... Так, у концерті і в деяких піснях використовується фонограма (але так, що практично неможливо розрізнити, яка пісня йде live, яка dabl, а яка +), але, що в Пугачової не змінилося, так це акторський талант, пише gazeta.ru. Він, швидше, виріс. Наприклад, пісня «Люди, люди, люди», остаточно розкрилася лише тепер, незважаючи на те, що наступного року пісні стукне 30! Узагалі, блоки з пісень «Люди» — «Ты моя любовь последняя» і «Она цеплялась за любовь», «Любовь» —справляють найбільше враження. Навіть більше, ніж натовп, який кинувся на співачку під час виходу в залу. «Родзинкою» шоу була свінгова «Звезда», що горить над ліхтарем розбитим. Алла Борисівна тонко відчуває час. Свій і той, що навколо неї. І якщо «Избранное» не потребувало декорацій, цілком вистачало «чорного кабінету» і світлових рішень, то «Сны о любви» дуже вправно підкреслюються високотехнологічними декораціями Краснова. Під час пісні «Опять метель» Алла Борисівна опиняється на засніженому Ленінградському проспекті. А сміливість метафоричного рішення пісні «Одуванчик» — вразила. «Одуванчиками» показуються молоді солдати-новобранці, які гинуть на війні. Все це під рядки «Время нелюбви на белом свете». «Смейся в лицо судьбе, Примадонна»! — коли Алла Борисівна співає ці рядки зала вже стоїть. Уже відбиті долоні, сто разів прокричали «браво», і коли на фінальній пісні «Я улетаю» співачка зникає на вершечку сходів, закривається завіса. Але глядачу мало цих двох із половиною годин. Він хоче ще, але ні — вона відлетіла. Щоправда, на відміну від Карлсона, повернутися не обіцяла...
...Тепер у ЖЗЛ
До ювілею легендарної співачки у видавництві «Молодая гвардия» вийшла її біографія
Алла Пугачова скрізь — ми її бачимо (на телебаченні та концертах), ми її слухаємо (як співачку та як цілу радіостанцію «Алла»), а деякі ще й пахнуть нею (в 92-му з’явилися парфуми «Алла») і «носять» її (в 97-му презентували колекцію взуття «Алла Пугачова»). Нарешті, ми її ще й їмо (на початку 2000-х з’явилися чіпси «АБ»). А тепер ми зможемо її читати в біографічній серії ЖЗЛ. Іnedelya.ru з’ясувала, що розкрив і що приховав автор Олексій Бєляков у книзі.
Взагалі в ЖЗЛ заведено писати про великих діячів минулих часів. Принаймні, так було за Горького, який цю серію і заснував. Але останнім часом це правило все частіше порушується. Наприклад, минулого року «Молодая гвардия» випустила книгу про Олександра Солженіцина Людмили Сараскіної. Том вийшов ще за життя Олександра Ісайовича (сам він, до речі, був проти), і всі це гаряче обговорювали. Як так, об’єкт дослідження ще живий, а книга про нього вже вийшла. Наче за життя до образу святих віднесли...
Інша справа, естрадна співачка. З одного боку, велика артистка, з ім’ям якої асоціюється популярна музика останніх декількох десятиріч, величезний талант, сильний голос, ефектні постановки, епоха в культурі XX століття. З іншого — плітки, скандали, показне (або не показне, а таке, що виглядає як показне) заміжжя з Філіпом Кіркоровим, ніби романтичні стосунки з молодим Максимом Галкіним. Справа не в тому, що там насправді, а в тому, як про це говорять, — недобре якось говорять.
Навіть мама Алли Борисівни, як дізналася колись, що її юна дочка відправляється на свої перші гастролі, вигукнула: «Що?! Алла, ця не музика. Це... естрада!» Про що й пише в своїй книзі Олексій Бєляков. Пише детально, чесно, живо, посилаючись на свідчення друзів, знайомих, рідних співачки, описуючи її закоханість і романи, але жодного разу не дозволивши собі опуститися до перетрушування брудної білизни. Біографія вийшла не канонічною для серії ЖЗЛ, що не претендує на науковість і занадто оповідальною. Зате далекою від академічної сухості. Як і сам об’єкт оповіді. Адже все одно об’єкт великий — хто з цим посперечається.
— Наприкінці 1996 року, після того як вийшла моя стаття про Пугачову в журналі, де я працював, видавці запропонували мені зробити книгу на тій підставі, що досі цього ніхто не зробив. Я погодився, напевно, тому, що в мене досить відсторонене до неї ставлення, — зізнається автор книги Олексій Бєляков. — Якби я пристрасно її любив або ненавидів, то нічого хорошого б з цієї витівки не вийшло. Перша книга називалася «Алка, Аллочка, Алла Борисовна». Я її писав як чернець-відлюдник: не підводячись із-за столу. Коли книга вийшла, я дозволив собі відпочити. І саме напередодні зустрічі з Пугачовою, яку влаштували видавці, добряче напився. Ми повинні були зустрічатися в ресторані в центрі міста о 12 годині дня. Вранці продираю очі й розумію, що маю бути через 15 хвилин у центрі, а я хмільний, у віддаленому районі Москви. Піймав машину, вбігаю в ресторан... з’ясовую, що зустріч перенесена на годину. Вона з’явилася, ми довго розмовляли, і було видно, що в ній вирує ураган найрізноманітніших емоцій. Цікаво познайомитися з людиною, яка написала про тебе книгу, взагалі з тобою не зустрічаючись. Проте вона мені співпрацю і не пропонувала, а я розумів, що в цьому випадку робота затяглася б на віки.
Я склав перелік контактів людей, з якими необхідно було поспілкуватися. Наприклад, знайшов її молодшого брата, про якого ніхто нічого не знав. Він військовий, довгий час виконував різні секретні операції в Афганістані — про подробиці він не розповідає навіть за чаркою горілки. Мені пощастило, тоді багато з тих, хто Аллі в житті допомагав, були живі. Зараз немає, як мінімум, половини.
Кожного разу, коли я зустрічався з кимсь, хто міг мені щось розповісти, доводилося лукавити, мовляв, готую статтю про Аллу Пугачову, скажімо, в кіно (якщо дзвонив режисеру), або брехати Раймонду Паулсу, що хочу написати про їхній творчий тандем. Ніколи не вимовляв слово «книга», тому що світ тісний, і якщо ця інформація дійшла б до Пугачової — наслідки могли бути дуже неприємні.
Було кумедно, коли я прийшов на зустріч до Євгена Болдіна, третього чоловіка і одного з найближчих людей Пугачової. Включив диктофон, поставив перше запитання — тут він говорить: «Нумо, вимкни диктофон». Я вимикаю. Він питає: «Ти що, книжку пишеш?» Якимсь чином я його переконав, що це не так, зустрічався з ним потім ще декілька разів.
Тоді було мало часу, і я не встиг поспілкуватися з модельєром В’ячеславом Зайцевим. Адже саме він вигадав для неї знаменитий червоний балахон. Коли я розпочав роботу над книгою в серії ЖЗЛ, то твердо вирішив до нього добратися. Двічі намагався з ним зв’язатися, але все ніяк не вдавалося. Через якийсь час дзвінок по мобільного телефону: «Алло, це Олексій? Це Зайцев говорить» — «Який Зайцев?» — «В’ячеслав». А я вже й думати забув. Я до нього приїхав, і він також не без задоволення розповів про роботу з Аллою, хоча в нього й досі відчувається образа, що у них розійшлися погляди відносно її образу. Йому хотілося такого поетичного, декадентського, а вона стала схилятися в бік народного гламуру. І в результаті почала працювати з Валентином Юдашкіним, який втілив усі її мрії.
Декілька людей відмовилися розмовляти. Руслан Горобець, керівник її ансамблю «Рецитал», — але, на щастя, були інші, більш говіркі музиканти. Відмовився Олег Непомнящий, він адміністратор, працював буквально з усіма естрадними зірками, і з Пугачовою в тому числі. Потім виявилося, що він сам тоді писав книгу спогадів.
Мене багато хто запитує, чи спілкувався я з Максимом Галкіним. Ні, і зрозуміло чому. Він, на мій погляд, джентльмен і, будучи поруч із нею, не буде ні з ким ділитися подробицями з міркувань тактовності. Він із сім’ї військового і уявлення про честь йому не чужі.
Є речі, про які я сам змовчав. Вважав, що неправильно включати сюди все, що стосується суто інтимної сфери. Надто принадно, по-простому кажучи, описати, яка Пугачова в ліжку. Це підняло б тиражі, мій гонорар та інше. Але в мене також є певне уявлення про пристойність. Хоч я і не Галкін...
